Читати книгу - "Мелодія кави у тональності кардамону"

— Звідки в тебе всі ці речі? — тоном, який примусив Анну збліднути, запитав він її. — Я знаю, що вуйко не надіслав тобі жодного крейцера. Де ти взяла гроші?

Анна злякано опустила очі, але відразу знов їх підвела.

— Напевно, я стала страшною марнотратницею. Ледь не всю платню витрачаю на одяг. Але тут усі так одягаються. Ти ж не засуджуєш мене за це?

Андрій зневажливо скривився.

— Це навіть не марнотратство, це щось значно гірше. Ти втратила сором і ганьбиш родину своїм поводженням.

— Неправда. — Анна мимоволі почервоніла, але спробувала взяти себе в руки. — Як ти можеш таке говорити? Я навіть під час літніх контрактів[39] нікуди не ходила. Усе місто бавилось, а я не була на жодному прийомі.

Андрій скривив губи у презирливій посмішці.

— Знов брешеш. Вчора до мене в семінарію приходила така собі пані Тереза. Вона натякнула, що я мав би краще про тебе дбати. Поводилася дивно, нічого певного не сказала, але я відразу зрозумів, що ти щось вчудила. Того ж дня я поїхав у Жовкву і поговорив із вуйком. Знаєш, що він мені розповів?

Мимоволі випустивши з рук парасольку, Анна завмерла.

— Уявлення не маю.

Андрій кинув на неї ще один зневажливий погляд.

— Усе ти прекрасно уявляєш… Утекла з дому з коханцем і тепер живеш на його утриманні, а прикриваєшся тим, що компаньйонка…

Анна повільно нахилилася, підняла з землі парасольку, поклала собі на коліна. Це таки сталося. Грім із неба не вдарив, земля їй під ногами не розступилася, але в одну мить всі барви світу зблякли, звуки стихли, а світ похитнувся і розсипався у неї перед очима.

— То це таки правда? — брат дивився на неї з такою відразою, що Анні аж серце зайшлося з розпачу. — Не думав, що в нашій родині щось таке станеться. Скажи, він тебе примусив? Скористався твоєю наївністю?

Заперечно хитнувши головою, Анна благально звела на брата очі.

— Ні. Я сама прийшла до нього. Я його люблю. Дуже сильно… Ти мусиш мене зрозуміти…

— Я? Мушу? Ні, такого я не розумію і ніколи не зрозумію. Хто він?

— А ти не знаєш? Вуйко тобі не сказав?

— Якби сказав, то зараз я б говорив з ним, а не з тобою. Чому ти не попросила допомоги у вуйка?

Анна глянула на брата розпачливим поглядом.

— Вуйко все знав і навіть не намагався мені допомогти. Йому вигідно, щоб я була коханкою цього чоловіка. Він сам домовився з ним і отримав за це гроші.

Андрій ще дужче зблід.

— Ну, і нащо ти брешеш? Думаєш, я тобі повірю? Правду вуйко казав — гроші геть чисто засліпили тобі очі. Продалася за золото і безтурботне життя.

Вражена несправедливістю звинувачень, Анна навіть не спробувала захиститися.

— Але я його люблю… І він мене любить… До чого тут гроші? Це вуйко…

Андрій обірвав її, навіть не спробувавши зрозуміти.

— Досить. Тебе гидко слухати… Навіть знати тебе не хочу.

Відчувши, як світ пливе перед очима сльозами, Анна міцно стиснула ручку парасольки.

— Чому ти віриш вуйкові, а не мені? Ти ж мій брат… Я кажу правду.

Андрій не відповів, лише глянув на Анну так, що у неї не залишилося жодних ілюзій, а тоді розвернувся і пішов геть.

— Андрію, зачекай! Ти нічого не зрозумів, — схопившись з місця, вона кинулася його наздоганяти, проте зробила з десяток кроків і зупинилася. — Ти не розумієш… Вуйкові вигідно нас посварити… Він навмисно… Він…

Кричала в нікуди. В пустку. Андрій не те що не озирнувся, він навіть ходи не стишив. Краще б обізвав її останніми словами, пригрозив усіма можливими покарами, навіть вдарив, тільки б не йшов ось так — байдуже змірявши поглядом і не озираючись.

Вражена усім, що сталося, Анна знесилено опустилася на лавку.

Відчай, безнадія і жаль до самої себе боролися в ній із образою на брата. Якби могла, то плакала б зараз ридма, але навколо були люди і мусила втримати почуття у собі. Насамперед прибрала байдужого вигляду, тоді обережно роззирнулася і, впіймавши на собі зацікавлений погляд молодого чоловіка у військовому однострої, опустила очі. Ще того бракувало. Вчепиться — і публічний скандал забезпечений.

Підвівшись із лавки, Анна відкрила парасольку і ступила декілька кроків. Нічого, все це не катастрофа. Андрій не злопам’ятний. Коли-небудь він про все дізнається і зрозуміє, чому так сталося.

Вдаючи з себе надзвичайно заклопотану і певну того, що робить, Анна відгородилася парасолькою від зацікавлених поглядів і швидким кроком пішла вздовж ставу, тоді завернула вбік і пішла геть.

Розділ 2

Декілька наступних днів особливих змін у життя Анни не принесли. Під враженням від зустрічі з братом, вона ходила як не при пам’яті й намагалася проаналізувати те, що відбулося. Де вона схибила? Що не так сказала? Чи могла б уникнути таких катастрофічних наслідків? Чи шукатиме Андрій зустрічі з Адамом? Дивно, що він досі цього не зробив. Напевно, вуйко навмисно так заплутав свою розповідь, що той нічого не зрозумів. Можливо, Андрій взагалі ніколи нічого не знатиме.

Анна спробувала повернутися до звичного ритму життя, проте невиразне передчуття біди не полишало її ані на мить. Так само, як нікуди не поділося погане самопочуття. Якось, прокинувшись вранці, взагалі відчула себе геть кепсько, проте, знаючи, що зараз пані Беата зазвичай снідає, примусила себе підвестися з ліжка. Неохоче вдягнулася, тоді так само через силу вмилася і вийшла з кімнати. До вітальні не дійшла, різкий запах пригорілого на кухні молока вдарив у ніс і примусив бігти до туалету. Знов щось не те з’їла? Але неможливо ж постійно щось не те їсти!

Коли напад нудоти минувся, Анна бліда, аж зелена, повернулася до своєї кімнати і зачинилася на замок. Будь-які думки про їжу викликали черговий напад відрази. Що це таке? Не вперше їй стає млосно, і в голові паморочиться не вперше.

Вмившись холодною водою, вона присіла на ліжко. Мусить бути якась причина поганого самопочуття. Не просто так їй стає зле. Якби вона щось не те з’їла, то вже давно минулося б, а воно чим далі, тим гірше. Та й не худне вона. Принаймні, в грудях усі сукні затісні. Саме так буває тоді, коли жінка…

На сам здогад про таке Анну аж у жар кинуло. Вагітна? Ні, неможливо. Коли були останні місячні? Цього місяця? Минулого?