Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Віка (продовження: 25.11 )

Коли я повернулась додому після нашої божевільної прогулянки з Анжелою, мене чекало повідомлення:

Денис:
«У тебе ще є сили на вечір з мажором, який тебе дуже любить?»

Я посміхнулась. Втома відразу відступила десь у район п’ят.
«Приїжджай. Але без понтів.» — відповіла я.
«Без шансів. Я твій понт.» — на це він ще й прикріпив фото себе з якоюсь пафосною зачіскою.

Через пів години ми вже сиділи на кухні. Я в піжамі з качечками, він у чорній водолазці, яка, здається, спеціально зроблена, щоб дратувати мій зір.

— Як ти? — він ніжно глянув на мене, поки я розливала чай.

— Я й мій пузожитель провели день з тьотьою Анжелою. Вона тепер офіційна кума, фотограф і дизайнер дитячої кімнати.

— Ого. А я ще навіть не встиг купити бодік.

— Та бодік подождь, купи мені піцу. Я вагітна — мені можна все.

Він засміявся й обійняв мене зі спини, поклавши руки на живіт.

— Чотири тижні… А вже відчуваю, як я тебе люблю, малюче, — прошепотів він.

Я застигла. Потім повільно повернулась до нього. В його очах було щось зовсім інше — не пристрасть, не флірт, а справжній, тихий трепет.

— Ти не боїшся? — спитала я, вклавши руку в його.

— Якщо чесно… я боюсь тільки одного — втратити тебе. А все інше — ну, подивимось. Я маю тебе. І цього мені досить.

Я притулилася до нього щокою. І ми сиділи так, мовчки. Десь за вікном шумів вітер, у гуртожитку хтось знову слухав «Океан Ельзи» на всю, а в моєму серці було так тихо і тепло, що я майже заплакала. Але я стрималась.

— Хочеш, щоб я залишився на ніч? Просто поруч.

— Хочу, — прошепотіла я.

Це була не ніч пристрасті. Це була ніч тиші. Він лежав поруч, тримав мене за руку і час від часу гладив живіт. І я вперше за багато днів відчула себе в безпеці.