Читати книгу - "Останній пророк"

П’ять садукейських родів належало до так званих первосвященичих, себто таких, що сягали аж до Аарона й мали право й перевагу над іншими претендентами на титул коген гароша. Це були фамілії Фабі, Бостос, Кантера, Ананос і Рамгіт. Звичайно, ані Ірод, ані римляни не підтверджували їхніх привілеїв, але все-таки Ганан, що належав до роду Ананос, дістався на місце гарош гамішнега{49} — первосвященикового заступника. Його вплив серед садукеїв і роля серед членів синедріону назавжди закривала йому дорогу до первосвященичого титулу. Такої впливової людини на першому місці серед жидівської ієрархії не потребували поки що ані Квірін, ані Ірод. І до вчорашнього випадку на гостині Ганан мудро мирився зі своїм підрядним становищем. Тепер перед ним несподівано відкривалися неочікувані перспективи. Чутка про перепис, підтверджена вчора таким блазнівським способом, буде йому першим знаряддям для осягнення цілі. Матіясів вибух — другим. Ні, який Ірод не був жорстокий, але саме тепер він не відважиться на жадне насильство проти синедріону і шляхти. Ні, страх перед Месією й наслідками перепису — цього забагато й для Ірода. А римлянам іде найменше про покарання блазня-первосвященика. Їм також перепис важливіший, ніж жидівські амбіції. Лише зручно повести справу — і він, Ганан, за кілька днів буде первосвящеником. Лише зручно все приготовити!.. І Ганан обертався на ложі, нетерпляче вичікуючи світанку. І ледь заблисли над Єрусалимом вершки оливових гайків, як дім заметушився, виконуючи Гананові накази.

Перед тим, як вийти з дому, Ганан наказав принести з потаємного сховку свій скарб. Відкривши важку скриню, він довго перекладав у ній перли, намиста, золотом цятковані футерали[30] та пергаменові сувої. З усміхом потримав у руці зі срібла ковані, золотом інкрустовані ланцюжки на ноги. Вони колись належали його жінці, коли вона ще була панною з роду Фабі. Там усі дівчата носили такі ланцюжки, які їм перешкоджали робити широкі кроки й охороняли перед втратою незайманости. Ганан не мав доньок, і в їхньому роді таких заходів дівчата не потребували. Шукав далі і не знаходив, чого хотів. Аж на самому дні лежала торбинка, що її потребував. Розв’язав шнурки, витяг маленьку, чорну, вже не нову скриньку з напіввитертими золотими мальовилами якоїсь почвари. Всередині лежав подовгастий, прозорий кавалок, наче вигладжений уламок леду. Був опуклий, наче велика сочевиця, і коли Ганан підніс його до ока й наставив з другого боку руку, сіть пор і зморщок на руці видалася маленьким гірським краєм, з горбами і проваллями і стовбуристими паростями похилених волосків. Це був один із найцінніших предметів його скарбу. Казали йому батьки, що один з його прапрадідів одержав цей чудний кавалок застиглого леду від одного з перських сатрапів за урятування життя. Прадід був великим рофою, майже чудодійним лікарем, що його знання й досвід забезпечили родові виключне становище за часів Великої Неволі. Цей чарівний лед забезпечить становище й нащадкові. Ганан замкнув скриню, сховав у рукав прадідівський талісман і, закликавши слугу, казав приготовити лектику. За півгодини він виступав із неї перед Квіріновим палацом.

Гананові відвідини в леґатового заступника не були нічим особливим, і дверник негайно покликав управителя для зустрічі відвідувача. Всі знали, що Ганан з Квіріном були добрими знайомими, майже приятелями, якщо приятелем міг бути жид і римлянин. Але всі знали також, що їхні відносини надзвичайно корисні обидвом, а найліпше це знала челядь Квірінового палацу, бо й сама з того мала користь. І управитель-грек вітав Ганана з привітливою пошаною. Для будь-кого іншого Квірін ще б спав. Він пізно прийшов учора з гостини і висиплявся у затіненій, затишній спальні. Його будити — краще вже будити лева! Але Ганан був не «хто-будь», і управитель обіцяв, що він подивиться, чи патрон уже збудився. За хвилинку він кликав садукея до спальні.

Квірін давно вже був збудився, коли управитель заглянув до покою. Учорашній бенкет його хоч не дуже зміг, але після кожного бенкету він не міг довго спати, хоч би й як був перевтомився. По кількох годинах важкого сну прокидався раптово, наче його шпигнули в серце. Потому вже не міг заснути й лежав з важкими думками, розкалатаним серцем і пізнім каяттям. Лікар давно вже радив йому остевід [Так в оригіналі. Вочевидь, слід розуміти як «остерігатися від». — Прим. верстальника.] коштувань цього зрадливого самосу, хоч би перед тим заприсягався всіма олімпійцями навіть не торкнутися його! Ах! Голова гула, в роті було огидно, а згадка про вчорашній вибух Ірода й первосвященика робила думки ще тяжчими. Тьфу! І Квірін навіть зрадів, коли почув, що Ганан чекає в атрію. Негайно сюди глечик студеної підкисленої води! І покликати садукея!

«Тіло чужинця тілу осла подібне!..» — згадав Ганан вирок неписаного закону. Хоч садукеї усного закону не дуже й дотримувалися, але, глядячи на розхристаного римлянина, ледь прикритого тонкою матерією сорочки й розкиданими прикривками, не міг Ганан не дати за правду цій характеристиці. Навіть і вільнодумним садукеям, не кажучи вже про фарисейських хаберимів, та взагалі цілому народові, була питоменною більша або менша міра соромливости, що так гостро відділяла жидів від закоханих до власного тіла греків і римлян. «Ніколи сволоки мого дому не бачили подолка моєї сорочки, ніколи не сягнув я рукою під пояс свій!» — знову пригадав собі усний закон й одвів очі від Квіріна, вклоняючись і бажаючи доброго здоров’я. І подивившись на цього ошуканця над ошуканцями, як звав Ганана Квірін, стало нараз проконсулеві легше. Він засміявся, показуючи Гананові на кріселко:

— І тобі, достойний Ганане, не спиться після вчорашнього самосу?

— Славетний Квіріне! Мені б може й спалося, але не самос потурбував мене так зараня до тебе. З найдостойнішим нашим коген гарошем є дуже зле!

— Це я бачив і чув ще вчора. Живий ще він? — у Квіріновому тоні почувся Гананові висміх. О, цей римлянин добре знає, від чого б