Читати книгу - "Останній пророк"

заповнився мовчазним гуртом. У світлі лямпад Матіяс наче змалів і ще більше схуд і постарівся: в лектиці він опам’ятався й тепер, мабуть, усвідомлював собі всі наслідки свого вибуху. Як сів у крісло, так і охляв, наче півпорожній міх. Як це могло статися з ним — сам собі не міг вияснити. Ірод узурпатор і кровожер, Ірод злочинець і святотатець! Це знає кожен, знає це й Ірод сам. Яка сила змусила його вирватися з такими словами? Він похитував головою, напружуючися звести до купи причини й наслідки, й не знав того, що це не первосвященик Матіяс кричав і проклинав сьогодні кривавого ідумейця, а душа Ізраелю прорвалася сьогодні через його уста. Не знав і не здогадувався, лише тремтів од страху.

На первосвященика — коген гароша{47} — його наставив Ірод лише тому, що Матіяс не належав ані до одного з впливових садукейських родів, які мали традиційний привілей на обсадження цього високого місця. Не визначався він ані особливою вченістю, ані пошанівком. Навпаки, сварливий, дрібничковий і зарозумілий, він не з’єднав собі друзів серед свого оточення. Такого первосвященика Ірод саме потребував. За інших обставин увесь синедріон був би лише радий, якби йому трапилася негода. Але не з такої жахливої причини, як образа Ірода, прилюдна образа зі згадкою про узурпаторство, Гасмонеїв і Месію. Ні, Матіяса треба боронити, бо тим самим кожен боронив і самого себе. Але що почати?.. І від безпорадних думок гурт лише безрадно збився до кута покою. Лише погляди всіх були скеровані на Ганана. Але Ганан не квапився. Він почав пошепки розмовляти з управителем Матіясового дому, що, напівзодягнений і збентежений, стояв біля дверей і давав накази слугам. Потому зникли слуги й управитель, замовкли жіночі голоси й плач, що чулися з глибини дому, й пізні гості знову залишилися самі. Матіяс і далі сидів похнюпившись, він лише був одмахнувся від управителя, який звертався до нього за наказами, а раббани все стояли й лише стурбовано водили очима за кожним Ганановим рухом.

— Ша! Тихо! — почав Ганан, хоч ніхто й не збирався порушити тишу. — Тихо! Вже сталося!..

— Кожної хвилини тут можуть бути ідумейці. Чого ми чекаємо? — обізвався хтось похмуро з гурту. І всі перестрашено звернулися поглядами до входу.

— Можуть! — погодився спокійно Ганан. — Але так само можуть вони знайти нас і по домах. Далеко не втечемо. Але я думаю, що вони не прийдуть.

Матіяс підніс голову й обвів усіх каламутним зором, що спинився на Ганані з заблиском надії. — Твоїми б устами Господа хвалити! — обізвався нарешті.

— Але сполягати на те, що вони не прийдуть, не можна. Можуть прийти завтра, через тиждень, через місяць. Такої образи Ірод не забуде!

— Раду, Ганане, раду! Маєш її? — обзивалися з гурту.

Тепер Ганан сів і погладив бороду. Від цього руху присутнім стало легше. Раббани почали сідати також.

— Маю! Негайну раду. Вона захоронить нас усіх. Лише ша! Тихо! Мусимо її виконати негайно, бо час наглить. Ти, високодостойний, — звернувся до Матіяса, — ти збожеволів. Що? Не хочеш? Не віриш? Волієш, щоб тебе задушили, як Гиркана? Зараз тебе покладуть до постелі. Я вже післав за рофою. Як треба, покличемо й лікаря асаїна. Хіба я не маю рації, друзі? Нічого не жалуватимемо, щоб наш коген гарош, хай Вишній охороняє його ще многі літа, був здоровий. Але тепер він хворий, тяжко хворий! Затьмарився дух його, Азазель{48} говорив його устами сьогодні на бенкеті…

Ганан говорив турботливо й переконливо, хоч у його тоні звучав легкий насміх. Але присутнім ставало легше. Це справді була рада! Проти божевільного не може бути жадних обвинувачувань, на блазня жадної кари. Бо навіть залізні ланцюги не в стані часом перешкодити злим словам і вчинкам біснуватого. Правда, з коген гарошем кінець! Десь у підміському маєтку мусить заритися він до кінця днів своїх… або Іродових…

— Твоя правда! Єдина це рада, мудрий Ганане! Добра рада! Але чи повірить цьому Ірод? — почулися голоси.

— Про те, щоб вірив, постараюся вже я, — самовпевнено відповів Ганан, підносячися з крісла. — А тепер, друзі мої, розійдіться кожен до дому свого. Сьогодні, як сонце зайде, після вечірньої молитви, прошу вас до мого дому. Пішлю гінців до всіх наших друзів зі синедріону. Залишуся ще трохи, щоб поговорити з рофою!.. — Від цього наказуючого тону присутнім ставало безпечніше.

Раббани виходили з кімнати. Ніхто навіть не кинув погляду на Матіяса. Він уже не був навіть коген гарош, але взагалі був ніщо. Прощалися з Гананом. І коли останній з них зник за дверима, Ганан плеснув у долоні. Увійшов управитель зі слугами. З криком зірвавшися з місця, хотів кинутися до дверей Матіяс. Але міцні слуги вхопили його спритно в цупкі обійми, широка рабська долоня закрила рота, й первосвященика винесли з кімнати у глибину дому. Ганан мовчки й байдуже приглядався короткій боротьбі, з очей управителеві котилися сльози. Але він теж уважав, що для його пана це ще був щасливий кінець, як порівняти з долею багатьох коген гарошів. З Іродом не жартують.

Тут же, з Матіясового дому, розіслав Ганан гінців до всіх садукейських членів юдейської найвищої ради-синедріону, запрошуючи на вечірню нараду. Перепис і раптове збожевоління первосвященика мали бути предметом нарад. Він навмисне розтолковував кожному гінцеві, про що має бути мова. Чим скорше розійдеться вістка про біснуватість Матіяса, тим більша буде надія на безкарність його виступу на бенкеті. І з рофою він говорив довго й переконливо. А коли вернувся до власного дому, відчув, що сьогодні вже не буде жадного сну. І, лігши на ложе, почав обдумувати