Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

Ми входимо до вітальні, я йду за плечем Енді, виставляючи руку вперед. Крик Дайни перейшов у ридання, я чую її дедалі ближче. У вітальні на підлозі криваві сліди. Бачу чоловічі черевики, тіло, що лежить без руху. Дайна схилилася над закривавленим Арджином, тримає його голову на колінах, зрошує обличчя сльозами.

- Дайно!

- Есмо, залишся з ними! Зроби захисний купол!

Енді роздає укази командуючим тоном. Я до такого не звикла, але впевнено корюся. Купол жовтувато-прозорий обрамив Дайну та її хлопця. Енді легко доторкнувся до моєї подруги, і вона на диво швидко заспокоїлася, притихла, але так само притискає до себе ледь живого Арджина. Енді тим часом беззвучно ступає по вітальні. Я не маю часу питати, що тут сталося. Я відчуваю небезпеку поряд, іду за Енді слідом.

- Есмо, повернися під купол! - знову наказує мені, ніби я його прислужниця. - Виклич свого лікаря зараз же!

- Енді, у мене немає лікаря!

У цей момент з коридору, що веде до підсобних помешкань будинку, вискочило щось величезне, туша з головою вовка, але тілом кролика. Тварина рушила на Енді, розпускаючи довгі лапи, що відростають на льоту. Енді в ту ж мить підняв руки і з них вилетіла блискавка, спочатку срібляста, потім чорна, і так ще кілька разів, чергуючи кольори. Монстр вибухнув оглушливим криком, але не впав мертвий, як я очікувала. Мимоволі подалася назад, ступивши під купол. Розумію, що навряд чи мій захист надовго затримає такого звіра, це лише тимчасове укриття. Треба щось робити. І насамперед допомогти Арджину, інакше він спливе кров'ю. Де знайти лікаря? Єдиний, від кого я взагалі щось чула про це Елім.

- Есмо, викликай його! Швидше!

Енді однією рукою утримує монстра, продовжуючи другою кидати в нього блискавки. Я розумію, що він упорається з цим, але бічним зором зауважую, що у дворі будинку вже зібралося кілька подібних тварюк різних розмірів. Все сімейство, значить, прийшло на виручку чи завдання. І це вже лякає. Енді у вільну секунду махнув рукою в наш бік, і навколо мого купола утворилася ще одна прозора півсфера з синьо-фіолетовим відливом.

- Еліме! Мені потрібний лікар! Терміново! Будь ласка, швидше, - кричу в трубку, не вловлюючи, що мені кажуть у відповідь. Зараз не найкращий час, щоб згадувати минуле, навіть якщо я його образила чи він мене.

- Дай мені свої координати, Есмо, - ще один приказний тон, але зараз я це можу проігнорувати. - А ні, вже не треба.

- Мені потрібна допомога, Еліме! - у трубці почулися гудки, він повісив слухавку.

Декілька секунд думаю, що робити далі. Єдина допомога, на яку я розраховувала, розтанула, як дим. Чому він так зі мною? Прикро, що сказати.

Не встигла я засумувати сильніше, як четвірка Нотрилів з'явилася в будинку Дайни. З ними ще один літній чоловік – лікар, як виявилося. Придивившись, зрозуміла, що у кожного на руці червоним блимає браслет. Он воно що! Зітхнула з полегшенням. Їх відправили до нас на допомогу. Я рада.

Четверо вишикувалися в ряд, без запитань накинулися на зграю тварюк, які вже встигли прокласти доріжку з двору до будинку. Ніхто не поставив мені запитань, тільки Елім кілька разів глянув у наш бік. Я спробувала вийти, щоб допомогти з монстрами, але купол Енді мене відштовхнув. Він зробив його двостороннім, щоб я не вибралася. Знав, що спробую. Напевно, зараз навіть моїх думок не почує, а я злюсь. Не така вже я слабка, щоб сидіти без діла, поки там бійня.

Лікар Нотрилів уже схилився над Арджином. Рани постраждалого затяглися на очах, він почав приходити до тями. Я навіть не знала, що можна було й так. Що ж Феня мене мазями лікував? Сказав би, що магічного лікаря знайти треба. Он як затяглися всі порізи, а в Арджина взагалі-то щойно груди були майже розпороті. Жахливе видовище! І яке болюче для Дайни.

Цікаво, Енді відчув її біль? Мабуть так, через свої сили емпата він тоді тримався за груди на озері та в нічному клубі. Занадто сильні емоції його зачіпають, хоч і на короткий проміжок, судячи з того, що я встигла помітити.

З думок мене вирвав черговий гуркіт. У будинок проникло щось, схоже на попередніх монстрів, але вже з крилами. Такий собі дракон у заячому кожушку.

- Цей мій, - крикнув Енді Нотрілам. Тієї ж миті його рухи прискорилися. І я вже перестала помічати, де він зараз перебуває. Зрозуміла лише, що відстань у десятки метрів він долає за частку секунди, з такою самою швидкістю випускає блискавки.

Побоїще у вітальні набуло колосального масштабу, а мені в ньому навіть не дали взяти участь! Я, звичайно, ще не боролася з такими монстрами, але ж я вмію вогнем метати. І Енді про це знає!

- Випусти мене! - кричу з надією, що мене почують, але схоже долетіли мої слова тільки до Еліма, він обернувся тієї ж миті. В цей момент монстр черканув його по плечу. Я зрозуміла, що варто мовчати. Енді мене повинен почути, навіть якщо я не подам голосу.

Сили Нотрилів мене вразили. Чекала, що найпотужнішим з четвірки виявиться Калеан, але на вигляд більш грізним видався Кірам. Напевно, він сам поклав чимало монстрів, які входили до будинку. І навіть це не затьмарило успіхи Енді, з якого крапля поту не впала. Він завзято бився, раз у раз відбиваючи напад у стрибку. Ця картина змусила мене подивитися на нього новими очима, з благоговінням чи що. Все-таки він крутий. Нехай так і не випустив мене. Я б все одно вже впала без сил, а вони стоять.