Читати книгу - "Життя за життям, Кейт Аткінсон"

(— То Моріс, бачу, погано поводився. А вона лялечка. Жінка у формі — тут будь-який чоловік втратить голову).

Філіп і Гейзел сиділи між батьками, як ляльки. Сильвія від початку була не в захваті від Морісових дітей, зате прикипіла серцем до евакуйованих, Баррі та Боббі («мої бджілочки»), які зараз повзали під столом і гиготіли, як шаленці.

— Такі пустуни, — поблажливо сказала Сильвія.

Бріджит із Сильвією вмили й вилизали евакуйованих — їх усі називали саме так, мовби хлопці зводилися до цього статусу. Але їхня розбишакувата натура все одно виходила на яв.

(— Маленькі почвари, — здригнулася Іззі).

Урсулі вони подобалися — нагадували наймолодших Міллерів. Якби вони були песиками, то весь час махали би хвостами.

У Сильвії тепер були ще й цуценята — двоє радісних чорних лабрадорів на ім’я Гектор і Геміш, також братів. Утім, усі звали їх колективно «пси», не завдаючи собі клопоту розбиратися, хто є хто. Лисячий закут виглядав обшарпано, схоже, не без допомоги псів і евакуйованих. Сильвія до нової війни ставилася більш по-філософськи, ніж до старої. Г’ю — менше. Його «загнуздали» тренувати територіальну самооборону, і він зранку після недільної служби вчив «панянок» із місцевої парафії користуватися протипожежним насосом.

— А це можна у божу неділеньку? — спитала Едвіна. — Я не сумніваюся, що Бог на нашому боці, але...

Вона збилася, нездатна навести теологічний аргумент, хоча і звалася «віруючою християнкою» (за словами Памели, це означало, що вона рішуче дає тумаків дітям і змушує їх доїдати за сніданком те, що не доїли звечора).

— Звісно, можна, — втрутився Моріс. — У моїй іпостасі організатора цивільної самооборони...

— А я не думаю, що мені «пороблено», як ти ласкаво висловився, — роздратовано перебила його Урсула. Їй мимоволі закортілося, щоб Крайтон був при ній, з медалями і галунами. Ото Едвіна обурилася б, якби довідалася про Еджертон-ґарденз.

(— Як там адмірал? — спитала Іззі пізніше, у саду, пошепки, як змовниця, бо вона, звісно, знала. Іззі взагалі знала все, а як чогось і не знала, то легко могла вивідати. Із неї теж вийшла б добра шпигунка.

— Ніякий він не адмірал, — сказала Урсула. — Але все в нього гаразд, спасибі).

— Тобі й самій добре, — сказав Тедді Урсулі. — «А ти, в свій блиск закохана без меж...».

Тедді вірив у поезію, мовби своєчасна цитата з Шекспіра могла покращити становище. Урсула була певна, що зацитований сонет був про егоїзм, але не стала на цьому наголошувати, бо Тедді хотів, як краще. На відміну від усіх інших, які зациклилися на її матримоніальному статусі.

— На бога, та їй же лише тридцять, — знову втрутилася Іззі, чим погіршила становище. (Якби ж то всі просто помовчали, — подумала Урсула). А Іззі все не вгавала: — Коли я вийшла заміж, мені було вже за сорок.

— І де ж твій чоловік? — спитала Сильвія і обвела поглядом стіл, який розклали повністю, щоб усі вмістилися. Вона вдала, що розгубилася (цей вираз їй не пасував). — Щось я його тут не бачу.

Іззі заявилася («без запрошення, як завжди», — відзначила Сильвія), щоб привітати Г’ю з шістдесятиріччям. («Важлива віха»). Інші сестри Г’ю вирішили, що подорож до Лисячого закута — «завелике випробування».

— Гадюче гніздо, — сказала Іззі Урсулі пізніше. Іззі була наймолодша, але не найулюбленіша. — Г’ю завжди був із ними добрий.

— Він завжди був добрий з усіма, — Урсула розгубилася, ба навіть занепокоїлася, коли від думки про батькову погідну вдачу в неї сльози навернулися на очі.

— Не починай, — сказала Іззі й тицьнула їй мереживний носовичок. — А то я теж заплачу.

Це навряд чи — вона ніколи раніше не плакала.

Іззі скористалася цією нагодою, щоб сповістити про близьке відбуття до Каліфорнії. Її чоловіку, славетному драматургові, запропонували роботу — писати сценарії в Голлівуді.

— Усі європейці тягнуться туди, — сказала вона.

— То ти в нас тепер європейка? — перепитав Г’ю.

— А ми ж що, не європейці?

*

Зібралася ціла родина, крім Памели, для якої подорож справді стала б завеликим випробуванням. Джиммі вициганив кілька днів відпустки, а Тедді прийшов із Ненсі. Вона роззброїла всіх, чуло обійнявши Г’ю, сказала: «З днем народження, містере Тодд», — а тоді вручила йому пакунок, ошатно загорнутий у старі шпалери, поцуплені з оселі Шоукроссів. Це був примірник «Наглядача».

— Перше видання, — пояснила Ненсі. — Тед сказав, що ви любите Троллопа.

(Виявляється, ніхто з родини більше про це не знав).

— Старий добрий Тед, — сказав Г’ю і поцілував її у щоку. А тоді, вже до Тедді: — Ну в тебе й миласка. Коли нарешті запропонуєш їй руку і серце?

Ненсі зашарілася і засміялася:

— Ми нікуди не поспішаємо, у нас доста часу.

— Сподіваюся, ви праві, — похмуро сказала Сильвія.

Тедді вже закінчив початкові курси підготовки («Тепер у нього є крильця, — сказала Ненсі, — як у янгола!») і чекав на корабель до Канади, де мав учитися на пілота. Коли він здасть іспити, то повернеться до Англії на бойову підготовку.

Він пояснив, що на базах бойової підготовки смертність вища, «ніж на справжніх бомбардувальних рейдах». І це правда. Була в Урсули знайома в Міністерстві авіації. (У неї скрізь були знайомі, так тепер у всіх). Вони разом обідали бутербродами у Сент-Джеймському парку і понуро обмінювалися статистикою, попри кляп акту про нерозголошення державних таємниць.

— Це мене дуже заспокоює, — сказала Сильвія.

— Ай! — завищав з-під столу евакуйований. — Якийсь мудацюра мене копнув!

Усі автоматично обернулися до Моріса. Хтось тицьнувся холодним мокрим носом Урсулі під спідницю. Вона від щирого серця сподівалася, що це один із псів, а не один із евакуйованих. Джиммі ущипнув її за руку (доволі відчутно) і сказав:

— Вони ніколи не вгавають, правда?

Бідашка з жіночого допоміжного корпусу територіальної оборони — її, як і псів чи евакуйованих, визначав статус — здавалося, ось-ось розплачеться.

— Слухайте, у вас усе в порядку? — спитала Ненсі, завжди рада допомогти.

— Вона ще дитина, — безапеляційно заявив Моріс. — Діти не розуміють принад родинного життя.

Такі відомості про дівчину стали останньою краплею для Едвіни, яка стисла