Читати книгу - "Все буде добре"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– До мене телефонувала ваша подруга, Катерина Синиця. За вашою рекомендацією. У неї є одне доручення, яке я хотів би узгодити з вами. Адже справа трохи… Специфічна.
Права брова здивовано поповзла догори, але Марія вже згадала. Ще влітку вони випадково зустрілись у магазині, випили кави, поринули в спогади дитинства. Катерина розповідала про свого чоловіка, якому не довіряє… Антон! Вона ж зустрічається з Антоном!
– Пані Маріє? Ви тут?
– Що? А, так, я тут. Що саме ви хотіли узгодити?
І коли чоловік продовжив розповідь, друга брова злетіла до першої. Те, що вона почула, не вкладалось у голові. В одну мить Марія зрозуміла, що буквально захлинається від потоку інформації.
– Хвилинку, Андрію, одну хвилиночку.
Жінка відклала телефон. Мозок намагався скласти частинки інформації в одне ціле. Так, наче вона довго й безуспішно збирала пазл і раптом побачила, що для того, щоб його зібрати, потрібно було просто перевернути коробку-шаблон догори ногами. Життя, саме того не відаючи, одним махом розрубувало всі ланцюги, якими жінка себе обплутала. Що це – божественне провидіння? Позачергова заявка на другий шанс? Остання (вже вкотре?) можливість «зробити все правильно»?
Колись, у босоногому дитинстві, маленька Марічка любила приходити в універсам, де працювала мама. Тоді в їхнє село ще приходив дефіцитний товар, і раз на місяць, після завозу, можна було блукати стелажами та вдихати запах закордонної мануфактури, вивчати кольорові, такі незвичні журнали, приміряти на себе яскраву біжутерію. Наступного дня все це змітали з полиць жіночки-сусідки, так само спраглі до всього нового. Але Марія дуже любила цей момент – момент «до». До того, як усе зникало. Момент, коли можна було вірити в диво та навіть відчувати себе його частинкою.
Одного разу дівчинка звично прийшла в магазин і побачила там розкішний позолочений браслет. Звісно, золотом там, певно, і не пахло, але вигляд він мав дуже яскравий. Марічка кілька годин стояла перед вітриною, буквально поїдаючи його поглядом. І кожною клітиною свого тіла відчувала, як спливає час. Бо вже зранку універсам відчиниться, десятки односельчан кинуться скуповувати все підряд лише тому, що воно блискуче. І, можливо, хтось навіть купить цей браслет, так і не зрозумівши його особливості. У Марічки ніколи б не вистачило грошей на таку розкіш.
План виник спонтанно. Вибравши момент, поки ніхто не дивився, дівчинка поклала браслет собі в кишеньку сукенки та вийшла з магазину. А вже наступного дня хизувалася перед подругами обновою. Чутки докотилися до вух матері, і коли Марічка сказала їй, що це купив Антон, мама не повірила й пішла розбиратись. Правда швидко вийшла на поверхню: Марічка отримала прочухана, а браслет повернули в універсам, де його купив секретар райкому для своєї коханки – пишногрудої доярки з сусіднього села. Марічка цілий тиждень ходила зла, але не на Антона, який не зрозумів, коли треба було підіграти, і не на маму, від важкої руки якої боліло нижче спини, а на саму себе, що не змогла придумати чогось правдоподібнішого. От якби лише вона була хитрішою…
Лак повільно стікав довгими гострими нігтями, і Марія зачаровано спостерігала за цим процесом. Чомусь дуже голосно цокав наручний годинник, відраховуючи час на прийняття рішення. Час, якого вже давно не було. Жінка знову притулила телефон до вуха:
– Андрію, я тут. Катерина – моя хороша подруга, тому я б просила посприяти у вирішенні її сімейних проблем. Знаю, що ви – професіонал своєї справи і зробите все на вищому рівні, – несподівано Марії в голову прийшла божевільна ідея. Думка, яка вирішувала всі її проблеми одним махом. Момент, яким гріх не скористатися. – Також знаю, що ваші послуги не з дешевих, тому готова оплатити їх із власної кишені. І навіть допомогти у виконанні вашого завдання. Завжди хотіла спробувати щось екстравагантне.
– Я не думаю, що це хороша ідея…
– Не переймайтесь, я не заважатиму професіоналу. Просто допоможу, чим зможу, а потім залишу відгук про вашу якісну роботу. Вам же потрібні позитивні відгуки для портфоліо? Це все за додаткову плату, звісно ж.
Андрій зам’явся, зважуючи не так додатковий прибуток, як потенційні проблеми від Віталіка, якщо ця «пані» залишиться незадоволеною.
– Звісно, пані Маріє. Я повідомлю, як матиму повну інформацію.
– Рада це чути. Тоді гарного вечора.
– Вам також. До побачення.
Марія відклала телефон і впала на ліжко. Усміхнулась, просто так, без жодної думки. Нарешті навколо неї починало щось відбуватись. Щось цікаве. Нарешті життя набувало сенсу.
7У квартирі всюди горіло світло.
– Знаєш, друзяко, я б за тебе життя віддав, якби треба було, – останні слова він видихнув Антонові в обличчя.
Чоловік скривився: так, цей уже готовий. Іван завжди патякав дурниці, коли напивався.
– Приємно чути…
– Ні, я серйозно. Та що там своє? Я б їхнє життя теж відав. Чому? Бо ти наш кращий друзяка!
П’яна компанія схвально загула: «Друзяка, самий лутший».
Антон усміхнувся.
– Тоді за мене? – запропонував, піднімаючи гранчак, по вінця наповнений прозорим трунком.
– От за що його люблю! Завжди вміє казати правильні тости, – у відповідь Іван підняв свій. – За Антона!
– За Антона! – зашуміла компанія, одним хилом ковтаючи гірку рідину. Свій же гранчак чоловік відставив.
– Я по салат, – пояснив і, не дочекавшись відповіді, вийшов на кухню.
У холодильнику виявився неторканий салат під шубою, залишки олів’є та незрозумілий овочевий натюрморт. Катя любила готувати набір
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Все буде добре», після закриття браузера.