Читати книгу - "Джерело"

«Ідеальне місце для Едмонда, — тепер розважив він. — Тут наука надихає мистецтво».

За першим поворотом зміїстого тунелю Ленґдон опинився в ширшому приміщенні. Увімкнулися лампочки. Погляд професора одразу привабила велика вітрина посеред цієї зали.

«Катенарна модель», — подумав він, зачарований оригінальністю прототипів Ґауді. Катенарною в архітектурі називають криву, сформовану ланцюгом чи мотузкою, вільно підвішеною між двох фіксованих точок, — наприклад, гамак чи секція музейної загорожі, де між двох напрямних закріплено шовковий шнур.

У катенарній моделі, яку побачив Ленґдон, десятки ланцюгів звішувалися з основи — утворювалися довгі, витягнуті U-подібні фігури. Оскільки гравітаційне розтягнення є протилежним до гравітаційної компресії, Ґауді, напевне, вивчав, яку саме форму має ланцюг, коли вільно звисає під власною вагою, а потім міг відтворити цю кривизну з тим, щоб розв’язати складні архітектурні завдання, пов’язані з гравітаційною компресією.

«Але для цього потрібне чарівне дзеркало», — думав Ленґдон, підходячи до експоната. Як він і очікував, під моделлю було дзеркало, і в ньому він побачив чарівну річ: усе переверталось — і обвислі мотузки перетворювалися на шпилі, які гордо здіймались у височінь.

І там, зрозумів Ленґдон, можна розгледіти стрімкі обриси базиліки Саграда Фамілія — цілком імовірно, спроектовані саме за допомогою цієї моделі.

Далі коридором Ленґдон дійшов до елегантного спального простору з антикварним ліжком із балдахіном, вишуканою шафою з вишневого дерева та вигадливо інкрустованим комодом. На стінах висіли ескізи Ґауді, які, зрозумів Ленґдон, являли собою дещо більше, аніж музейний експонат.

Єдиний предмет у кімнаті, який здавався привнесеним іззовні — то була велика, написана каліграфічним почерком цитата в рамі над ліжком. Ленґдон розпізнав її джерело з перших двох слів.

Бог помер. Бог лишиться мертвим. І це ми вбили його. Чим же ми заспокоїмо себе, убивці з убивць?

ФРІДРІХ НІЦШЕ

«Бог помер» — це найвідоміша фраза, написана Фрідріхом Ніцше, знаним німецьким філософом і атеїстом ХІХ століття. Ніцше відомий різкою критикою релігії, але також і науковими рефлексіями, особливо стосовно дарвінівської теорії еволюції, яка, на його думку, привела людство на межу нігілізму — усвідомлення, що життя не має сенсу, не має високої мети й не існує прямих свідчень існування Бога.

Побачивши цитату над ліжком, Ленґдон гадав, чи Едмондові, попри весь його релігійний пафос, усе одно важко давалася роль людини, яка намагається позбавити світ Бога.

Цитата з Ніцше, згадував Ленґдон, продовжується так: «Чи не завелика для нас велич цієї дії? Чи не маємо ми самі стати богами, щоб бодай здаватися гідними її?»

Ця смілива думка — що людині треба стати Богом, аби вбити Бога, — була осердям філософії Ніцше і, можливо, зрозумів Ленґдон, частково пояснювала комплекс Бога в багатьох геніїв-піонерів техніки, таких як Едмонд. «Ті, хто хоче стерти з лиця землі Бога… мусять бути богами».

І тут Ленґдона знову осяяло: «Ніцше був не лише філософом, а й поетом!»

У Ленґдона самого вдома була його книжка «Павич і бізон» — збірка 275 англомовних перекладів поезій і афоризмів Ніцше, де автор розмірковував про Бога, смерть і людський розум.

Ленґдон швидко порахував літери в рамі. Кількість не сходилась, але в професора зажевріла надія. «Може, Ніцше — той самий поет, який нам потрібен? Коли так, чи знайдемо ми його збірку поезій у кабінеті Едмонда?» Хай там як, а Ленґдон попросить Вінстона знайти доступ до поезії Ніцше в інтернеті й пошукати там рядок на сорок сім знаків.

