Читати книгу - "Аквітанія, Ева Гарсіа Саенс де Уртурі"

-- І як Ви збираєтеся це зробити? – поцікавився Ріо.

-- Якщо те, що Ви кажете – правда, я знайду спосіб довести це, поставлю Анаклета перед судом в Римі. Допоможете мені в цьому?

-- Ви надто багато просите від свого протеже. Справді, надто багато, -- ухильно відповів той.

Вільгельм глянув на нього з безмежною ніжністю, а тоді посміхнувся.

-- Ви ніколи мені не признаєтеся?

-- Не признаюся в чому, мій добрий Вільгельме?

-- Що Ви більше, ніж мій протеже, що Ви мій брат, що в нас спільний батько, навіть якщо це найгірший батько в світі.

Ріо збентежено глянув на нього.

-- Ви… Ви знали?

-- Відколи побачив Вас у миловарні. З тієї ночі, коли Ви врятували мені життя. Чорна легенда про бордель в Ніорі гнітила нашу сім‘ю, подейкували, що батько мав байстрюка від наймолодшої черниці, що він втік і врятувався в лісах. Я зрозумів, що це Ви. І вирішив заопікуватися Вами. Ми однієї крові, сини одного батька, але до того часу Ваше життя було убогим, хоча Ви народилися талановитим, як більшість в нашій сім‘ї. Але Вам з колиски відмовили в праві розвивати свої таланти.

-- То виходить, Ви мене не соромитеся? – відважився запитати Ріо.

-- Я думав, Вам соромно за мене, або, принаймні, за те, що зробив наш батько. Чому мені Вас соромитися?

-- Бо я народжений не з кохання, а внаслідок жахливого злочину.

-- А хто народився з кохання? – запитав він, думаючи про своїх трьох дітей. – Хто? Половину свого життя я намагався виправити хаос посіяний нашим батьком. Тепер він мертвий, але багато його вчинків мало наслідки, що тривають досі. І ось його спадкоємець також чинить злочини, яким немає прощення. Не знаю, як спокутати свої гріхи. Не знаю, чи вирушити, як він, в Святу Землю, стати паломником і отримати в Єрусалимі пробачення…

-- Це очистить Ваше сумління, брате, -- сказав він і зворушено посміхнувся. – Пробачте, мені важко повірити, що можу вголос називати Вас “братом”.

Вільгельм глянув на нього зі зрозумінням.

-- Ми втратили надто багато часу, а життя минає. Ми ще не старі, але настав час залишити таємниці позаду. Як гадаєте?

Ріо посміхнувся; без цього тягаря на плечах він почувався набагато краще.

-- Я сказав, що паломництво заспокоїть Ваше сумління, але Анаклето і ті, хто його підтримує, продовжать забирати черниць, як їм заманеться, а Ви можете зробити щось, щоб зупинити їх. Навіть відлучений від церкви, Ви маєте владу. Ви – герцог Аквітанський і Свята Церква бажає тільки одного – щоб Ви були її союзником. Вони Вас вислухають, можете не сумніватися. Якщо Ви викриєте його перед Римом, всі Ваші біди припиняться.

Вільгельм на якусь мить задумався, справа була складною і неприємною.

-- Я не можу поїхати в Рим з легендами, -- подумав вголос.

Ріо стиснув кулаки, настав час щось зробити. Заради неї, заради своїх п‘ятьох матерів, заради всіх, кого він врятував, заради хлопчиків і дівчаток, що зростали в таких самих жалюгідних умовах, що й він.

-- Те, що я Вам розповідаю – таємниця: моя мати втекла, і багато інших черниць також. Деякі вже померли. Але вона, хоч літня, ще жива. До неї я відправляв тих, кого мені вдалося врятувати.

Він дотримав обіцянки висилати Мод все, що зможе: спочатку невеличкі суми грошей, потім, дуже обережно, врятованих монашок, які пережили те, що й вона.

-- Гадаєте, якщо буде суд проти Анаклето, вони дадуть свідчення? – запитав герцог, не надто переконаний.

-- З відповідними гарантіями – так. Якщо у Вас буде написаний мною лист, то дадуть. Вони мені вдячні. Серед них будуть обережні, але будуть теж мужні, з бажанням очиститися перед Римом, Церквою і святим отцем.

-- Я? Ви хочете, щоб я був тією особою, що віднесе листа?

Ріо знизав плечима.

-- Ви сказали, що шукатимете спокути в паломництві до Святої Землі. Йдіть в Компостелу, там Ви також можете спокутати свої гріхи.

-- Чому в Компостелу?

-- Бо неподалік, в закритому жіночому монастирі живуть, ізольовані від світу й чоловіків, моя літня мати та всі ті нещасні, про яких я Вам розповідав.

-- Шлях апостола… Я буду не першим зі свого роду, хто вирушить в паломництво у ті землі. Мені подобається ця затія. Я можу зібрати довірених людей і підготувати все, щоб на час моєї відсутності Аквітанія нормально функціонувала.

-- Ще одна, остання, послуга, брате. Я теж намагаюся, в міру своїх можливостей, допомагати найбільш нещасним. Візьміть зброєносцем одного з юнаків, якими я опікуюся. Він тямущий, але ніколи звідси не виходив і йому дуже бракує знання світу. Я хочу зробити для нього те, що Ви зробили для мене.

Герцог звик обмінюватися послугами, так творилася політика там, де оберталася така владна особа, як він.

-- Нехай він вже сьогодні приєднується до моїх людей, я вирушаю в Бордо, готуватися до подорожі. Побачимось, брате. Коли я повернуся з Компостели, ми знову обіймемося і залишимо цей світ кращим, ніж його залишив наш батько.

І обоє, старший брат і молодший брат, обійнялися поруч з вогнем з трохи теплішим серцем.

Тоді попрощалися і Ріо пішов шукати свого похресника.

Парубок -- розумник, яких мало, зі світлим волоссям і в ластовинні – не надто вдало обрізав фруктові дерева в саду. Ріо поспішив розповісти йому новини. Коли він його підібрав у борделі оточеному лісами, в нього не було імені. Він вирішив назвати його Волденом, “сином лісової долини”.

-- Ти будеш супроводжувати герцога під час його паломництва в Компостелу, там проведеш його в монастир, де переховується твоя мати, -- закінчив він.

Хлопець випустив важкі садові ножиці.

-- Отже, я зможу відвідати її?

Ріо скуйовдив йому волосся, як мати куйовдила йому. “В мене не було доброго батька, то, принаймні, я буду