Читати книгу - "Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева"

 Дуже багато чого в нашому житті трапляється, коли ми найменше цього очікуємо. Неприємності та біда так само не питають дозволу, вриваючись і залишаючи свої сліди в наших душах і думках.   

 Я не бачила, що сталося. Ніхто не бачив, як це сталося.   

 З Джи Міном багато хлопців хотіли дружити. Мабуть, його друзями можна було назвати лише наших однокласників Джун Гі і Джон Хона. Мін якось цих двох виділяв своєю увагою від початку, хоча і їх не підпускав до себе досить близько. Ми кілька разів навіть ходили в караоке і в кіно після школи вп'ятьох.  Мін прийняв у нашу компанію ще Бок Су, як мою подругу. Кілька разів бачила, що Мін розмовляв із Лі Со Джином, із тим хлопцем, який колись бачив нас із Джи Міном у бібліотеці й підійшов, щоб привітатися з Міном.   

 Джин був молодший за нас на рік, непримітний, на перший погляд, хлюпик, якого, як подейкували, діставали однокласники. Не знаю, чому він так сильно хотів подружитися з Міном, але останнім часом, здавалося, переслідував мого хлопця. Бок Су навіть одного разу пожартувала, що Со Джин закохався в Міна.   

 Джи Міну така нав'язливість не подобалася. Я бачила це. Але Мін поводився з ним стримано і терпляче, не підтримуючи бажання спілкуватися більше, ніж із будь-ким.   

 Со Джин навіть намагався зі мною кілька разів заговорити, завжди вітався при зустрічі.      

- Я щось не зрозумів, - обурився награно ревниво Мін одного разу, - він підкочує до тебе чи до мене?  

- До тебе, - пожартувала.   

- Я не цікавлюся хлопцями. 

 Я посміхнулася.  

- Але він так хоче подружитися з тобою.  

- Я знаю. Але він занадто активно і настирливо намагається цього домогтися. Він як липучка.  

 Со Джин довго крутився поруч із Міном, поки одного разу між ними щось не сталося.   

 Це була перерва перед останнім уроком. Мін вийшов у туалет. Я розмовляла про якісь дрібниці з Бок Су і Джун Гі, коли поверхом прокотився гул голосів і вигуків.   

 Моє серце мимоволі стиснулося в передчутті чогось жахливого. У голові промайнула думка: де Мін?  

 Школою моментально рознеслося, немов постріл: Чон Джи Мін побив Лі Со Джина.   

 Я в паніці кинулася шукати Міна. Голова розривалася від думок, що нахлинули і збилися в заплутану купу.   

 Як Джи Мін міг когось побити? Він ніколи не вплутувався в бійки. Єдиний, на кого Мін підняв руку, - мій дядько Де Юн.   

 Що сталося?   

 Це якась помилка. Хтось розніс чутки, нічого толком не знаючи.  

 Міна я знайшла в закутку біля чоловічого туалету. Те, що побачила, викликало в мене шок. І не тільки в мене. Навколо стовпилися учні, штовхаючись і кричачи щось, зітхаючи і щось кажучи.   

 Я застигла на місці, дивлячись на Джи Міна, ще більш блідого, ніж зазвичай. Він стояв поруч із Лі Со Джином, який нерухомо лежав у кутку в калюжі крові. Маленька калюжка розтікалася по підлозі темно-червоною плямою. Обличчя Со Джина було розбите. Схоже, у нього зламаний ніс і розбита голова. Мабуть, саме з рани на голові й набігло стільки крові.  

 Мене хтось відштовхнув вбік, але я моментально розштовхала всіх, хто стояв на моєму шляху і заважав пройти.   

- Міне, - прошепотіла я, хапаючи його під руку.  

- Повертайся в клас. Усе гаразд, - промовив він, але досить різко. - Виклич «швидку». Він ще живий.  

 Я спробувала додзвонитися в лікарню, але не відійшла від Міна ні на крок. Прибіг наш учитель Лі і хтось ще з учителів. Дорослі вимагали від школярів, щоб вони відійшли подалі і взагалі розійшлися по класах. Але всі тільки ще більше юрмилися поруч і намагалися розглянути, що ж сталося. Учитель Лі кинувся до Со Джина, намагаючись зрозуміти, наскільки сильно той постраждав.   

 Вчителям все ж вдалося розігнати по класах роззяв. Пролунав дзвінок, поступово народу в коридорі стало менше. Здебільшого залишилися вчителі. Я вперто не бажала повертатися у свій клас і не відходила від Міна. У Джи Міна запитували, що сталося. На запитання він відповідав коротко, кажучи, що зачепив Со Джина випадково, відмахнувшись від нього, але той сильно вдарився головою об стіну. 

 Я бачила, що Міну не вірять. Ще б пак, у Лі Со Джина обличчя і голова в крові. З якою силою потрібно відмахнутися від людини, щоб було стільки крові?  

 Я злякано дивилася на Міна. Він не відривав погляду від бездиханного тіла. Я не впізнавала Міна. Мені здавалося, що він був у якомусь шоковому стані й не розумів сам, що сталося.    

 Нарешті, прибігла наша медсестра. Ледь не зомліла, побачивши Со Джина. У неї тряслися руки, немов вона не знала, що потрібно робити в таких випадках, або це вона так приклалася до нього.  

 Машина невідкладної медичної допомоги приїхала швидко. Со Джина відвезли в лікарню. Міна відправили в кабінет директора, куди викликали і шкільного психолога. Я не хотіла залишати Джи Міна одного, але мене не пустили навіть у приймальню. Він залишився один. Я стирчала під кабінетом.   

 Незабаром приїхала мама Міна. Їй зателефонував наш класний керівник. Вона глянула на мене лише мигцем, пройшовши повз і торкнувшись мого плеча. Вона здавалася спокійною. Холодний, стриманий погляд, немов у снігової королеви, змусив мене відчувати провину так, ніби це сталося через мене. Але її жест заспокоїв мене. На якусь мить я відчула, що з Міном буде все гаразд, і вона ні в чому мене не звинувачує. Або їй до пуття не розповіли, що сталося.