Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Віка (25.11)

Я прокинулася з шаленою думкою: я хочу на прогулянку з Анжелою — без драм, сліз, батьків і навіть Дениса. Просто я, моя найкраща подруга і… моя вагітність. Чотири тижні — офіційно. Живіт ще зовсім плаский, але в голові вже розквітають фантазії про те, як я стаю мамою… І Анжела вирішила не відставати.

— Ну що, пузожителю, готовий до великої пригоди? — це були перші слова Анжели, коли вона мене побачила біля під’їзду.

— Ти серйозно?.. — я засміялась і обняла її. — Можеш не називати його пузожителем? Я і так ще не звикла до того, що там хтось є…

— Там не «хтось», а маленька людинка! — гордо відповіла вона й нахилилась до мого живота: — Привіт, малюк. Я — тьотя Анжела, і ми зараз підемо їсти вафлі й дивитися на мужиків у парку.

Я аж поперхнулась.

— Можна хоч день без того, що ти говориш з моїм животом?

— Нє-а, це тепер моя улюблена частина тебе. Ну крім твоїх нових гормональних перепадів настрою.

Я скривилась, але не заперечила — бо це правда.

---

Ми гуляли по парках, обговорювали все на світі: від кольору дитячої кімнати (Анжела наполягала на небесно-жовтому, бо «він заспокоює») до імен (вона вже записала в нотатник 15 варіантів — від Марселя до Аделаїди).

— А якщо це буде хлопчик? — запитала я, ковтаючи латте з мигдальним молоком у кафе.

— То назвемо його Влад-реванш. І навчимо його ставити капкани на мажорів.

— А якщо дівчинка?

— Аделаїда. І я зроблю їй сторіс-акаунт з моменту першого УЗД.

— Господи, Анжела, вона ще навіть не виросла до розміру квасолі, а ти вже її менеджер.

— Я готуюсь до майбутнього, — сказала вона, заглядаючи в меню. — Їй же треба буде хороший старт.

---

Після вафель ми пішли на атракціони. Я, звісно, не каталась, але Анжела вмовила мене хоча б раз покрутитися на колесі огляду.

— Це безпечно, — переконувала вона. — Я гуглила.

— Ти гуглила ще й як навчити немовля кидати фрісбі, не сперечаюсь.

— Ну, це на перспективу.

У кіно ми взяли квитки на якусь безглузду романтичну комедію, яку вона обрала за описом «там всі в кінці щасливі і ніхто не вмирає».

— Маленький, це для твого першого досвіду в кіно, — прошепотіла вона до мого живота перед початком сеансу. — Запам’ятай цей момент.

— Якщо він буде пам’ятати ці діалоги, то ми програли ще до народження, — прошепотіла я їй у відповідь і ми разом засміялися.

---

До вечора я була така втомлена, як ніби пробігла марафон, але всередині було тепло. Анжела цілий день знущалася з мене, підколювала, говорила з моїм животом і вела себе як старша сестра ще ненародженій дитині. І я зрозуміла — якщо в мене є така подруга, я точно зможу пройти через усе. І ще сміятися в процесі.