Читати книгу - "Треба спитати у Бога, Василь Миколайович Шкляр"

свої чотириста гривень, потім приходжу в банк, запитую: ну, що там у нас? А мені кажуть: нуль! Як нуль? Я ж сам зробив внесок. Виявляється, що ці гроші пішли на обслуговування рахунка в банку. У мене опустилися руки. Стало недобре від думки, що хтось надішле свої кревні гривні, а вони підуть на обслуговування банківського рахунка. Тим більше, я не уявляв, як це можна збирати гроші з людей чи хай навіть з якихось підприємств, а потім за відсотки з цих коштів ще й наймати працівників фонду. Це не моя арифметика. І я заморозив фонд, закрив рахунок. Тим часом допомогти з екранізацією «Залишенця» бралися відомі і впливові люди. Бізнесмени, політики, депутати. Наміри їхні захлиналися. Гадаю, певною мірою ще й тому, що «Чорний Ворон» давно вийшов за межі літературного явища, він став суб’єктом політики. Загорівся цією ідеєю і Віктор Ющенко, однак з того теж нічого не вийшло. Я вже не раз розповідав у своїх інтерв’ю історію з Єжи Гофманом, не хочу повторюватися. Для мене було великим розчаруванням і прикрістю, що й на такого авторитетного митця можуть натиснути ідеологи «табачниківського розливу». Світ тісний, а сучасний світ взагалі стиснутий до макового зерня. Зрештою два роки тому за екранізацію «Чорного Ворона» взявся телеканал «1+1». Причому з наміром зробити і прокатний фільм для кінотеатрів, і чотири серії для телебачення. Щоправда, все відбувається не так швидко, як планувалося. Але я заспокоюю себе тим, що «Залишенець» — хоч і багатий, але надто складний матеріал для кіно. За відсутності в сучасній Україні кіноіндустрії ми взагалі не мали практики екранізації історичних романів, тому такий довгий розгін.

— Ви як автор роману берете безпосередню участь у роботі над фільмом? Відомо, що екранний варіант літературного твору практично ніколи не задовольняє письменника.

— Ні, я абсолютно дистанційований від цього процесу. Навіть сценарію не писав. Фільм — це вже зовсім інший твір, і я не хочу дивитися, як мене ріжуть по живому. Та й продюсери натякнули, що, коли я втручатимуся в їхню кухню, робота буде ще тривалішою, якщо взагалі не розвалиться. Ну, я зціпив зуби і чекаю. Розумію, що підняти такий фільм дуже непросто. Надії додало те, що за екранізацію «Чорного Ворона» взявся молодий, талановитий, амбітний режисер Тарас Ткаченко. І тут знову почався цікавий збіг обставин. Другого режисера також звуть Тарасом. Сценарій писав Тарас Антипович. Головну роль отамана гратиме Тарас Цимбалюк. А натхненником холодноярської боротьби був, звичайно, Тарас Шевченко... Як вам такий збіг Тарасів?

— Неймовірно... Це теж якийсь знак згори.

— Я назвав ще не всіх Тарасів, причетних до фільму. Але про те я розповім на прем’єрі, збережемо інтригу.

— Ідея екранізації супроводжує практично всі ваші твори, пане Василю. Пропонували екранізувати «Ключ», потім «Елементал», не пригадую, чи й «Кров кажана», ну й, звісно, «Чорного Ворона» та «Марусю». На сто відсотків переконаний, що такі пропозиції надійдуть і щодо «Трощі». У вас є власна, сказати б, градація пріоритетів екранізації ваших творів? Що хотілося б бачити як авторові на екранах неодмінно, що може зачекати, а можливо, якимось речам давати екранне життя не бачите потреби — вони надаються якнайкраще саме для читання?

— Так, кіношні інтенції беруть початок ще від «Ключа». Цей роман хотів екранізувати тоді ще зовсім молодий Мирослав Слабошпицький. Каюся, що я розірвав уже готовий контракт через малий бюджет, якихось 100 тисяч доларів. Думаю, Мирослав зробив би цікаве кіно, треба було пошукати додаткового фінансування. Але до всього мене збив з пантелику Олег Бійма, він запевняв, що зніме і прокатний варіант, і серіал. Бійма тоді був на вершині слави, я йому повірив, але він так і не знайшов грошей на екранізацію. Бо наші, не свої телеканали вже потопали в російських серіалах. Хотів зняти «Ключа» й Аркадій Микульський, режисер фільму «Вишневі ночі». Він з Миколою Мащенком, який тоді був директором кіностудії Довженка, запрошували мене обговорити деталі екранізації «Ключа». Але я віддав перевагу Біймі, котрий у 90-х роках знімав найбільше. Ну, і коли стільки пропозицій — голова паморочиться, думаєш, що так буде завжди. Проект луснув, і настала тиша. Потім викликає мене на «плюси» Олександр Роднянський і несподівано пропонує зняти чотири серії за романом «Елементал». На противагу антиукраїнському фільму «Брат-2». Пишіть, каже, синопсис, працюємо. Та поки я написав синопсис, Роднянський опинився в Москві, а знімати кіно «в піку» «Брату-2» більше нікому не кортіло. Лише зараз одна кінокомпанія придбала у мене права на екранізацію цього роману, який, до речі, перевиданий під назвою «Самотній вовк». Річ у тім, що «Елементал», хоч і витримав кільканадцять перевидань, але не мав такого розголосу, як, скажімо, «Залишенець» чи «Маруся». Хоча це, мабуть, найдинамічніший мій роман. Ми з видавцями подумали, що, може, декого відлякує незрозуміла назва, і я дав іншу — «Самотній вовк». Цікаво буде, якщо цей фільм вийде раніше за «Чорного Ворона». Ну, та менше з тим. Думаю, що рано чи пізно всі мої романи будуть екранізовані, якщо розвиватиметься українське кіно. А схоже на те, що воно має неабияку перспективу. Тільки треба повернути кінотеатри бодай райцентрам. У нас навіть деякі більші міста не мають де подивитися кіно. Щодо пріоритетів. Як на теперішні часи, то після «Чорного Ворона» я хотів би, щоб на екрани вийшла «Маруся». Там стільки історичних подій перегукуються з нинішніми! Ніби автор зумисне екстраполював 19-й рік на сьогодення. А роман же був написаний до війни. Дивуюся, чому досі кіношники не вхопилися за «Трощу». Тобто пропозиції вже були, але не так багато, щоб зробити безпомильний вибір. Роман проситься на екран, до того ж, на відміну від «Марусі» чи «Залишенця», ця екранізація не потребує надвеликих затрат, дорогих декорацій, масовок. Мабуть, причина в тому, що наші режисери, продюсери досі перебувають у полоні російськомовного, тобто російського серіалу, вони вельми залежні від роботодавців-олігархів, котрих мало цікавить національне кіно. Можна було б здійснити цікавий кінопроект за «Чорним Сонцем» про сучасну війну. Бійці-азовці казали мені, що вони самі зіграли б себе у цьому кіно. І я впевнений, що це у них вийшло б дуже добре, бо азовці — хлопці талановиті, показні, фактурні, так би мовити. Для жанрового різноманіття можна і треба зняти детектив «Кров кажана». Це може бути і якісний серіал на противагу всьому отому «одноклітинному» примітивному «милу». Якось я з подивом запитав в одного продюсера: чому не знімають нормальні серіали за творами українських письменників? Адже у нас є що знімати,