Читати книгу - "Морок. Повірити у неможливе., Лія Тан"

Злата крокувала невеличкою кімнатою, не могла заспокоїтися, різко розвернулася, з образою кинувши.

— Ти мене не чуєш, Несторе. Я хочу до сина.

— Доки ми не поговоримо, ти нікуди не поїдеш. — Зірвався невдоволено чоловік, наближаючись.

Злата знову задкувала від нього. Серце з грудей вискакувало, його слова звучали мов погроза.

— Говори швидше, я втомилася, і хочу додому.

— Швидше не вийде. — Зупинився в сантиметрі від неї Романов. — У нас ціла ніч попереду. — Впевнено поставив перед фактом.

Ця звістка по новому шокувала дівчину. Вона великими очима заглянула в його очі. Трепет з відчаєм пробіглися тілом. Знову відступила, налякано перепитавши.

— Ніч?!! Я не хочу залишатися з тобою тут на ніч.

Нестор, зробив крок, і так несподівано полонив її в у свої міцні обійми, зірвано запитавши.

— Не хочеш?!! Чому?

— Тому, що. — Лиш налякано відмахнулася дівчина, намагаючись вирватися з його дужих рук.

Сильна рука вмить лягла на її потилицю, а гарячі вуста чоловіка жадібно та палко впилися в її губи, притиснувшись до неї всім тілом. Злата задихалася від цього. Кілька секунд не могла поворухнутися, та він цілував її ніжно й вимогливо водночас. Солодка втома рознеслася тілом, заклубившись в тазі. Вуста дівчини ледь поворухнулися у відповідь, серце билося в шаленому ритмі. В голові запаморочилося від задоволення, повіки закрилися самі собою.

Нестор цілував її жадібно, тримаючи в міцному полоні, так наче боявся, що вона втече. Тіло за кілька хвилин, уже не належало Златі. П’яніла від цієї власності. При усім, шалено скучила за ним.

Чоловік так несподівано обірвав поцілунок, притиснувши її обличчям до себе. Важко дихаючи, зірвано заговорив.

— Як мені тебе не вистачало, моя золота дівчинко, від тоді як... — Обірвав свою мову, тулячись до її обличчя своєю щокою.

Злата ледь вловила зміст його слів, відкривши очі. Ще перебувала під впливом п'янкої насолоди, яку він їй подарував.

— Від тоді як, що? — Ледь дихаючи прошепотіла. Все тіло пульсувало. Не могла оговтатися від цього дурману.

Вдихала його парфум, повіки прикрилися від задоволення.

У двері постукали. Злата машинально звільнилася з обіймів чоловіка. На, що він лише хмикнув, й знову ніжно пригорнувши її за талію, дозволив увійти. Їм принесли вечерю. Жінка в уніформі привітавшись, розставила страви на журнальному столику. В той час, як Нестор пильно дивився в очі Злати та пестив її худі прохолодні пальчики рук, та не випускав з обіймів.

— Твої руки знову холодні. — Тихо та невдоволено шепотів. — Ти за цей рік занедбала себе.

— У цьому винен ти. — Відмахнулася шепотом.

За це дівчині дістався нахмурений погляд чоловіка. Обійми враз стали міцнішими, сірі очі потемніли. Відчувала все тіло пульсує від страху та трепету. Не могла себе зрозуміти та опанувати. Кохання та образа здавалися однаково сильними.

Жінка в уніформі, тихо вийшла. Нестор мовчки зловивши дівчину за руку, повів до столика. Посадивши її, присів поруч. Злата зітхнула, апетиту не було зовсім, а на тарілці досить ситна вечеря. Стейк, тушковані овочі, вершковий сир. Поруч соуси, свіжі овочі, сирна тарілка. В стакані апельсиновий сік. Зітхнула й відчула на собі пекучий погляд Нестора.

— Ти маєш з’їсти все. — Низьким голосом наказав.

Злата перевела погляд великих очей на чоловіка.

— Не потрібно, так на мене дивитися. Я бачив, як ти їла в Галини. Чому тобі приносять окрему їжу? — Суворо допитувався.

Злата на мить закрила очі, й сперлася на спинку дивана.

— В мене на фоні стресу з’явилося чимало проблем зі здоров’ям. Тому в мене спеціальний раціон. Я розумію, що ти хочеш мене відгодувати, але, вибач, я це їсти не можу.

Нестор навіть не моргаючи дивився на неї, у цьому погляді бачила відчай, страх та жаль.

— Я розпоряджуся, хай приготують тобі вечерю. Що ти хочеш? — Взявши телефон когось набрав.

— Йогурт та крекери.

Нестор скинув дзвінок, і нахмурившись глянув на дівчину, в його голосі зазвучало роздратування.

— Це не їжа.

— Несторе, я перенервувала, апетиту немає, а цього буде достатньо, аби шлунок працював, і не було дискомфорту.

Чоловік важко видихнув, і знову когось набрав. Попросив принести перелічене Златою, й поклавши трубку прикипів поглядом до дівчини.

— Злато, які у тебе проблеми зі шлунком? Що саме тебе турбує?

— Несторе, я не хочу про це говорити. Ти як лікар знаєш, що всі проблеми від нервів. — Зітхнула. — Ти краще вечеряй, а, то охолоне.

— Я зачекаю на тебе, — відмахнувся чоловік та попросив. — Доки чекаємо розповідай.

Дівчина коротко розповіла свої діагнози. Які й хворобою назвати не можна, але, які причиняли чималий дискомфорт та біль.

Вечерю для Злати, принесли швидко, тепер у двох взялися за трапезу. Дівчина нервувала, не могла почуватися спокійно поруч з Нестором. Свою вечерю їла на силу, та помітила, що і Нестор їсть без апетиту. Стурбованість, що вирувала на його обличчі, не давала їй спокою, але поки він мовчав, то теж вирішила не порушувати тишу.

Злата закінчила вечеряти швидше. Нестор витер обличчя серветкою, й пильно глянувши на дівчину, піднявся й подав їй руку. Знову страшенно нервувала, не могла розслабитися, хвилювалася за сина, та й розмова, що чекала їх, солідно хвилювала.

Злата несміло поклала свою руку в його гарячу долоню, піднявшись. Чоловік відверто заглянув в її очі, від чого серце мало не вискакувало з грудей.

— Несторе, розповідай швидше, — тихо попросила. — Я дуже хочу до Власія, тільки поруч з ним, я можу розслабитися та почуватися спокійно.

— Злато, рідна моя, не хвилюйся, наш син в надійних руках. — Пригорнув її до себе.

Ще не могла прийняти ці обійми, хоча в них так добре. Боялася, ревнувала, ображалася. Серце билося в навіженому ритмі. Доторкнувшись до нього шаленіла. Дрібне тремтіння проймало тіло.

Нестор взяв її за руку, заглядаючи в очі. Від цього погляду тіло знову запульсувало. Дівчина мліла від того, що пальці їхніх рук, переплелися.