Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Віка (26.11)

Зранку я прийшла до школи з новим відчуттям. Ніби я більше не просто Віка. А Віка з маленьким секретом, який росте всередині. І ні, я не про піцу, яку я з’їла вночі з Денисом.

— Як ти? — прошепотів Денис, щойно я зайшла в клас. Він уже сидів за партою, схилившись над якимось конспектом, але очі блиснули, щойно він мене побачив.

— Норм. Хоча сон сьогодні був дивний — ніби в мене народилася дитина з лицем Анжели.

— Ну, принаймні з характером все буде зрозуміло, — хмикнув він. — Сильний, незалежний і злегка божевільний.

Я сіла біля нього, й ми ледь помітно переплели пальці під партою. Нам все ще треба було прикидатися, що ми просто… ну, типу нормальні. А не вагітна дівчина й хлопець, який готовий побудувати навколо неї стіну від усього світу.

У клас зайшла Анжела з таким виглядом, ніби вона веде ранкову пресконференцію.

— Всі на місця! Принцеса пузожителюха прибуває!

— Анжела! — прошипіла я, червоніючи так, що навіть білий светр почав набирати рум’янцю.

— Ой, вибач, я просто хвилююсь, — сіла поряд і серйозно глянула на мене. — Уяви, що там зараз клітинки діляться! А ти просто сидиш і пишеш вправу №6.

Денис сховав посмішку в долоню.

Влад і Арсен щось шепотілися за спиною, періодично зиркаючи на нас. Було відчуття, що скоро в класі почнуться чутки. Якщо ще не почались.

— Чуєш, а давай після останнього уроку кудись підемо? — нахилився Денис ближче. — Просто прогуляємось. Хочу побути з тобою не під наглядом сорока пар очей.

— Ага, тільки якщо ти не влаштуєш ще одну розмову про пелюшки.

— Домовились. Тільки про коляски.

Я пирснула зі сміху, а з-за спини Анжела вже простягала серветку.

— Це на випадок, якщо в тебе знову сльози гормональної радості.

— Я в нормі!

— Я ж подруга. Я завжди напоготові, — сказала вона й підморгнула моєму животу: — А ти тримайся там, капітошка, тьотя Анжела слідкує.

---

Після уроків ми з Денисом вийшли разом, хоча й старались іти не занадто близько. Але його рука все одно торкалась моєї час від часу. Мені було спокійно. І навіть з усіма поглядами, шепотінням і косими усмішками — я була не одна.

— У мене є ідея, — сказав Денис, коли ми вийшли зі школи. — Хочеш побачити сюрприз?

— Залежить. Він законний?

— Ну... не зовсім.

— Я вагітна. Мені можна тільки законні речі. І солоні огірки.

— Добре. Сюрприз — огірки. Поїхали до мене.