Читати книгу - "Майдан. Таємні файли"

На цьому історія донецького Майдану завершуюся. Весна 2014 року — це вже була зовсім інша історія».

Як бачимо, Майдан на Донбасі завершився фактично синхронно з київським. І звільнив місце для інших сил.

Артур Шевцов: «Після зміни влади в Києві в Донецьку до 1 березня було тихо. Не відбувалося ніяких мітингів. Місто неначе чекало, що буде далі. Це було затишшя перед бурею. Усі спостерігали за діями нової влади та за подіями в Криму.

1 березня на площу Леніна вийшли під російськими прапорами з ідеями референдуму. Виплив Губарєв, якого нібито обрали „народним губернатором“ На тому ж мітингу був Микола Левченко, тоді народний депутат від ПР, але він не дуже користувався популярністю, його на сцені відштовхнули і слова не дали. Тобто у середовищі ПР не було єдності, існували різні бачення того, що треба робити. Я думаю, що люди від ПР у виконавчій владі використовували казки про референдум та російську мову для торгу з новою центральною владою. Це було повторення 2005-2006 років. Водночас Губарєв, Хряков та інші були налаштовані більш рішуче, тому в їхньому середовищі стався розкол».

«Голова Донецької ОДА Андрій Шишацький заявив, що готовий працювати з новою владою. Про це Шишацький заявив журналістам у Донецьку 23 лютого. „Я планую працювати згідно з Конституцією і законами країни. Забезпечувати порядок і законність у довіреній мені області“, — зазначив Шишацький».

(УП, 23.02.2014)

Це дуже важливий момент — ми бачимо, що лідери Партії регіонів хотіли повторити той самий фокус, що пройшов у 2005-му, коли їм вдалося залякати Київ можливістю заворушень на Донбасі, і той відступив, залишивши феодальну бізнесову владу на місцях. Але цього разу у справу втрутилося вже безпосередньо ГРУ Росії, яке діяло через молодих і недогодованих діячів, котрі шукали можливості пощипати багатеньких регіоналів. Ну а основний урожай, як це і буває у таких ситуаціях, зібрали у Кремлі.

Артур Шевцов: «2 березня знову зібрався мітинг, вони пішли до облдержадміністрації, де відбулася спроба штурму. А 3 березня — позачергова сесія облради і Губарєва ледь не за ручку до трибуни підвів начальник обласного управління міліції Романов. Проросійські мітингарі вимагали, щоб депутати проголосували за проведення референдуму, але Федорук, голова обласної ради, закрив сесію. Частина депутатів розійшлася. 3-го і 4 березня відбулася зміна всього керівництва області, звільнили, зокрема, й Романова. Замість нього поставили Пожидаєва, колишнього начальника охорони у компанії „СКМ“, і стало зрозуміло, що це людина Ахметова. Тоді ж звільнили голову обласної державної адміністрації Шишацького і поставили Таруту. Ходили чутки, що цю посаду пропонували самому Ахметову, але він відмовився.

На вулиці у цей момент під впливом усіх цих подій збирається перший проукраїнський мітинг. Його організували інші люди, які не брали участі у донецькому Майдані. Декількох із цих людей я знав. До війни їхня діяльність не дуже перетиналася з нашою. 4 березня зібралися біля Свято-Преображенського собору. Масовість на заходах зростала, приходило вже більше тисячі людей.

Наступна акція відбулася 5 березня о 18-й на площі Леніна, людей зібралося ще більше, декілька тисяч, тоді ж почались і перші сутички».

Відповіддю на збільшення кількості учасників цілком мирних проукраїнських мітингів стало відверте насильство. Наповну запрацювали російські сценарії.

Артур Шевцов: «Після того мітингу були бійки, одному з моїх партійців розбили голову, були затримані. Рівень насильства був вищим, ніж у лютому, і він далі зростав. Бійки, як правило, були під кінець, після того, як оголошувалося про закінчення мітингу. Наступна акція була 9 березня. Донецька „Свобода“ проводила святкування 200-річчя із дня народження Шевченка. Акція пройшла більш-менш спокійно, затриманих не було.

Паралельно протилежна сторона влаштовувала свої акції біля пам'ятника Леніну, ходила маршами до стін облдержадміністрації».

Зростання активності проукраїнських сил відбувалося за повної байдужості нової місцевої влади. Так само мляво влада реагувала й на сепаратистські прояви. Сподівалася, що «перебісяться»?

Артур Шевцов: «Акції 13 березня взагалі не мало бути. Це четвер, робочий день, і я вважав, що віче треба проводити у вихідний для максимальної явки. Але нові активісти вже подали повідомлення і поставили нас перед фактом. Зважаючи, що активних проукраїнських сил у Донецьку було не так уже й багато, я вважав, що розпилювати наші сили не варто. Тож домовилися вийти і 13-го, і 15-го. Паралельно почало формуватися те, що згодом отримає назву „Донецька самооборона“.

У ті дні, десь числа 10-11-го, зі мною вийшов на зв'язок заступник призначеного нам із Києва голови донецької самооборони Миколи Якубовича. Він (заступник) запропонував зустрітись. Приїжджаю на місце зустрічі — там купа наших активістів. Виходить людина: „Доброго дня, мене звати Костянтин Гришин“. Легенди про Семена Семенченка ще не існувало. Говорив про організаційні моменти — призначення керівників сотень, бронежилети. Звучало красиво, але на практиці ніхто не розумів, як це робити. Частина людей ставилася до прибульця із недовірою — бо ми простояли весь Майдан, а тепер нам тут із Києва призначили якогось керівника. Я бував у Києві на Майдані, але прізвища Гришин не чув, його самого не бачив. Гришин сказав, що замовив 20 бронежилетів, почали складали списки необхідних засобів самозахисту. Звісно, жодних бронежилетів ми не побачили.

У ті дні взагалі багато хто і чого говорив, кожен трактував інформацію по-своєму. Почали з'являтись якісь люди, говорити на якісь теми, різного рівня темності. Майже ніхто одне одного не знав. Ширилась якась параноя.

12 березня увечері представників політичних партій запросили на розмову з Тарутою в облдержадміністрацію. Була „Батьківщина“, УДАР, БО „Свобода“, якісь іще партії, які на Майдані не світились, а існували лише „на папері“ — „Реформи і порядок“, „Громада“ і подібні. Спочатку знайомство, обговорення загальної ситуації. Ми кажемо: завтра акція, але на вулицях небезпечно. Ви як новопризначений очільник області скоординуйтеся з новим головою обласної міліції, новим прокурором, новим головою обласного управління СБУ — вжийте заходів для захисту громадян. Тарута: „Ми все знаємо, все зробимо, вас підтримаємо, дам команду, щоб вивели шахтарів“. Ніяких шахтарів, звісно, не було — це забігаючи наперед.

13-го захід проводили ввечері, вже сутеніло. Кістяк самооборони, що утворювалась тоді, становила молодь зі „Свободи“, фанати „Шахтаря“ та „Металурга“ — вони активно брали участь, ми долучали їх на особистих зв'язках. Узагалі все було доволі сумбурно. Починав формуватись якийсь „Правий сектор“ — футбольним фанатам сподобалася ця назва, і з'явилося