Читати книгу - "Беру свої слова назад"

І ось червона пропаганда розповідає жалісливі історії про одну гвинтівку на трьох, а платні друзі за рубежами ці історії зі смаком повторюють. До «однієї гвинтівки на трьох» ми ще дійдемо. Але якщо справа дійсно такою була, то слід було тих, хто без гвинтівок, ставити кулеметниками в ДОТи, заряджувачами і замковими до гармат, направити їх до перископів і телефонів.

Не в браку зброї справа, а в геніальному плануванні якогось майже святого начальника Генерального штабу, в якого на прикордонних аеродромах на кожного льотчика доводилося по два літаки, а у внутрішніх військових округах виявилося більше СТА ТИСЯЧ безкінних пілотів.

Наказ вивести гарнізони з дотів і повернути всі запаси на склади був відданий Жуковом 2 травня 1941 року. Не в одній роті ДОТи виявилися без особового складу, без снарядів, набоїв і продовольства, а часто і без людей, але у всіх. Від Балтики до гирла Дунаю.

Одним словом, Брестський укріплений район себе нічим не проявив, ворога не зупинив і не затримав, шкоди йому не заподіяв. Кошти, вгачені на його будівництво, не просто даремно пропали. Вони пішли на користь Гітлеру, на шкоду Червоній Армії і Радянському Союзу. Якби укріплений район біля кордону не будували, то хоча б будівельники з усією технікою, а також сотні саперних батальйонів у перший момент війни в полон не попали б.

Брестський укріплений район не один. По всій лінії кордону сталося те ж саме. І потрапили в лапи німецьких передових загонів тисячі будівельників високої кваліфікації, будівельна техніка, сотні тисяч тонн будівельних матеріалів, озброєння і оптика дотів, боєприпаси та все інше, що було необхідно для оборони, але зберігалося не в залізобетонних дотах, а в дерев'яних складах або просто за колючим дротом під відкритим небом в стороні від вузлів опору укріплених районів.

Головне в тому, що в оборонній війні Брестський і всі інші укріплені райони на західному кордоні Радянського Союзу були приречені саме на таку долю.

А позаду Брестського та інших укріплених районів ніяких підготовлених оборонних рубежів не мали ні 4-а армія, ні ніяка інша. У всіх інших арміях Першого стратегічного ешелону все було точно так само.

«До вечора 22 червня німецькі танкові з'єднання, просунувшись від кордону на 50-60 кілометрів, захопили Кобрин. Тут, як і на правому фланзі фронту, в зв'язку з відсутністю на тилових оборонних рубежах завчасно розгорнутих резервів створилася реальна загроза глибокого прориву ворожих військ і охоплення ними лівого флангу головних сил Західного фронту» (Історія Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу. М., 1961. Т. 2. С. 20).

Так писали офіційну історію для натовпу. У ті ж роки наші маршали і багатозіркові генерали писали іншу, таємну історію для обмеженого кола. Генерали і маршали в таємних книжках теж економили на правді, але деталей повідомляли більше. Деякі з генеральських книжок були розсекречені через півстоліття після початку війни. Отже, офіційно, для народу: «у зв'язку з відсутністю на тилових оборонних рубежах завчасно розгорнутих резервів». А для обмеженого кола повідомлялося, що не тільки резервів не було на тилових оборонних рубежах, але не було і тилових оборонних рубежів (Л.М. Сандалов. Бойові дії військ 4-ї армії Західного фронту в початковий період Великої Вітчизняної війни. М., 1961. С. 106). Генерал-лейтенант В.Ф. Зотов воював на сусідньому фронті: «Мінно-вибухових загороджень не було. Протипіхотні дротяні загородження були побудовані, але їх теж явно не вистачало. Будівництво тилових рубежів за планом, на жаль, не намічалося» (На Північно-Західному фронті (1941-1943). Зб. статей учасників бойових дій / Під ред. П.А. Жиліна. М., 1969. С. 175).

Офіційна історія війни подробиць не повідомляла. Нам скоромовкою сказали, що до вечора 22 червня був захоплений Кобрин, і галопом помчали далі. Подумаєш, Кобрин.

А ми затримаємося.

В Кобрині знаходився штаб 4-ї армії. Цією армією, як і всіма іншими арміями Першого стратегічного ешелону, ніхто не керував з самого першого моменту війни просто тому, що оборонна війна не задумувалася, не планувалася, не передбачалася. Падіння Кобрина означало захоплення противником штабу, командного пункту та вузла зв'язку 4-й армії. А це, у свою чергу, означало, що ввечері 22 червня управління 4-ю армією було втрачено повністю і остаточно.

Там же, в Кобрині, знаходився штаб 14-го механізованого корпусу. Штаб 4-ї армії не управляв своїми корпусами, а й обидва корпуси не управляли своїми дивізіями: штаб 28-го стрілецького корпусу був розгромлений рано вранці 22 червня у Бресті, штаб 14-го механізованого корпусу - в другій половині того ж дня в Кобрині.

Кажуть, що 4-а армія Західного фронту мала мало літаків. Свята правда. Однак все пізнається в порівнянні. Одна тільки 4-а армія в районі Бреста мала літаків більше, ніж їх було в раптовому японському ударі по Перл-Харбору. Авіація 4-й армії - це 10-а змішана авіаційна дивізія. Штаб - все в тому ж Кобрині. Там же, в Кобрині, - основний аеродром дивізії та 123-й винищувальний авіаційний полк.

Рано вранці німецька авіація накрила всі аеродроми 10-ї змішаної авіаційної дивізії. У перші години війни був захоплений аеродром Високе з усіма запасами. До кінця дня розгромлений штаб авіаційної дивізії і захоплений аеродром Кобрин. З цього моменту ніхто авіацією 4-ї армії не керував, ніхто нею не управляв.

Там же, в Кобрині, знаходився штаб бригадного району ППО. Після його розгрому і захоплення служба повітряного спостереження, оповіщення і зв'язку перестала діяти. Більше ніхто не попереджав війська 4-ї армії про наближення ворожих літаків, не управляв зенітним вогнем і не координував його з діями винищувальної авіації.

Там же, в Кобрині, перебували армійські госпіталі. І вони теж були захоплені противником. Правда, цікаво: армійські госпіталі - за 50-60 км від кордону, а центральний фронтовий госпіталь, тобто госпіталь більш високої інстанції, - на самому кордоні, в Брестській фортеці. Як таке пояснити? Дуже просто: армійський тил -