Читати книгу - "Трагедія гетьмана Мазепи"

Київського Йоасафа Кроковського, чернігівського архиєпископа Іоанна Максимовича, переяславського єпископа Захарія Корниловича. Послано було запрошення і до кошового отамана Запорозької Січі Костя Гордієнка та до окремих міст України. І до всіх полковників. Але з різних причин на обрання нового гетьмана прибули тільки чотири полковники: стародубський – І. Скоропадський, чернігівський – П. Полуботок і наказні полковники: переяславський – С. Томара та ніжинський – Л. Жураковський.

6 листопада 1708 року новим гетьманом України навзамін Івана Мазепи з наказу Петра I було обрано вихідця з козацької старшини Івана Ілліча Скоропадського. До того він обіймав посади генерального осавула та полковника Стародубського полку.

Новообраний гетьман одразу ж почав видавати на-гора універсали, у яких закликав населення України боротися з Мазепою – зрадником! – та зі шведськими загарбниками. Великий землевласник (володів понад 20 тисячами селянських дворів), він проводив політику закріпачення українського селянства, придушував будь-які виступи народних мас. На посаді гетьмана особливого успіху не мав, адже діяльність його та його адміністрації надто жорстко контролювали царські резиденти. (З 1722 року для цієї мети буде створено Малоросійську колегію, що повністю підлягала Москві.)

І тоді почалося чи не головне дійство, недостойне царя такої імперії, як Російська, і дещо схоже на забобонні витівки африканських князьків та племінних вождиків.

12 листопада 1708 року у все тому самому Глухові, в Троїцькій соборній церкві, після літургії та молебну в присутності царя і членів московського уряду, новообраного гетьмана І. Скоропадського та деяких старшин українське духовенство проголосило – з наказу царя Петра І, котрий сопів, стовбурчачи вуса, й пересмикувавсь – анафему (анахтему) І. Мазепі.

Тим часом у центрі Глухова, на ринковій площі спорудили шибеницю, на перекладину якої повісили опудало Мазепи. Схожості з гетьманом, воно, звісно, не мало, але було проголошено люду, що це – «есть предатель Мазепа». Тут же метушилися, хоч чин їм і не дозволяв цього, попи, звані святими отцями, в чорних ризах (де вони спішно їх дістали?) з чорними свічками в руках, «Святі отці» квапно – цар наказав – проводили якусь відправу. Називалася вона – назву теж придумали нашвидкуруч – «снісхождєніє Мазепи в пекло». (Цар Петро, пересмикуючись, стовбурчив вусики: так-так його, зрадника, в пекло!)

Ось відправа закінчилася, опудало зняли з шибениці і потягли по землі – неодмінно по землі – до церкви. А вже там «святі отці», оточивши опудало Мазепи, заспівали псалми із Святого Письма, що закінчилися прокляттям: «Хай буде Мазепа проклятий!» (так теж забажав цар). І те прокляття попи викрикували тричі. Потім кожен з них нахиляв над опудалом свічку (пирхаючи та стовбурчачи вусики, цар злорадо спостерігав за тим дійством) і заливав його воском. А наприкінці до опудала підійшов найстарший піп чи то пак єпископ, ударив жезлом у груди «Мазепі» (чим не сцена з африканських джунглів, де вожді проклинають когось із невгодних) і голосно, зриваючи голос, вигукнув:

– Анахтема!!!

Цар схвально кивнув і, все ще стовбурчачи вусики та пирхаючи, пішов до виходу. За ним і решта вийшла з церкви. Служки нижчого рангу потягли з церкви опудало Мазепи, вигукуючи «Анахтема!.. Анахтема!!!»

Вже коли всі вивалили з церкви – разом з опудалом, – то врізнобій заспівали:

«Днесь Юда оставляє учителя і приемлет диявола».

Цар, ворушачи вусиками та пересмикуючи плечем, схвалив ті вигуки…

Одночасно 12 листопада відбулося оголошення анахтеми в Москві в Успенському соборі Кремля – місці коронації московських царів і російських імператорів – у присутності єпископату, царевича Олексія Петровича, бояр та вищих державних чиновників. Митрополит Степан Яворський – до речі, давній приятель Мазепи, українець, – провів церковний обряд прокляття «За измену и вероломство».

За історичними джерелами та довідковою літературою – Степан Яворський подається як письменник (український і російський, хоча писав свої «художні твори» жахливо архаїчною мовою), філософ, церковний діяч. Відомий як професійний перебіжчик.

Народився у Яворові (Львівська область), навчався у Києво-Могилянській колегії, прийняв уніатство – перша перебіжка з православ’я, – викладав у школах Львова, Любліна, Познані. Повернувшись до Києва, зрікся уніатства, перебіг знову до православних і прийняв чернецтво. Викладав у Києво-Могилянській колегії поетику, риторику, філософію і теологію.

Писав вірші українською, польською, російською та латинською мовами. Поетом так і не став, але самочинно присвоїв собі звання «лавроносного поета» – знай, мовляв, наших!

У 1700 році перебіг до Московського патріархату і був за це висвячений на митрополита рязанського і муромського, згодом став екзархом всеросійського патріаршого престолу.

Колись був другом-приятелем гетьмана Івана Мазепи, клявся йому у вірності, а перебігши до Петра I, різко виступав проти Мазепи, за що отримав од царя похвальне слово. У своїх недолугих віршах як тільки міг ганив українського гетьмана, не гребуючи й базарними лайками:

Изми мя, Боже, вошедь Россія

Оть ядовита и лютаго змія.

Его же здала адскія заклепы.

Бывшаго вождя Ивана Мазепы —

і т. д. і т. п. у такому ж графоманському стилі.

Більше двох століть, рік у рік, у першу неділю Великоднього посту в усіх церквах Російської імперії з амвона проклинали Івана Мазепу, проголошуючи йому презлу анафему. За радянської влади – не за царату – ім’я Мазепи згадувалося неодмінно лише з лайливими епітетами, образ його змальовувався і всюди подавався лише в чорних-чорних тонах і пасажах.

Підбиралися куці, тенденційні, здебільшого сфальсифіковані факти його життя й діяльності. Тільки в незалежній Україні анафему нарешті знято з Мазепи, але зняла лише Українська православна церква Київського патріархату, що її очолює патріарх Філарет. Що ж до Української православної церкви Московського патріархату, то вона дотримується проросійських позицій, за якими Мазепа – «предатель», все українське їй чуже, неприйнятне.

Ходять чутки (цитуємо за книгою: 50 знаменитых загадок истории Украины. – Харьков: Фолио, 2010), що «хотя, по сути, и провозглашать-то ее (анафему. – В. Ч.) права не имели: еще не было случая, чтобы анафеме предавали человека по распоряжению светских властей и по чину, “которого Церковь совершенно не знает”.

При этом на протяжении трех веков никто не мог привести более-менее серьезные аргументы в пользу того, что гетмана нужно считать вероотступником. К тому же Мазепа очень много сделал собственно для церкви, так что иностранные гости в прошлом с недоумением констатировали загадочный и не поддающийся, по их мнению, разумному объяснению факт: в Софии Киевской звучали грозные слова проклятия в адрес “подлого Иуды”, а в Михайловском Златоверхом соборе, создателем которого был именно Иван Степанович, по нему же… служили заупокойную панихиду…»

З цього приводу існує такий історичний курйоз.

На початку позаминулого століття цар Микола II приїздив до Києва, де відвідав одну з церков