Читати книгу - "Людина розумна"

Фактично монотеїзм, у своєму історичному вигляді, являє собою калейдоскоп монотеїстичної, дуалістичної, політеїстичної та анімістичної спадщин, зібраних разом під однією божественною парасолькою. Пересічний християнин вірить у монотеїстичного Бога, але також у дуалістичного диявола, в політеїстичних святих та в анімістичних привидів. Теологи мають назву для такого одночасного визнання різних і навіть суперечливих ідей, поєднання ритуалів і практик, узятих із різних джерел, – синкретизм. По суті, в майбутньому синкретизм може стати єдиною великою світовою релігією.

Закон природи

Усі релігії, які ми розглядали до цього часу, мають одну важливу спільну характеристику: всі вони зосереджені на вірі в богів та інші надприродні сутності. Для мешканців західних країн, які знайомі переважно з монотеїстичними та політеїстичними світоглядами, це здається очевидним. Проте релігійна історія світу не зводиться до історії богів. Протягом І тисячоліття до нашої ери по всій території Афро-Азії поширювалися релігії абсолютно нового різновиду. Новим віруванням, на кшталт джайнізму та буддизму в Індії, даоїзму та конфуціанства в Китаї, шкіл стоїків, циніків та епікурейства в басейні Середземного моря, властива була зневага до богів.

Ці світогляди стояли на тому, що надлюдський порядок, який керує світом, є продуктом, скоріше, законів природи, аніж божественної волі та примх. Деякі з цих вчень продовжували сповідувати існування богів, але їхні боги підкорялися законам природи не менше, ніж люди, тварини, та рослини. Боги мали в цій екосистемі свою нішу, точно як слони та дикобрази, але міняти закони природи могли не більше, ніж слони. Яскравим прикладом цього є буддизм, найважливіша давня релігія закону природи, що й досі залишається одним із головних вірувань у світі.

Центральною фігурою буддизму є не бог, а людська істота – Сіддгартха Ґаутама. За буддистським віруванням, Ґаутама був нащадком невеликого гімалайського царства 500 років до нашої ери Юного принца глибоко вразили страждання, які він бачив навколо. Він бачив, що чоловіки та жінки, діти та старі люди потерпали не лише від випадкових лих, таких як війни та чума, а й від тривоги, зневіри та незадоволеності, які здавалися невід’ємною частиною людського існування. Люди повсякчас борються за багатство та владу, здобувають знання та майно, народжують синів та доньок, будують будинки та палаци. Проте ніщо з того, чого вони досягли, ніколи їх не задовольняє. Ті, що живуть у бідності, мріють про багатства. Ті, що мають мільйон, хочуть два мільйони. Ті, що мають два мільйони, хочуть десять мільйонів. Навіть багаті та відомі рідко задоволені тим, що мають. Крім того, їх переслідують незчисленні клопоти та турботи, хвороби, старість та смерть, що несуть їм гіркий кінець. Усе, що людина накопичує за життя, розвіюється як дим після її смерті. Життя є безглуздими щурячими перегонами. Як же знайти з цього вихід?

У віці двадцяти дев’яти років Ґаутама вислизнув зі свого палацу серед ночі, залишивши родину та майно. Як безпритульний волоцюга, він пройшов усю Північну Індію, шукаючи способу уникнути страждань людей. Він відвідував ашрами та сидів біля ніг різних гуру, але ніщо не звільняло його повністю – завжди залишалось якесь незадоволення. Він не впадав у відчай, а вирішив досліджувати страждання на власному прикладі, допоки не знайде спосіб повного звільнення. Він провів шість років у медитаціях, розмірковуючи над суттю та причинами людських мук, а також шукаючи проти них ліки. Врешті-решт він збагнув, що страждання не спричиняються злою долею, соціальною несправедливістю або примхами божества. Скоріше, страждання спричинюються схемами поведінки, закладеними у свідомості людини.

Ідея Ґаутами полягала в тому, що, незалежно від обставин, людина зазвичай реагує на них тим чи іншим прагненням, що завжди веде за собою незадоволення. Коли свідомість стикається з чимось неприємним, то прагне позбутися подразника. Коли ж вона стикається з чимось приємним, то прагне, щоби задоволення тривало довго та посилювалося. Тому свідомість завжди є незадоволеною та неспокійною. Це проявляється дуже чітко, коли ми стикаємося з неприємними речами, такими як біль. Поки біль триває, ми відчуваємо незадоволення та робимо все можливе, щоби його позбутися. Проте навіть коли ми стикаємося з приємними речами, ніколи не буваємо задоволені. Ми або боїмося, що задоволення може зникнути, або сподіваємося, що воно посилиться. Люди роками мріють про те, щоби знайти кохання, але рідко бувають задоволені, коли його знаходять. Деякі починають непокоїтися, що партнер піде від них; іншим же здається, що вони продешевили та могли би знайти когось кращого. І всі ми знаємо людей, які примудряються сушити голову щодо обох варіантів.

Великі боги можуть послати нам дощ, соціальні інституції можуть забезпечити справедливість та добру охорону здоров’я, а щасливий збіг обставин може перетворити нас на мільйонерів, але ніхто з них не здатен змінити нашу базову схему сприйняття. Таким чином, навіть найвеличніші царі приречені жити в тривозі, постійній журбі та стражданнях, які завжди приходять слідом за задоволеннями.

Мапа 6. Поширення буддизму

Ґаутама ж виявив, що існує спосіб вибратися з цього зачарованого кола. Якщо, стикнувшися з чимось приємним або неприємним, наша свідомість просто приймає речі такими, як вони є, страждання не виникають. Якщо ви переживаєте смуток без прагнення, щоби цей смуток пішов, то продовжуєте відчувати смуток, але не страждаєте від нього. Насправді, в смутку може бути багатство. Якщо ви переживаєте радість без прагнення, щоби ця радість затрималась та посилилася, то продовжуєте відчувати радість, не втрачаючи душевного спокою.

Але як змусити свідомість приймати речі як вони є без жодного прагнення? Приймати смуток як смуток, радість як радість, біль як біль? Ґаутама розробив для цього низку технік медитації, які тренують свідомість людини. Ці практики вчать зосереджувати всю свою увагу на питанні: «Що я відчуваю зараз?», а не: «Що б я хотів відчувати?» Досягти такого стану свідомості складно, але цілком можливо.

Ґаутама обґрунтував ці техніки медитації етичними правилами, покликаними полегшити для людей зосередження на реальних відчуттях та уникнення прагнень і фантазій. Він учив своїх послідовників уникати вбивства, випадкових статевих контактів та крадіжок, оскільки такі дії обов’язково розпалюють вогонь прагнення (влади, чуттєвого задоволення або багатства). Коли ж полум’я всередині свідомості людини повністю згасне, прагнення зміниться станом ідеального задоволення та безтурботності, відомим як нірвана (буквальним значенням якої є «гасіння вогню»). Ті, хто досягне нірвани, цілком звільняться від усіх страждань. Вони