Уже бажаючи скоріше повернутися до Амбри й поділитися своїми міркуваннями, Ленґдон швидко пішов через спальню до вбиральні, яку було видно далі.

Професор зайшов туди, світло ввімкнулось, і він побачив елегантну ванну кімнату з раковиною-тюльпаном, душовою кабінкою та унітазом.

Увагу Ленґдона одразу привернув низький старовинний столик, завалений гігієнічним приладдям і ще якимись речами. Та коли він краще їх розгледів, то відсахнувся.

«Боже мій! Едмонд… не може бути!»

Столик нагадував імпровізовану нарколабораторію: використані шприци, пляшечки з таблетками, порожні капсули, навіть закривавлена ганчірка.

Серце Ленґдона впало.

«Едмонд уживав наркотики?»

Ленґдон знав: хімічна залежність у наші дні — аж надто поширена річ, навіть серед багатих і відомих. Доза героїну вже дешевша за упаковку пива, люди ковтають опіоїдні знеболювальні як банальний ібупрофен.

«Так, наркоманією можна пояснити втрату ваги», — подумав Ленґдон, гадаючи, що Едмонд, імовірно, лише вдавав вегана, щоб його схуднення й запалі очі не викликали підозр.

Ленґдон підійшов до столика й узяв одну з пляшечок, прочитав етикетку, очікуючи побачити якийсь із поширених опіоїдів на кшталт оксиконтину чи перкоцету.

Натомість він прочитав: «Доцетаксел».

Здивувавшись, подивився на іншу пляшечку: «Гемцитабін».

«Що ж це таке?» — і заінтригований професор прочитав напис на третій: «Фторурацил».

Ленґдон остовпів. Про ці ліки він чув від гарвардського колеги, і його охопив жах. Професор підняв брошуру, яка лежала серед капсул та шприців, і роздивився її. Вона називалася: «Чи веганізм сповільнює рак підшлункової залози?».

Ленґдон розкрив рота — він зрозумів правду.

Едмонд не був наркоманом.

Він таємно боровся зі смертельною хворобою.

Розділ 53

Амбра Відаль стояла в м’якому світлі бібліотеки під дахом Каси Міла й роздивлялася корінці книжок на стінах бібліотеки Едмонда.

«Його колекція ще більша, ніж я пам’ятала».

Едмонд перетворив велику секцію заокругленого коридору на дивовижну бібліотеку, вбудувавши полиці між вертикальними підпорами склепінь Ґауді. Бібліотека була несподівано велика й багата, особливо з огляду на те, що Едмонд збирався прожити в цьому місці лише два роки.

«А схоже на те, ніби він переїхав сюди на все життя».

Дивлячись на переповнені полиці, Амбра зрозуміла, що знайти улюблений рядок поезії буде значно довшою і складнішою справою, ніж очікувалось. Ідучи далі вздовж полиць, роздивляючись корінці книжок, вона бачила лише наукові видання, присвячені космології, людській свідомості й штучному інтелекту:

ЗАГАЛЬНА КАРТИНА

СИЛИ ПРИРОДИ

ПОХОДЖЕННЯ СВІДОМОСТІ

БІОЛОГІЯ ВІРИ

РОЗУМНІ АЛГОРИТМИ

НАШ ОСТАННІЙ ВИНАХІД

Амбра дійшла до кінця одного стелажа, обминула ребро й перейшла до наступного. Там стояли книжки з різноманітних наукових тем: термодинаміка, первинна хімія, психологія.

Ніякої поезії.

Звернувши увагу на те, що Вінстон давно не подавав голосу, Амбра дістала телефон Кірша.

— Вінстоне! Ви на зв’язку?

— Я тут! — почулася британська вимова.

— А Едмонд справді прочитав усі ці книжки в бібліотеці?

— Гадаю, що так, — відказав Вінстон. — Він жадібно поглинав тексти й називав бібліотеку «залою трофеїв зі світу знань».

— А там раптом немає секції з поезією?

— Ті книжки, про наявність яких я точно знаю, — це нон-фікшн, який Едмонд просив мене прочитати в електронному вигляді, щоб ми могли обговорити зміст: підозрюю, це була вправа радше