BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Атлантида 📚 - Українською

Читати книгу - "Атлантида"

170
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Атлантида" автора Девід Гіббінс. Жанр книги: Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 103
Перейти на сторінку:
цей коридор скінчиться, повернемо ліворуч, — сказала Катя. — Потім наш шлях проляже вздовж орлячого крила до останнього повороту ліворуч, за яким розташований східний край.

— Якщо наша мета — кальдера, то нам треба на сто метрів піднятися і на чотири просунутися на південь. Кут нашого підняття становить приблизно тридцять градусів. У якусь мить ми перетнемо рівень моря, але залишимося під землею.

— А що робитимемо, якщо прохід піде вниз? — поцікавилася Катя.

— Тоді ми зваримося живцем, — заспокоїв її Костас. — Земна кора тут складається з киплячої маси розтопленої лави та вогняного газу. І навіть якщо ми рухатимемося вгору, не виключено, що прохід нам загородить лава, яка затекла туди після повені.

Їхні таймери одностайно подали сигнал, який означав, що п’ятихвилинна зупинка скінчилася. Джек поклав диск до кишені та важко звівся на ноги.

— Вибору в нас немає, — промовила Катя. — Сподіваймося, що Бен та Енді досі тримаються. Ми — єдина їхня надія.

Після того, як вони пройшли глибину в шістдесят метрів нижче рівня моря, регулятори почали поступово замінювати гелій на азот. Ще кілька хвилин, і їхня дихальна суміш відрізнятиметься від складу атмосфери лише підвищеним вмістом кисню, потрібного для видалення з крові залишків азоту.

Сходи звузилися в неширокий тунель, і Костас посунувся вперед. Ще трохи, і прохід вильнув праворуч, вочевидь, наслідуючи природну тріщину в горі. Потім початковий напрямок поновився, й незабаром дослідники наблизилися до ще однієї печери.

— Ось черговий пункт на мапі.

Їхні ліхтарі висвітлили приміщення завдовжки метрів у десять і завширшки у п’ять. У всіх чотирьох стінах були двері. П’ятихвилинна зупинка трохи додала Джекові сил, і він поплив уперед, щоб розглядіти печеру краще. У центрі стояв довгастий стіл, оточений узвишшями-п’єдесталами, розташованими приблизно у двох метрах від кутків печери. Стіл було видовбано з каменю, а його краї були підняті, як у перекиненого віка саркофага. П’єдестали були схожі на чаші і зовні нагадували купелі середньовічних храмів.

— На столі немає жолобів для стікання крові. До того ж привести тварину так далеко в осердя гори неможливо, — сказав Джек. — Крім того, жертвопринесення зазвичай були публічним видовищем, а сюди входили лише обрані.

— Стіл для обмивань, тобто ритуального очищення? — припустив Костас.

Катя підпливла до дверей, протилежних до тих, крізь які вони увійшли. На короткий час увімкнувши свій ліхтар, вона вдивлялася в коридор, що простягався далі.

— Я бачу якесь світло, — повідомила вона. — Видно дуже погано, але мені здається, що там чотири окремі басейни, розташовані на однаковій відстані один від одного.

Джек і Костас наблизилися до неї. Вони також побачили тьмяні відблиски зеленого світла.

— Ми лише у п’ятдесятьох метрах нижче від рівня моря та в кількох метрах від поверхні гори, — сказав Костас, увімкнувши свій ліхтар. — Нагорі вже настав ранок, тож на цю глибину може проникати сонячне світло.

— Цей коридор відповідає одній із паралельних ліній, що відбігають від орлячого крила, — проговорив Джек. — Я впевнений, що це житлові приміщення, вікна й балкони яких виходять на піраміди. Дуже схоже на мінойський комплекс на стрімчаках Тіри, що вивищувався над прибережними поселеннями та чудово служив за релігійну споруду.

— Ми могли б подивитися крізь одне з цих вікон, — запропонувала Катя.

