Читати книгу - "Аеропорт"

Семен узяв у неї вражаюче інтерв’ю й надіслав його Корі. Кора була розлючена, вона намагалася знайти цю жінку й знову поговорити з нею сама, але та відмовилася. З людьми треба вміти розмовляти. Семен умів.

Урешті наступного дня, коли сенсаційна стаття з’явилася на першій шпальті й основна частина базувалася на інтерв’ю Семена, у заголовку було тільки ім’я Кори. Участь Семена в статті була позначена дрібним шрифтом наприкінці статті на четвертій сторінці: «Спеціальний кореспондент Семен Саприкін брав участь у зборі матеріалу для статті». Ще й яку!

За всіма американськими законами професії Кора була зобов’язана поділитися авторством цієї сенсаційної статті з Семеном, та не зробила цього. Нехай тішиться, що йому взагалі дозволяють працювати в їхній газеті, а про етичні норми щодо нього можна забути. Адже він не здійме скандалу, бо він, по суті, для неї й для газети як був, так і лишився non-person. Він і не здійняв. Проковтнув і змовчав.

Наступного року за маленьку серію статей, у якій головним був матеріал про нещасну мати, поставлену перед вибором, Кора отримала Пулітцерівську премію. Могла б і грішми поділитися, таки ж 10 тисяч доларів, але навіть «дякую» Семену не сказала. А Семен утерся й далі гарував на них за маленьку за американськими мірками зарплату, робив усю чорнову роботу, без вихідних і без контракту (його могли звільнити будь-якої миті, що потім, по суті, й зробили), тягався для них із війни на війну.

Коли Олексій поїхав до Америки лікувати, а потім ховати свою дружину, а Кетлін Дж. Вотерс вирушила в чергову відпустку на Багами, війна в Україні, хоч як дивно, тривала.

Щоби не відстати від інших, а заразом і зекономити гроші, The Los Angeles Herald спитала, чи не хоче Семен поїхати на війну. Він сказав, що хоче, і поїхав саме вчасно. Був збитий пасажирський «Боїнг», потім російські війська вторглися в Україну й узяли в кільце тисячі українських солдат під Іловайськом. Сотні з них загинули в оточенні та при трагічному виході з нього.

Семен в обох випадках проявив себе неймовірно. На місці падіння «Боїнга» він був уже наступного ранку. А з Іловайського котла він взагалі виходив разом із розбитими українськими частинами й описав у деталях їхню трагедію та героїзм. Але найголовніше: у своїх статтях він переконливо довів, що під Іловайськом воювали російські десантники, а ніякі не «ополченці». Настільки переконливо, що в Росії почали погрожувати його життю й життю його сім’ї. Уночі в одне вікно його квартири на другому поверсі кинули вихлопну трубу, а в друге димову шашку.

Керівники газети зобов’язані було негайно вивезти принаймні його сім’ю з Росії, але для них його родина не існувала, а самого Семена вони й далі тримали в Україні, поки не підоспіла «допомога», звідки не чекали. Під час відпустки Кетлін читала кожну статтю Семена й кусала лікті, а потім використала улюблений американський прийом — відшукала в їхньому розумінні «компромат» і настукала на Семена начальству. Він, бачте, порушив їхній внутрішній етичний кодекс. Був надто відвертий у соцмережах, явно зайняв «проукраїнську» позицію.

Семен був активним і популярним блогером у Фуйсбуці. В одному відвертому пості, що отримав тисячі лайків, він, зокрема, мав необережність написати таке:

Гадаю, що Путін буде оголошений міжнародним воєнним злочинцем, якщо розслідування аварії пасажирського «Боїнга» доведе, що лайнер був збитий або «ополченцями»-сепаратистами, або російськими військовими. У всякому разі зброю їм дала Росія, тобто Путін.

Інших варіантів не буде.

Дозвольте мені, однак, виступити адвокатом диявола й захистити Путіна, наскільки це можливо. Цей малий чоловічок, з випадково отриманою необмеженою владою, спонуканий і роздертий комплексами й фобіями, цілком міг обмежитися нескінченною війною з тероризмом усередині Росії, що насправді — усі розуміють — є нічим іншим як боротьбою нанайських хлопчиків.

Путін не може запропонувати своєму народу нічого позитивного, тому, аби утриматися при владі, він весь час уже п ’ятнадцять років пропонує одне й те ж — війну. Спершу з бандитами й терористами, яких сам же творить і пестить, а тепер і з рештою світу.

Цього ніколи б не сталося, якби народ сказав НІ на виборах так, що підтасовувати марно. Але російський народ весь час говорить путінський владі ТАК.

Саме тому головним винуватцем і творцем беззаконня й злочинів у своїй країні та за її межами є насамперед не Путін, а народ, ті самі 86 %, які його підтримують.

У Адольфа Гітлера підтримка в народі була меншою, але все одно німецький народ був винен у злочинах нацизму. Так і російський народ, створений шляхом негативної генетичної селекції протягом майже ста років (83роки того століття й 14 цього), винен у путінських злочинах проти самого себе, проти інших країн і народів.

Тому санкції проти Росії не повинні бути точковими й націленими проти вузької групи осіб, а мають спрямовуватися проти всього російського народу як головного винуватця злочинів, про які ми говоримо.

Росіянам треба заборонити в їзд в Америку та країни Євросоюзу. Крім того, слід уводити санкції проти кожної країни, яка дозволить в’їзд росіянам.

Треба припинити експорт у Росію всього, навіть ліків і препаратів, за винятком хіба презервативів.

Треба арештувати все майно Росії й росіян за кордоном, а також всі банківські вклади.

Хай варяться у власному соку ненависті.

Тільки такі рішучі заходи щонайшвидше приведуть до зміни режиму в Росії, задовго до того, як Путін сам відкине копита.

Будь-які дипломатичні контакти з Росією слід заборонити, доки в Росії не поміняється влада, поки не припиниться війна на Донбасі й поки Крим не буде повернуто Україні.

І не треба боятися ядерного шантажу з боку Росії. Це в гіршому разі виявиться блефом. Насправді російські ракети, навіть якщо Путін вирішить покінчити із собою в такий апокаліптичний спосіб, нікуди не долетять. Просто не зможуть. Розваляться на землі чи в повітрі. Це просто ядерний брухт часів «холодноївійни» — і не більше.

Тільки сам російський народ може відправити Путіна принаймні у відставку. Але для цього народ має дозріти, і решта світу зобов’язані йому в цьому допомогти.

Так, ризикував ЕсЕс, коли постив такий текст, не тільки роботу втратити, але й життя. Але такою вже він був людиною.

Кетлін, яка побоювалася, що її більше не пошлють в Україну через відмінну роботу Семена,