Читати книгу - "Алтин-толобас"

«Якщо Габунія притворяється, то він неабиякий актор», — подумав Фандорін. Відповідати запитанням на запитання нечемно, і все-таки він запитав:

— Я не знаю ніякого Сєдого. Хто це?

Великий Coco скептично поплямкав губами, терпляче зітхнув:

— Мій ворог.

— Яка-небудь вендета? — спитав Ніколас, згадавши про криваву помсту, клятву на оголеному кинджалі та іншу кавказьку екзотику.

— Чому вендета? — здивувався банкір. — Просто ми із Сєдим з якогось часу почали заважати один одному. Він виріс, я виріс, нам удвох із ним тісно, вже і в Сибіру не вміщаємося. Бізнес, Миколо Олександровичу. Або він мене з'їсть, або, що ймовірніше, я його. Третього не дано. От ми із Сєдим і стежимо один за одним, очікуємо, хто перший зробить помилку… Бачите, Миколо Олександровичу, я з вами цілком відвертий, відповідаю на всі запитання. Розраховую на таку ж прямоту з вашого боку. Прикиньте самі, чи довго вам удасться уникати Шурика? А я вас можу захистити.

Ніколас поморщився. Щось усі сьогодні хотіли його захищати. З одного боку, це було приємно, з другого — викликало всілякі питання. Алтин говорила про чвари через дільбу компанії «Вестсібойл». Усі в Росії схибнулися на газі й нафті. Можна подумати, в країні нема чого ділити, крім паливної сировини. Та яке відношення сутичка нафтових магнатів має до скромного магістра історії?

Схоже, Coco сам нічого не знає. Він побачив, що його суперник навіщось хоче вбити заїжджого англійця, і діяв за принципом: руйнуй плани ворога, навіть якщо не знаєш, у чому вони полягають.

«Я звернувся до вас, тому що я їжачок у тумані й мав надію з вашою допомогою цей туман хоч трохи розвіяти», — хотів би чесно зізнатися Фандорін, але було зрозуміло: грузин йому нічого пояснити не може. Або не хоче.

Задзвонив телефон, який лежав на столику біля коробки цукерок. Габунія взяв трубку. Слухав мовчки. Одна брова трохи піднялася. Потім до неї приєдналася друга. Погляд банкіра чомусь упав на Ніколаса і зробився гострим, пронизуючим.

— Зрозумів, Володимире Івановичу, — сказав Coco й поклав трубку.

Узяв цукерку, почав її повільно жувати, так само дивлячись на Фандоріна.

— Це був Сергєєв Володимир Іванович, мій радник з безпеки. В минулому полковник контррозвідки, людина з великими зв'язками. Йому щойно повідомили цікаву новину. Щурика знайдено вбитим. Три кулі в животі, три в потилиці… Я бачу, Миколо Олександровичу, ця звістка вас не дивує? Крім того, Володимир Іванович сказав, що у зв'язку з цією подією оголошено в розшук якогось британського підданого…

Ніколас відчув, що блідне. Раптом хитромудрий Габунія вирішить, що буде вигідніше передати втікача-англійця міліції?

— Роблю висновок. — Йосиф Гурамович задумливо повертів на руці персня. — Ви прийшли до мене не за захистом. Схоже, ви самі вмієте себе захищати. Тоді чого ви прийшли? Хочете продати яку-небудь інформацію? Якщо її можна буде використати проти Сєдого, куплю й добре заплачу.

Фандорін похитав головою.

— Не хочете, — констатував Coco. — Тоді що? Може, ви прийшли до мене по допомогу?

Магістр знову хотів похитати головою, та завагався. Адже він і справді прийшов сюди по допомогу. Що він може сам? У чужій країні, в чужому місті, розшукуваний міліцією та мафією?

Габунія налив коньяку в дві чарки.

— Зрозуміло. Вам потрібна допомога. Я бачу, ви людина серйозна, марно слів не витрачаєте. Поважаю таких — сам-то я базікало… Знаєте що, Миколо Олександровичу, не хочете говорити, що ви там не поділили з Сєдим, — не треба. Я вам усе одно допоможу.

— Не знаю я ніякого Сєдого! — вирвалось у Ніколаса. — Слово честі!

Останній вигук вийшов занадто емоційним, можливо, навіть дитячим, і, певно, добряче зіпсував образ небагатослівного та стриманого агента секретної служби її величності («Мене звати Бонд. Джеймс Бонд»), що його, здається, намалював собі Йосиф Гурамович.

Брова магната знову поповзла вгору. Повні чарки Габунія відставив убік, узяв кия й ударив по кулі номер 6. Шоста гострим кутом обминула сплячу Жужу й пішла в лузу, попередньо стукнувши по номеру сьомому, куля завертілась навколо власної осі й теж покотилася прямісінько в сітку.

— Знаєте, Миколо Олександровичу, — сказав банкір після доволі тривалої паузи, — може, я цілковитий — в усіх розуміннях — ідіот, але я вам, хай буде так, вірю. Вірю, що ви уявлення не маєте, хто такий Сєдой і з якої речі він вирішив убити вас. Я не перший рік на світі живу і знаю, що людські інтереси іноді переплітаються щонайхимерніше. — Удар києм. — Ай, що за куля! Що за красуня! За неї — марципуську… — Винагородивши себе за чергове влучання, Йосиф Гурамович продовжив: — Нехай ви не знаєте Сєдого, зате він вас знає. Самого Шурика на вас зарядив — це вам не шматок хачапурі. От як сильно пан Сєдой хоче вам перешкодити у вашій справі. А це значить, що Coco — це, Миколо Олександровичу, друзі мене так називають — так само сильно хоче вам допомогти у вашій справі, в чому б вона не полягала. До речі, в чому вона полягає, ваша справа? Ви навіщо приїхали до Москви? Тільки чесно.

Ніколас відповів, загинаючи пальці:

— Прочитати одну стару грамоту в архіві. Пошукати сліди мого пращура Корнеліуса фон Дорна, який жив триста з гаком років тому. Зібрати матеріал для книги. Все, більше нічого…

Він сам відчував, що його слова прозвучали безглуздо й непереконливо, та Coco вислухав уважно, поміркував, покивав головою.

— Ну от і шукайте, ну от і збирайте. Не знаю, чим ваш шановний пращур так насолив Сєдому, але доведіть справу до кінця. А я надам вам будь-яку допомогу. Будь-яку, — зі значенням повторив Габунія. — Так що, професоре, працюємо?

— Я не професор, я всього лиш магістр історії, — пробурмотів Ніколас, зважуючи ще раз усі за і проти.

Поїхати з Росії все одно не можна. Ну добре, вибереться він із країни за фальшивими документами, котрі Coco, напевно, може виготовити не гірше, ніж Владик. І що далі? В'їзд на територію Сполученого королівства за фальшивим документом — це кримінальний злочин. Не кажучи вже про те, що російське МВС може звернутися з офіційним запитом про Ніколаса О. Фандоріна, котрий підозрюється у вчиненні вбивства. Дуже можливо, що вже завтра містер Лоуренс Пампкін отримає від властей відповідний сигнал.

Ні, втеча не вихід. Значить, у будь-якому випадку доведеться затриматись у Москві.

Причина всіх пригод міститься в листі Корнеліуса, більше ні в