— Не треба, — відповів Костас. — Ці проходи схожі на вентиляційні шахти, ймовірно, вони менші від метра завширшки. Крім того, в нас немає часу на дослідження. Досі мапа нас не зраджувала, і я за те, щоб довіряти їй і надалі.

У цю мить скеля в них під ногами затрусилася. По воді пройшла хвиля, і Джек злякався, що він зараз утратить свідомість. Струси тривали, почулося кілька глухих ударів, наче десь поряд калатав велетенський молот. Щоразу удар супроводжувався приглушеним звуком на зразок далекого брязкоту розбитого скла. Звідки долинали ці звуки, сказати було неможливо.

— Це субмарина! — вигукнула Катя.

— Напевно, — погодився Костас. — Якщо «Казбек» вибухне, за мить нас тут уже не буде.

— Я вже чув цей звук раніше, — дивлячись на Костаса, сказав Джек. Його огортала лють. — Гадаю, цю вібрацію спричиняють снаряди, що пробивають корпус судна. На поверхні над нами почалася гарматна стрілянина.

— Хай там як, нам однаково треба шукати виходу, — нагадав Костас. — Ходімо.

Вони підпливли до правого виходу з печери. Оминувши чаші, Костас зупинився, щоб подивитися на показання компаса.

Катя вже була біля самого входу, коли завмерла на місці та схвильовано звернулася до чоловіків:

— Подивіться вгору!

Над проходом вони побачили величезну перемичку, видовбану зі скелі. Передня поверхня була вкрита якимись символами, деякі з них займали всю півметрову ширину плити. Символи були поділені на дві групи по чотири елементи в кожній, оточені замкненою лінією.

Помилки бути не могло.

— Сніп кукурудзи, весло, півмісяць і голови із зачісками «ірокез», — промовила Катя.

— Це остаточно підтверджує мою теорію, — наче про себе сказав Джек. — І фестський диск, і золотий диск із затонулого мінойського корабля — обидва пов’язані з цим місцем. Ми дивимося на священне письмо Атлантиди.

— І що все це означає? — спитав Костас.

Катя вже радилася зі своїм кишеньковим комп’ютером. Вони з Діленом склали таблицю відповідностей між символами з Атлантиди та їхніми складовими еквівалентами в мінойській мові, у такий спосіб створивши найкращу з її відомих розшифровок.

— Ті-ка-ті-ре, ка-ка-ме-ре, — повільно вимовила склади Катя. Через її російський акцент здавалося, що вона трохи гаркавить.

Джек і Костас дивилися, як на екрані комп’ютера по черзі з являються слова.

— Вони вживалися в лексиконі мінойців, — повідомила жінка. — «Ті-ка-ті» означає «шлях» чи «напрямок», а «ка-ка-ме» — «мертвий» чи «смерть». Суфікс «ре» — це «до» або ознака приналежності. Тож вираз можна перекласти як «шлях до смерті», «дорога смерті».

Дослідники деякий час вдивлялися в напис у них над головами. Символи були чіткими, наче їх вирізьбили лише кілька днів тому.

— Щось мені це не подобається, — похмуро промовив Костас.

Джек поморщився, і його супутники подивилися на нього стривожено. Зібравшись на силі, він пішов до проходу.

— Це має бути останній відтинок. Ідіть за мною, — сказав він.

Костас на мить затримався, аби прив’язати до кінця нитки останній моток зі свого наплічника. Подивившись услід Джекові й Каті, він побачив лише здійнятий ними намул: коридор поступово вів угору. Костас швидко поплив наздоганяти друзів і невдовзі помітив світло їхніх ліхтарів.

— Не треба підійматися на поверхню швидше, ніж по метрові на п’ять секунд, — попередив він. — Час, проведений нами в печері, можна вважати за додаткову зупинку для декомпресії. Нам уже немає потреби зупинятися ще раз.

Дно було шорсткуватим. Здавалося, підлогу навмисне залишили необробленою, щоб не було слизько. Обабіч тяглися жолоби, схожі

1 ... 62 63 64 ... 103
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Атлантида», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Атлантида"