Читати книгу - "Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя., Нонна Задніпряна"

Тільки но пішла Карина, подзвонила його бухгалтерка й істеричним голосом почала верещати, що їхній рахунок вичистили хакери – від п’яти мільйонів, що були на ньому, не лишилося ані копієчки… Бухгалтерка щось верещала про заяву в поліцію, яку негайно треба подати, але Сергій зупинив її, сказавши, що не варто вплутувати сюди поліцію, і він спробує щось зробити сам. 

Сергій сів на край ліжка й почав гарячково перебирати в голові можливі варіанти. Виходило, що той, хто його пограбував, добре знав, що Сергій не зможе звернутися по допомогу до правоохоронців, бо займається контрабандою. Навели клієнти? Теж навряд, бо він допомагав їм заробляти значно більші гроші, ніж заробляв сам. Чому пограбування сталося саме тоді, коли він розважався з Аліною? Кому було вигідно розлучити його з Кариною? Адже він не сумнівався, що та зажадає розлучення… Сергій злобно всміхнувся:
– Ах ти ж, падлюка!

Звісно ж, це була Кіра. І ніхто крім неї. Тільки вона могла прокрутити з ним таку оборудку – в один момент позбавити його і статків і дружини… Він схопив телефон, збираючись набрати Кіру, але в останню мить передумав – а що це дасть? Вона посміється з нього – і все. Потрібний план. Вона має все повернути сама. І він, Сергій, має змусити її це зробити. Але як? Раптом його осенило – він викраде і катуватиме Кіру, поки вона не видасть свого поплічника, який допоміг Кірі пограбувати його. А тоді він сам розправиться з цим хакером, чи хакерами хто б вони не були… Ця ідея дуже сподобалася Сергію, його руки мимоволі стислись в кулаки.. Але самому такий план йому не прокрутити – необхідний помічник.

Сергій дістав телефон і набрав Костіка, свого брата:

– Привіт, ти вдома? Я зараз приїду –  є справа…

– Що за справа? – голос в Костика був сонним і невдоволеним.

– Не по телефону.

– Ну, гаразд…

Сергій завершив виклик і огледівся – повертатись в Каринину квартиру йому вже не доведеться. Незабаром вона заспокоїться і повернеться сюди. А навіть якщо не повернеться найближчим часом, то пришле когось, наприклад, генерала – поміняти замок… Сергій взяв велику валізу, пару коробок з-під техніки і похапцем почав скидати туди свої речі. Він також забрав усю готівку, що була в хаті, а потім подумав, витяг з трюмо скриньку з Карининими прикрасами й витряхнув їх у свою сумку: “Тепер все”. За пару ходок він перетаскав свої скарби у “беху” й відчалив, а за півгодини вже був у Костіка. 

Той знімав однокімнатну “хрущовку” на Салтівці. Квартира була доволі убога, але нічого ліпшого Костіку поки не світило. Характер в нього був дуже норовливий, тому зараз він знов вилетів з роботи, і вже другий тиждень перебивався таксуванням – мав для цього старенький “форд”.

Сергій скептично окинув оком братові “хороми” – в хаті був страшний безлад. В кімнаті на столі стояли порожні пляшки й брудний посуд, над яким танцювало з півдесятки веселих липневих мух – вочевидь хазяїн днями приймав гостей. На кухні стіл теж був завалений посудом і пляшками. У раковині невідомо скільки днів сиротливо кисла жовта в червоні троянди каструля. Блакитними фіранками хтось регулярно витирав руки. А може й рота. Але скоріш і те й друге. Перекриваючи решту “пахощів” у хаті панував запах переповнених попільниць.

Хазяїн помешкання, верніше арендатор, впустивши Сергія, взяв ноут і розвалився у старому засмальцьованому кріслі. В його руці димилася цигарка. Він недбало струсив попіл у порожню пляшку й указав братові рукою на диван:
– Сідай, Серього, радий тебе бачити. Що змусило тебе згадати про свого братика-невдаху?

– Не треба так, Костя, я дійсно був дуже зайнятий – сім’я, робота. Розумієш?

– Не дуже. Бо в мене нема ані сім'ї, ані роботи. 

– Я б із радістю взяв тебе на роботу, але ж ти сам знаєш, що Кіра заборонила брати до себе другого Курахова. Але найпаскудніше, що вона і одного Курахова не схотіла терпіти.

Костік поклав ноутбук на підлогу, й цікавістю подивився на Сергія:

– А оце вже цікаво… Що ти маєш на увазі?

Сергій розвів руками:

– А те, що сьогодні я втратив і сім’ю, і роботу, і власну фірму…

– Власну фірму?

– Так, це мав бути мій власний бізнес, незалежний від Кіри. Я мав скоро піти від неї, і тоді міг би взяти на роботу тебе. Але вона обнулила мій рахунок, підклала під мене свою секретарку…

– Ого! А секретарка хоч гарна була?

Костік розсміявся.

– Гарна, гарна, не турбуйся. Але не в тому річ. Хтось допоміг Кірі відзняти мої втіхи на відео, при тому з кількох камер, а головне – допоміг їй отримати доступ до моїх рахунків і обнулити їх.

– І скільки ти втратив?

– П’ять лямів…

Костік аж присвиснув.

– То ти непогано розкрутився! Егеж?

– Непогано, але я не встиг зробити те, що задумав, щоб отримати самостійність.

– А чого б тобі не піти з цим до поліції?

– А чого б я тоді до тебе приперся? Я займався контрабандою. Ясно?

– Нічого собі! Але я щось не второпаю, чим моя скромна персона може стати тобі у нагоді. Я ж не хакер, якщо ти часом забув.

– А можно без цієї дурнуватої іронії! – розсердився Сергій.– Твоя персона мені потрібна, щоб дістати того клятого хакера, який допоміг Кірі поцупити мої гроші!

– І як я його маю знайти? Дам оголошення на сайті знайомств?

– Припини потішатися! Негайно!

Сергій тупнув ногою.

– Мені потрібна твоя допомога, щоб викрасти Кіру й вибити з неї контакти того довбаного хакера! Тепер зрозумів?

– Зрозумів. І в тебе мабуть вже є план як її викрасти?

– Так. Оскільки мені потрібне залізне алібі, я поїду до офіса, і, навіть якщо мене не пустять всередину, буду стирчати біля входу на виду в охоронців та камер спостереження. Коли Кіра поїде додому, я подзвоню тобі, щоб ти був на поготові, й чатував на неї під будинком. Як тільки водій поїде, ти перехопиш її кинеш у свою тачку і привезеш туди, куди я тобі зараз скажу.

– Отже, ти хочеш повісити на мене всю брудну роботу, а сам залишишся як завжди – білим і пухнастим?