Читати книгу - "Precedent UA — 2015"

Фактичні обставини справи: ввечері 1 травня 2005 року дружина заявника, після сімейної сварки, викликала міліцію. Близько 17.00 заявника привезли до Орджонікідзівського районного відділку міліції міста Харкова. В ході обшуку у заявника було виявлено в кишені речовину коричневого кольору та направлено її на експертизу. Заявника взяли під арешт на три доби у відповідності до статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення. 3 травня слідчий допитав заявника у якості підозрюваного у вчиненні грабежу. Згідно експертного висновку 4 травня було визначено, що вилучена речовина не є наркотичною. Заявника звільнили о 20.00. Того ж дня була порушена кримінальна справа проти заявника за підозрою у вчиненні ним грабежу. Заявника було затримано одразу після звільнення о 20.00. А 6 травня 2005 року за рішенням суду його було взято під варту. Заявник оскаржив незаконність його тримання під вартою. 13 квітня 2007 року заявника було визнано винуватим у вчиненні крадіжки, встановивши йому покарання у вигляді 7 років позбавлення волі з конфіскацією половини його майна. Вирок був залишений без змін вищестоящим судом 12 лютого 2009 року. На момент винесення цього рішення у Суду не було відомостей про касаційне оскарження.

Суд встановив, що в цій справі поміщення заявника під адміністративний арешт в період з 1 по 4 травня було зроблено для забезпечення його доступності для допиту в якості підозрюваного, що є свавільним позбавленням волі; було порушено право заявника на негайне доставлення до суду для перевірки законності його затримання; заявник не мав забезпеченого законом права на відшкодування шкоди за незаконне тримання під вартою.

Представники заявника в Суді: адвокати Геннадій Токарєв та А. Квашко.

Суд визнав порушення статті 5 §§ 1, 3 та 5 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: стаття 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 1984 року, статті Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Основні тези:

«Суд повторює, проголошуючи право на свободу, статті 5 § 3 передбачає фізичну свободу людини, і його метою є забезпечити, щоб ніхто не повинен бути позбавлений цієї свободи свавільним способом» (§ 67)

«Суд повторює, що негайний судовий перегляд є суттєвою характеристикою гарантії, що міститься у статті 5 § 3, мета якої полягає в тому, щоб мінімізувати ризик свавілля і забезпечити верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства» (§ 70)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–126453

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1390222446

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

1) рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2015 року, справа № 761/10888/13-к, суддя Козятник Л. Г.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42691177

Теза із рішення: «…Тобто, адміністративне затримання ОСОБА_2 відбулося фактично для можливості допиту його в якості підозрюваного у кримінальній справі, що становить свавільне позбавлення волі та є безумовним порушенням п. 1 статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини. Про аналогічні обставини зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини…»

Фактичні обставини справи: слідчий Жовтневого районного відділку міліції міста Полтави виніс постанову про проведення обшуку у квартирі заявника, а також про його привід у якості підозрюваного у вбивстві діда заявника. 20 квітня 2000 року заявника затримали у місті Харкові та привезли до міста Полтави. Після прибуття до міста Полтави заявник нібито намагався втекти, вчиняючи опір працівникам міліції, і вони намагалися йому завадити. Того ж дня міліціонери склали протокол про супротив заявника. На підставі цього протоколу 21 квітня за рішенням суду заявника було притягнено до адміністративної відповідальності за вчинення хуліганства та призначено стягнення у вигляді 5 днів адміністративного арешту. Рішення було остаточним. Попри це заявник оскаржив рішення до вищих судів, але отримав відмови. Зі слів заявника, він написав 22 квітня 2000 року зізнання у вбивстві, надиктоване йому та підписане слідчим іншим числом, — 20 квітня. Також слідчий того дня склав протокол допиту підозрюваного 20‑м числом. Заявник не був представлений адвокатом протягом вказаного вище часу Заявника звинуватили у вчиненні вбивства та затримали 25 квітня, а 27 квітня Жовтневий районний суд міста Полтави виніс постанову про взяття його під варту. Скарга заявника на неправомірність його затримання була відхилена судом. В ході судового розгляду кримінальної справи щодо заявника адвокат клопотав про звільнення його з-під варти, та отримав відмову, яку оскаржив. Апеляційна інстанція задовольнила скаргу та направила справу на новий судовий розгляд. Продовження строку тримання під вартою було підтримано судом першої інстанції і цього разу, та скарга заявника не була задоволена вищестоящим судом. Адвокат згодом знову клопотав перед судом про звільнення заявника з-під варти, але того ж дня йому було відмовлено. 7 березня 2002 року була проведена судово-медична експертиза, яка встановила, що смерть діда заявника настала в момент, коли заявник не міг бути присутнім на місці вчинення злочину. Справу щодо заявника направили на додаткове розслідування та відпустили під підписку про невиїзд. А 30 грудня кримінальна справа була закрита за відсутності доказів його причетності.

Суд встановив, що адміністративний арешт заявника був використаний для того, щоб забезпечити його перебування як підозрюваного в кримінальній справі в розпорядженні слідчих органів, не забезпечуючи при цьому його процесуальних прав як підозрюваного, зокрема, його права на захист; тримання під вартою в періоди з 25 червня по 21 серпня 2000 року та з 8 вересня по 3 жовтня було незаконним без будь-якого рішення; інші періоди тримання заявника під вартою ґрунтувалися на судовому рішенні, яке передбачало