Читати книгу - "Кривава повня, Анна Ліє Кейн"

- Ну і куди ти? - обурився логофет. Дорайн відповів, не повертаючись:

- Трохи побуду з дружиною, поки ти не вирішив кинути мене за ґрати.

І він швидко вийшов у коридор. Гримнули двері. Моріар насупився і опустив погляд до паперів.

- Йдемо, Айро, - голос батька був незвично тихим та співчутливим. Мені здалося, що я чую у ньому жалість. Але зараз у мене не було сил реагувати на це. Я тільки кивнула, піднялася та повільно рушила до виходу. Почула як батько попрощався з другом і пішов за мною.

Дорогою додому я міркувала про те, що зі мною взагалі сталося.

Ця дивна історія почалася у ту мить, коли я отримала лист від дівчини. Вона писала, що вже кілька років намагається піти від свого чоловіка, але він утримує її силою, шантажує дитиною та ментально тисне. Я перевірила відбиток документів, та знайшла її у базі Ізаріди. Дівчина дійсно була громадянкою нашої країни, тому я могла її вивезти.

Цей випадок був не першим у моїй практиці. Я часто їздила за жінками у інші країни. Ця подорож мала б стати просто черговим відрядженням. Тим паче, що прямої загрози її життю поки що не було, і я могла спокійно дістатися до Рінкастеру.

Але щось пішло не так. Точніше усе пішло не так. З самого початку все було не так, як мені здалося.

Мене зустрів не мій охоронець. Не Вальтрікс, особистість якого була мені зовсім не цікавою, а Ґрейн. Тільки тепер я зрозуміла чому він згадував свою особову справу. Він розумів, що через мою направленість магії я буду тонко відчувати брехню, а тому міг говорити про себе, використовуючи формулювання «в особовій справі було написано, що…». У цьому випадку він не брехав. Адже в досьє, яке він напевно знав краще ніж я, була написана інформація про Вальтрікса.

Я згадала усі наші розмови, коли я намагалася спитати у Ґрейна щось особисте, і ледь не застогнала від люті. Адже я повинна була звернути увагу на те, що він постійно уникав моїх питань! Він так майстерно ухилявся від відповіді і змінював тему, що я не звертала на це уваги.

А може мені заважав тверезо думати демонічний потяг?

Сидячи у магмобілі, я дивилася у вікно на вулички Шедана. Байдужим поглядом вивчала вітрини крамниць, жителів та фасади будинків. А сама знову і знову прокручувала у голові минулі події.

Виявилося, що тоді на дорозі за нами гналися не бандити і вбивці, як мені здалося, а найманці, з тої контори, яку найняв Дорайн. Вони намагалися звʼязатися зі мною, але через щити темряви пробитися неможливо.

Тоді я переживала за Ґрейна, бо він пішов один проти чотирьох, але зараз розуміла, що він міг вбити усіх, навіть не поворухнувши пальцем.

Та попри це, він залишив чоловіків живими!

Тоді мене хоч і здивувало рішення не чекати приїзду правоохоронців, але я прийняла його…

Я все ж закрила обличчя руками, намагаючись вирівняти дихання. От тільки розплакатися від розпачу мені не вистачало. Я відчувала себе наївною дурепою.

Згадалися дивні розмови Кіри і Ґрейна. А саме та, яку я випадково підслухала.

Зараз усе стало на свої місця. Все отримало сенс.

Ґрейн накрив мене щитом темряви у мить нашої зустрічі. І відтоді ніхто не міг зі мною звʼязатися. Я навіть відчула щит, коли запускала пошукове заклинання, але подумала, що це еманації гір.

Я лише двічі лишилася без прикриття мороку. Вперше - коли мене вкрали канібали. І тоді я теж чула голоси, але на заваді стало зілля і дзеркальні щити того сімейства. А вдруге - коли Ґрейн кудись зник з дому цілительки.

- Айро, - батько ласкаво покликав мене. Я здригнулася і підвела голову. Здивовано глянула у вікно і спитала:

- Чому ми тут?

Сама не впізнала свій голос. Слабкий і охриплий, майже жалюгідний. Одразу стиснула кулаки та повернулася до чоловіка. Водій магмобіля дивився перед собою, взагалі удаючи, що він тільки декор.

- Зайдемо до мене, - Сазек не питав. Він повідомив мені цю інформацію, а потім першим вийшов з салону. Він обійшов магмобіль, відкрив мої дверцята і подав руку. Але я тільки задумливо вивчала поглядом його широку долоню.

Сазек ат Нарі почекав кілька секунд, потім попросив:

- Будь ласка, Айро. Нам треба поговорити.

Я підняла на нього задумливий погляд. Батько надто рідко був таким. Йому звичніше було наказувати, а не вмовляти. Він не відрізнявся емпатією та співчуттям. Скоріше він прагнув зробити з мене сильну дівчинку, яка з усіма проблемами розбереться самостійно. А тепер раптом вирішив привезти мене до будинку, у якому я виросла, та поговорити.

Схиливши голову набік, я вивчила поглядом дім, біля якого зупинився транспорт. Після закінчення Голданарі, я поїхала звідси, і без особливої нагоди намагалася не повертатися. Усе тут нагадувало мені про маму. Про те, що з нею зробив нещасливий шлюб, та про її смерть…

- Нам дуже треба поговорити, - батько схилився нижче і впіймав мій погляд. Я байдуже оглянула його ідеальну зачіску, витончено підстрижену бороду, та зрештою все ж подала свою руку, дозволивши допомогти мені вийти з магмобіля.

Батько відчинив двері та зробив крок вбік, пропускаючи мене у будинок. Я завагалася, оглядаючи дверний отвір, але все ж переступила поріг.

Передпокій батьківського дому зовсім не змінився. Світлі стіни, меблі зі світлого дерева, навіть гардини пісочного кольору були такими ж, які колись обрала мама. Батько нічого не змінив у домі після смерті дружини. Поки я жила тут, він навіть не викидав мамині речі з шафи. Він наче чекав, що вона от-от повернеться. Хоча між ними і не було особливого демонічного звʼязку.

- Хочеш чаю чи кави? - спитав батько, закриваючи двері. Я тільки хитнула головою і повільно рушила вперед. Підійшла до каміну та опустилася у крісло. Перед очима загорілося полумʼя. Яскраве, дике та небезпечне. Помаранчеві іскри злітали вгору на фоні темряви. А навпроти мене сидів Ґрейн, і я бачила гру вогню у його зіницях.

Марення відігнав батько. Я не зрозуміла скільки його не було поруч, але він простягнув мені скляний келих без ніжки. Усередині нього була невелика кількість бурштинової рідини.