BooksUkraine.com » Сучасна проза » Емілі виростає 📚 - Українською

Читати книгу - "Емілі виростає"

165
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Емілі виростає" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 94
Перейти на сторінку:
більш до вподоби, ніж будь-кого з викладачів, за винятком пана Карпентера. Дуже йому сподобався мій нарис «Жінка, що дала шльопанця королю». Поставив його на перше місце й детально коментував під час викладу теорії стилю. Евеліна ж Блейк переконана, ніби я переписала свій нарис з якогось часопису, і вона вже колись цей «опус» читала. Сьогоріч Евеліна носить зачіску а ля Помпадур. Гадаю, вона їй зовсім не личить.

А втім, оскільки плечі є, власне, єдиним, що мені у фігурі Евеліни подобається, то…

Що й казати: цілий «клан» Мартінів розлючений на мене. Дейзі Мартін минулого тижня ставала до шлюбу в англіканській церкві. Видавець «Часу» попросив мене написати репортаж «з місця події». Звісно, я не відмовила, попри те, що мене аж нудить від шлюбних «звітів». Стільки цікавих подробиць могла би подати — подробиць, яких насправді подавати не можна. Втім, одруження Дейзі видалося гарним, вона сама виглядала чудово. Репортаж мій вийшов милим і щирим, я підкреслила вроду нареченої й наголосила на розкішному букеті з орхідей і троянд — букеті, ще досі не баченому жителями Шрусбері. Я виводила літери так чітко, так, можна сказати, каліграфічно, що читався мій текст, далебі, як друкований — тож немає прощення для горе-набірника, котрий замість «орхідеї» вмістив чомусь «сардинки». Певна річ, людина розумна миттєво збагнула б, що це тільки набірна помилка, не більше. Та Мартіни навіяли собі, мовби я зумисне вставила «сардинки» — так, для дурного жарту, — тим паче, що колись я прилюдно поминала про те, наскільки мені осоружні оті безбарвні, до краю одноманітні шлюбні репортажі. Так, я справді проказала це вголос, але ж урізноманітнити свою розповідь згадкою про наречену, що тримає в руках букет сардинок?! О ні, на таке я нездатна. Попри все, Мартіни певні, що це була з мого боку свідома і злобна витівка, й от уже Стелла Мартін не запрошує мене до себе на вечір дівочого рукоділля. Тітка Рут каже на те, мовляв, нема чого й дивуватися, а тітка Елізабет докоряє мені за недбалість. Мені — за недбалість! Боже, дай мені сили стерпіти це…


5 жовтня 19…

Пані Клара Бредшоу приїхала до мене в гості сьогодні ввечері. На щастя, тітка Рут була деінде. Пишу «на щастя», бо аж ніяк не бажаю, щоб тітка Рут довідалася, яку роль я відіграла у знайденні малого Аллана.

Пані Бредшоу приїхала, щоб мені подякувати. Я знітилася, адже заслугу свою великою не вважаю. І не хочу ні думати про те, ні говорити. Пані Бредшоу каже, що малий Аллан почувається добре, хоч був страшенно виснажений, коли його віднайшли: самостійно не міг навіть сидіти. Під час розмови була вона дуже бліда і поважна, мало не урочиста.

— Він помер би у тій злощасній домівці, якби не ви, панно Стар. І я би померла. Я б не змогла жити далі, не знаючи, що… Ох, я ніколи не забуду жахіття тих днів! Мусила прибути і висловити вам свою вдячність. Коли я ранком того дня повернулася додому, ви з товаришкою вже рушили далі. Мала докори сумління через свою негостинність…

Вона втратила самовладання і розплакалася. Я — за нею. Ревіли разом, аж до знесилення. Радію невимовно, що Аллан віднайшовся, Богові вдячна за те, однак волію забути, яким чином це відбулося.


7 жовтня 19… Місячний Серп

Нині ввечері я прогулювалася кладовищем. Хтось може сказати, — це не найкраще місце для прогулянок. Та я люблю бродити там, де вічним сном спочивають ті, хто, відходячи, знали про життя і смерть набагато більше, ніж я тепер, ніж усі довкола мене. А найкраще рушати на таку прогулянку осіннім вечором. Читаю імення, вирізьблені на кам’яних плитах, вглядаюсь у дати народження і скону — відтак розмірковую над тим, скільки надій і поразок, скільки любові й ненависті поховано під тією чи тією плитою. Чудовою була моя прогулянка — чудовою і зовсім не сумною. А навкруги тягнулися червоні поля й розлогі схили, вже трохи примерзлі, де-не-де порослі рідкими лісками. Було там багато, дуже багато речей і явищ, котрі полюбила давно і люблю дедалі сильніше. Щоразу, як приїжджаю до Місячного Серпа (раз на два тижні), то маю враження, мовби все, що мене тут оточує, стає мені ще ближчим, ще дорожчим, ніж доти. І речі я люблю не менше, як людей. Здається мені, наче тітка Елізабет відчуває те саме. Й тому чинить опір будь-яким змінам у Місячному Серпі. Я починаю краще її розуміти. Бачу тепер, що вона мене любить. Спершу я була для неї лиш тягарем, обов’язком, та нині стала вже чимось більшим.

Залишалася на цвинтарі, доки не запали сутінки. Тоді прийшов по мене Тедді, й ми подалися навпрошки через поле, аж до Завтрашньої Стежки. Втім, тепер це вже Нинішня Стежка, адже дерева стали високими, вище від нашого зросту, однак ми й далі називаємо її по-старому, почасти від звички, а почасти від того, що, нею прогулюючись, ми довго розмовляємо про наше завтра, про наші надії на майбутнє. Так чи так, а Тедді був і залишається єдиною людиною, з котрою можу поговорити про день прийдешній, про мої життєві амбіції. Єдиною! Перрі одно глузує з моїх літературних спроб. Скажи йому про письменництво — він тільки знизує плечима: «І кому це потрібно?» Ну, якщо хтось не розуміє мети письменства, такому важко щось розтлумачити. Навіть з Діном не можна про це говорити — відколи з гіркотою мені сказав: «Не зношу, як мовиш про те завтра, бо це не може бути моє завтра». Мені здається, Дін неохоче думає про час, коли я стану дорослою, і прагне бачити мене дитиною якнайдовше. Гадаю, це ніщо інше, як суто Прістівські ревнощі: він не бажає ділитися з іншими людьми нічим, тим паче дружбою. Отже, тепер я, властиво, полишена на саму себе. Останнім часом Дін начебто взагалі перестав цікавитись моїми літературними спробами. Ба навіть інколи трохи кепкує з них. Наприклад: пан Карпентер був захоплений моєю «Жінкою, що дала шльопанця королю» — ствердив, що це оповідання написано бездоганно. Але Дін, прочитавши, усміхнувся і мовив: «Дуже добре виконане шкільне завдання, однак…» — і знов усміхнувся. Не сподобався

1 ... 62 63 64 ... 94
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Емілі виростає», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Емілі виростає"