Читати книгу - "Келен, Yevhenii Nahornyi"

Після відступу до Кров’яних Скель Келен наказав укріпити місто: маги-скелети посилювали купол, гноми будували внутрішні стіни, а Сорен тренував піхоту. Але Бекста та Кразґар, навчені попередньою поразкою, змінили стратегію. Замість прямого штурму вони застосували тактику виснаження: орки та воїни Бексти оточили місто, блокуючи торгові шляхи, щоб відрізати постачання їжі та ресурсів від Нораліса й Ільваріса. Гноми-ренегати, які знали шахти Кров’яних Скель, підкопалися під укріплення, послаблюючи їх магічними вибухами.

Крижані жнеці, грізні машини з магічного металу, тепер оснастили магічними гарматами, що стріляли снарядами, зарядженими рунами розпаду. Ці снаряди не лише пробивали куполи, а й отруювали магію, роблячи заклинання магів-скелетів слабшими. Орки, вправні воїни, атакували малими загонами, відволікаючи армію Келена, поки жнеці руйнували стіни.

— Вони хочуть заморити нас голодом! — вигукнув Тарвін, купець із Крейвуда, коли запаси зерна почали закінчуватися. — Без Нораліса ми не протримаємося місяць!

Келен, стоячи на вежі, бачив, як орки та Бекста звужують кільце.
— Ми не здамося, — сказав він. — Велар, скільки ми ще можемо тримати купол?

— Два дні, — відповів Велар, його кістляві руки тремтіли від напруги. — Їхні руни розпаду нейтралізують нашу магію.

На третій день облоги Келен відчув потужний магічний сплеск. З півночі, від табору Бексти, з’явилася постать у темному плащі, оточеному синім сяйвом. Це був маг на ім’я Ксав’єр, якого хунта Бексти найняла з далеких земель. Його магія, поєднання рун гномів і темної енергії, була такою ж потужною, як сила Келена, підсилена благословенням Дезаса. Ксав’єр підняв руки, і небо над Кров’яними Скелями потемніло, а купол, створений Лією та магами, почав тріщати.

— Хто ти такий? — крикнув Келен, стоячи на укріпленнях, його посох сяяв кривавим обсидіаном.

— Я Ксав’єр, той, хто зруйнує твоє королівство, некроманте, — відповів маг, його голос гудів, як буря. — Бекста заплатить мені за твою голову!

Ксав’єр викликав “Розрив тіні” — заклинання, що розривало магічні зв’язки скелетів, змушуючи їхні кістки розпадатися. Тисячі воїнів Келена впали за лічені секунди, а його власні заклинання, як “Обсидіановий вибух”, відбивалися рунами Ксав’єра. Келен вступив у магічний двобій, викликаючи “Тіньову бурю”, але Ксав’єр контратакував синім полум’ям, яке спалювало магію Дезаса.

— Він сильніший, ніж я думав, — прошепотів Келен Сорену, який бився поруч. — Нам потрібен план.

Нова тактика ворога та магія Ксав’єра переломили хід битви. Гноми-ренегати підірвали підземні тунелі, обваливши частину стін міста. Крижані жнеці, керовані орками, прорвалися через проломи, трощачи піхоту Сорена. Маги-скелети намагалися зупинити їх артефактами Ільваріса, але снаряди рун розпаду послаблювали їхні заклинання. Нораліські гармати, які тримали східний фронт, були знищені жнецями.

Келен, стоячи на центральній площі, викликав усю силу благословення Дезаса, створюючи гігантський купол, щоб захистити палац і храм. Але Ксав’єр, об’єднавши свою магію з оркськими рунами, пробив його одним ударом. Орки та воїни Бексти увірвалися в місто, руйнуючи ринки, школи й храми Дезаса. Торґрін із гномами бився до останнього, але їхні міни не могли зупинити жнеців. Велар, очолюючи магів, пав під ударом синього полум’я Ксав’єра.

— Ми програємо, Келене! — крикнув Сорен, відбиваючи орка. — Треба рятувати людей!

Келен, чий посох тріснув від перенавантаження, зрозумів, що місто втрачено. Він наказав відступити до Астарона, де ще залишалися війська.
— Сорене, виведи біженців і дітей через портали! Ліє, допоможи йому!

Лія, яка тримала купол над храмом Дезаса, побігла до палацу, де зібралися діти з притулків. Вона відкрила портал до Астарона, використовуючи заклинання, навчене в Ільварісі, і почала евакуацію. Келен залишився, щоб прикрити відступ, вступивши в останній двобій із Ксав’єром.

— Ти не зупиниш нас, некроманте! — крикнув Ксав’єр, викликаючи синю бурю.

— Це мій дім, — відповів Келен, його магія спалахнула червоним. — Ти не забереш його без бою!

Їхній двобій струсонув площу, але магія Ксав’єра була занадто сильною. Келен отримав удар, що послабив його, і був змушений відступити через портал, створений Лією.

Кров’яні Скелі впали. Втрати були колосальними: 100 000 скелетів, 10 000 магів, Велар і тисячі живих воїнів загинули. Торґрін із гномами відступив до шахт Блекстоуна, сподіваючись перегрупуватися. Сорен і Лія врятували більшість біженців і дітей, перенісши їх до Астарона. Келен, ослаблений, але живий, прибув до Астарона, де його зустріла Лія, обіймаючи його зі сльозами.

— Тату, ми втратили все, — сказала вона, її голос тремтів.

— Не все, — відповів Келен, стискаючи її руку. — У нас є ти, є Астарон, є надія. Ми відбудуємося.

У Астароні Келен зібрав залишки Ради: Сорена, Тарвіна та гінців від Торґріна. Вони оцінили втрати: армія скоротилася до 70 000 скелетів і 5 000 магів. Нораліс і Ільваріс обіцяли підтримку, але їхні війська ще не прибули. Келен знав, що Ксав’єр і вороги не зупиняться, але він не втрачав віри.

— Ми втратили Кров’яні Скелі, — сказав він Раді, його голос був сповнений рішучості. — Але Дезас із нами. Ми зберемо нову армію, покличемо союзників і повернемо наш дім.

Сорен кивнув, його меч блиснув у світлі.
— За Зарґота. За Велара. За всіх нас.

Лія, тримаючи кристал із Ільваріса, додала:
— Я допоможу, тату. Ми не здамося.
Астарон, останній бастіон королівства Келена, стояв під захистом магічного купола, створеного Лією та магами Академії Некромантії. Падіння Кров’яних Скель стало тяжким ударом: смерть Зарґота, втрата 100 000 скелетів і Велара, зруйноване місто — усе це затьмарило надію. Але Келен, підтриманий Лією, Сореном і залишками Ради Єдності, готувався до останньої битви. Бекста та Кразґар, очолювані магом Ксав’єром, наближалися до Астарона з армією в 350 000 воїнів і новими Крижаними жнецями. У цій битві Келен пожертвував собою, щоб дати своєму народові шанс на відродження, залишивши спадщину, яка назавжди змінила світ.