Читати книгу - "Україна та Росія. Як брати горщики побили"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Перша записка була подана вже 3 жовтня (у документах не вказано імені її автора, але він говорить про себе як про «великороса»). У цій записці йшлося виключно про мовну проблему. Ситуація у Малоросії порівнювалась із ситуацією в Бретані та південних департаментах Франції, де більшість населення не розмовляла літературною французькою мовою. У записці підкреслювалося, що нефранкомовні мешканці Франції «далеко не составляют такого значительного процента в общем населении Франции, каким являются малоруссы в общем итоге Русского народа. Можно с полной безопасностью для целости России смотреть на возникновение литературы, например, у латышей, но допустить обособление, путем возведения украинского наречия в степень литературного языка, 13–ти миллионов малороссов было бы величайшею политическою неосторожностью, особенно ввиду того объединительного движения, какое совершается по соседству с нами у германского племени». Далі розглядалася роль Малоросії в російсько-польському конфлікті, зокрема зазначалося, що Росія здобула перевагу над Польщею «вследствие, главнейше, того, что от Польши к ней отошла Малороссия: если последняя отшатнется от нас опять к полякам, настоящее величие Русского государства будет поставлено на карту».
Чільний акцент у записці було зроблено на стратегічне значення Малоросії та демографічну вагу малоросів у масштабі імперії. Сепаратистська діяльність українофілів трактувалася крізь призму «польської інтриги», можливе відокремлення Малоросії від Росії сприймалось як перехід її на бік Польщі. У кінці записки сформульовано низку рекомендацій щодо обмеження видання книжок для народу українською мовою та заборони їх імпорту з-за кордону. Ці рекомендації згодом будуть ураховані.
Друга записка була підготовлена Михайлом Юзефовичем, котрий поширив і розвинув той текст, що у серпні він надсилав жандармам. М. Юзефович акцентує на концепції триєдиної російської нації (про неї вже йшлося вище). Свою записку він починає історичним екскурсом, у якому доводить, що «между Русскими племенами никогда не было национальной розни. Вера, язык, исторические начала и идеалы — все у них общее… Их этнографические цвета сливаются как райдужные, неделимые между собой полосы… Киев со своей общерусской святыней, Москва с общерусским царем, служили такими звеньями нашего народного единства, которых не могла разорвать никакая внешняя сила». Українофільство Юзефович характеризує як «результат австро — польської інтриги». Метою, наприклад, історичних праць Миколи Костомарова, на думку Юзефовича, є «підірвати у Малоросіян співчуття до Російської Держави шляхом приниженням і зганьблення її історії». Схоже, малися на увазі спроби Костомарова критично підійти до трактування д жерел з історії Росії, зокрема його намагання розвінчати деякі міцно вкорінені традиційні російські історичні міфи — про Івана Сусаніна тощо. Далі наставала черга молодих українофілів — головною мішенню служила Київська «Стара громада» як організаційний центр українського руху, а також М. Драгоманов і П. Чубинський як його лідери, котрі змальовувалися найчорнішими фарбами, спеціально зауважувався їхній «дерзкий характер». Аби налякати російський уряд іще дужче, Юзефович передрікав «народний бунт у козацькому стилі» — процитуймо в оригіналі: «старания демократов оживить предания и старые буйные инстинкты в народе здешнем как будто начинают уже вызывать с его стороны отклики. Не я один здесь думаю, что разбойничьи шайки, вооруженные, в масках, появляющиеся в крае, суть не что иное, как зачатки зарождающейся в современных умах гайдаматчины». Проте пильні підлеглі жандармського шефа Потапова нічого такого не знайшли — єдиним, хто повідомив про більш — менш суттєву крамолу, був начальник Волинського губернського жандармського управління підполковник Бельський. У його донесенні розповідалося про діяльність такого собі Лободовського, сина священика, писаря Райковської волості. Лободовський безкоштовно роздавав селянам українські книжки, котрі (154 примірники) були у тих селян жандармами відібрані. Список конфіскованих книг, більшість яких становили твори Т. Шевченка, включав і український переклад гоголів- ського «Тараса Бульби», у якому слова «русская земля, русский устранены и заменены словами Украйна, украинская земля, украинец, а в конце концов пророчески провозглашен даже свой будущий украинский царь» (!), як задоволено писав Юзефович.
У квітні 1876 року Нарада розпочала укладання спеціального журналу та вироблення рішень. Юзефовича навмисне викликали до Петербурга, куди він і з'явився, не забувши поклопотатися про видачу йому «підйомних грошей» — свої срібняки пан Михайло, звісно ж, отримав. У журналі Наради був такий висновок: «цензурное ведомство давно уже обратило внимание на появление в печати значительного числа книг, издаваемых на малорусском наречии, не заключающих в себе по — видимому ничего политического и вращающихся единственно в сфере интересов чисто научных и художественных. Но следя с особым вниманием за направлением всех расплодившихся во множестве изданий для народа на малорусском наречии, нельзя было не прийти к положительному заключению в том, что вся литературная деятельность так называемых украинофилов должна быть отнесена к прикрытому только благовидными формами посягательству на государственное единство и целость России. Центр этой преступной деятельности находится в настоящее время в Киеве. Стремление киевских украинофилов породить литературную рознь и, так сказать, обособиться от великорусской литературы, представляется опасным и потому еще, что совпадает с однородными стремлениями и деятельностью украинофилов в Галиции, постоянно толкующих о 15–миллионном южно — русском народе, как о чем-то совершенно отдельном от великорусского племени. Такой взгляд рано или поздно бросит галицийских украинофилов, а затем и наших, в обьятия поляков, не без основания усматривающих в стремлениях украинофилов движение в высшей степени полезное для их личных политических целей. Несомненным доказательством этому служит поддержка, оказываемая Галицкому украинофильскому обществу «Просвита» сеймом, в котором преобладает и господствует польское влияние. В книгах, изданных нашими украинофилами для народа с позволения цензуры, не замечается явного демократического направления, но это вовсе не доказывает, чтобы украинофилы были чужды разрушительных начал социализма. Очевидна и та конечная цель, к
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна та Росія. Як брати горщики побили», після закриття браузера.