Читати книгу - "Останній пророк"

— Живий ще! Але затьмарився дух його! Нечисті демони увійшли в нього і міцно тримаються в нім. Храмовий рофа не відходить від нього. Змовлення нашого мудрого царя Соломона проказували над ним, найславніші змовлення проти нечистих духів, і ніщо не помагає. Зілля махеронське приправляють йому, й без жадної полегші. Здається, що це духи пом… — хотів сказати «помордованих», але швидко поправився — померлих Гасмонеїв опанували його, високодостойніший Квіріне, — з жалем докінчив Ганан і знову одвів очі від підсмішкуватого Квіринового лиця.

— Маєш рацію, Ганане! І мені здається, що то духи померлих Гасмонеїв обсіли вашого первосвященика. Кожен, хто вчора чув його, не має в цім жадного сумніву, — тепер Квірін уже не стримував своєї насмішкуватости. — Здається мені також, що, крім Іродових ліків, жаден лік його не вилікує. Але я певен, що Ірод йому своїх лікарів не пішле. Як ти думаєш?

— І я думаю так, пане. Принаймні не посилав досі.

— Що думаєш робити далі?

— Ще сьогодні Матіяс буде поза містом. У затишному домі, далеко від єрусалимського життя, йому буде легше переборювати своїх демонів.

Квірін був у доброму настрою. Ах, цей Ганан!

— Знає Ірод, що сталося з первосвящеником?

— Я не був у нашого найсвітлішого князя. Але думаю, що знає.

Квірін не сумнівався, що Ірод знає. При його широко розгалуженій сітці шпигунів це було певно. І якщо він досі не післав до Матіяса своїх майстрів на небіжчиків, то значить справу перепису й Месії брав поважніше, ніж будь-яку іншу. Приємно мати до діла з розумними людьми!

— Значить ти, достойний Ганане, прийшов до мене першого?

— Я не знаходжу тут у місті нікого іншого, хто краще розумівся б на цій справі, як ти, кесарів заступник. — Не називаючи Іродового імени, Ганан давав зрозуміти Квірінові, що він вважає його важливішим за Ірода. Хитрий і розумний жид! — думає задоволено Квірін. Лише йому бути первосвящеником. А головно багатій! Заплатити може. Приємно мати до діла з розумними людьми! Ах, як приємно! І йому чомусь прийшов до голови Вар, що тепер, мабуть, також ще одсипляється в задушній світлиці палацу.

— Слухай, достойний Ганане. Будемо говорити одверто. З Матіясом уже кінець. Що вартий тобі уряд коген гароша?

— П’ять талантів срібла, п’ять мін золота й перепис, найславніший Квіріне! І ніхто про це не буде знати! — спокійно відповів Ганан. Він чекав цього запиту, знаючи, що Квірін мусить його поставити. Грецькі міняйли не давали римлянинові спокою із заплаченням боргів.

Квірін весело засміявся:

— Ха-ха-ха! І ніхто про це не буде знати! Ти дотепний, Ганане! Але, коли я одержу десять талантів срібла, десять мін золота й перепис, — тоді хай знає про це ціла Сирія!

— О, найславніший! Ти хочеш зруйнувати мене!

— Ганане! Ставши коген гарошем ти відбудуєш руїну ще блискучішою!

Ганан не відповідав. Це було багато, дуже багато! Десять мін золота! Але первосвящеництво було того варте. Варто б було навіть позичити ці гроші. Але в старій скарбниці Гананового роду, у таємному сховку емауського дому, було не лише по десять талантів чи мін. Одначе він з обережности зідхнув із глибоким жалем:

— Половину перед, решту опісля. Хоч як і тяжко мені це, славетний Квіріне! А ще ж скільки зажадає наш могутній цар!

— Це вже його справа, скільки. Моя ж справа зробити так, щоб він забажав срібла й золота саме від тебе, Ганане! Хіба не так? Чи ти думаєш, що такий Япай не дасть йому також стільки?

Ні, Ганан цього не думав. Навпаки, він був переконаний, що Япай бен Йосиф з родини Рамгітів дав би за когенство більше, ніж кожен, хто давав би багато. І тому він лише запитався:

— Коли маю післати срібло?

— Чим скорше, тим краще! Здай управителеві. А як буде з переписом?

— Це вже буде моя справа, найясніший пане! Сьогодні всі наші, — садукеї, — поправився він, — матимуть нараду в моєму домі.

— А решта членів синедріону?

— Нас більшість, високодостойний Квіріне!

— Ну, добре! Про це ще матимемо час розмовляти! Зрештою навіщо з тебе первосвященик? А тепер я мушу вставати. Сьогодні буду розмовляти з Іродом. Гадаю, що сверблячка, Месія й твоє золото зроблять його податливим на первосвященство для тебе!..

Квірін весело сміявся, спускаючи ноги з ліжка й збираючись плеснути в долоні. Але Ганан устав, протягаючи руку:

— Ще хвилинку, найясніший! — Він витяг з рукава капшучок, вийняв скриночку й, одкривши, подавав Квірінові. Той узяв скриньку і запитливо дивився то на Ганана, то на сочівку.

— Що це, Ганане?