Читати книгу - "Японський коханець"

Серед найдивовижніших миттєвостей його дитинства була та, коли хлопець з руки годував жирафа в кенійському заповіднику: синюватий язик тварини, довгий і шерехатий, лагідні очі з великими віями, міцний запах щойно скошеної трави. Натаніель і Альма мали власний простір у величезному будинку в Сі-Кліффі, де жили, мов у фешенебельному готелі, жили безжурно, бо Ліліан дбала, щоб усі механізми їхнього побуту були добре змащені. Славна жінка й далі цікавилася подробицями їхнього життя й постійно запитувала, чи закохані вони одне в одного, а проте не турбувала їх, і ця властивість бабусі здавалася їм чарівною. Коли Альма була в Сан-Франциско, подружжя вечорами проводило якийсь час разом, переповідаючи одне одному за келихом вина події минулого дня. Кожен радів успіхам іншого й ніколи не ставив зайвих запитань: обоє мовби здогадувались, що недоречне зізнання здатне в одну мить зруйнувати хистку рівновагу їхніх стосунків. Кожен охоче погоджувався з тим, що інший має власний таємний світ і особисті години, про які не зобов’язаний звітувати. Недомовки не були обманом. А що їхні інтимні зустрічі відбувалися так рідко, немов їх зовсім не було, Альма гадала, нібито її чоловік має інших жінок, бо думка, що він живе святенницьким життям, здавалася абсурдною, однак Натаніель дотримувався угоди поводитися скромно й не змушувати її почуватися приниженою. Щодо Альми, то вона дозволяла собі деякі вольності під час подорожей, бо в поїздках нагод не бракувало: варто було натякнути, і відповідь зазвичай не барилася. Втім ці прояви чуттєвості приносили менше втіхи, ніж вона сподівалась, й залишали жінку в розгубі. Альма вважала, що в її віці слід вести активне сексуальне життя, це було так само важливо для самопочуття, як зарядка й збалансована дієта, вона не могла допустити, щоб її тіло всохло. Такий критерій замість зробити сексуальність святом почуттів, перетворював її на ще одну повинність. Еротика завжди потребувала в Альми часу й довіри, їй було непросто провести ніч з незнайомцем, якого більше не побачить. У розпал сексуальної революції, в добу вільного кохання, коли в Каліфорнії пари обмінювалися партнерами і всі спали з усіма, вона не припиняла думати про Ітімея. Не раз запитувала себе, чи не шукає в цьому виправдання своїй фригідності, та коли нарешті знову зустрілася з ним, уже не ставила собі цього запитання й не шукала розради в обіймах незнайомців.

12 вересня 1978 року

Ти пояснила мені, що зі спокою народжується натхнення, а з руху виникає творчість. Малювання — це рух, Альмо, тому мені так подобаються твої останні дизайнерські роботи: здається, вони не потребували зусиль, але я знаю, скільки внутрішнього спокою необхідно, щоб володіти пензлем, як ти. Особливо мені подобаються твої осінні дерева, які так граційно ронять листя. Я хочу так само легко й елегантно позбутися листя в цю осінь мого життя. Навіщо хапатися за те, що ми так чи інакше втратимо? Я маю на увазі молодість, яка так виразно вчувалася в наших розмовах.

У четвер я приготую тобі ванну з сіллю й морськими водоростями, які мені прислали з Японії.

Іті

Самуель Мендель

Навесні тисяча дев’ятсот шістдесят сьомого року Альма й Самуель Менделі зустрілися в Парижі. Для Альми це був останній етап її двомісячної подорожі до Кіото, де вона опановувала живопис сумі-е[32] — малювання тушшю — під наглядом учителя каліграфії, який змушував її тисячу разів повторити один штрих, поки Альмі вдавалося знайти досконале поєднання легкості й сили: лише тоді їй дозволялося перейти до іншого руху. Вона вже кілька разів їздила до Японії. Країна зачарувала її, особливо Кіото й деякі села в горах, де вона скрізь знаходила сліди Ітімея. Властиві сумі-е вільні й плавні штрихи, зроблені за допомогою вертикального пензля, дозволяли висловлюватися напрочуд економно та оригінально; жодних подробиць, тільки головне, стиль, який Віра Нойман уже розвинула в птахах, метеликах, квітах і абстрактних малюнках. На той час Віра стояла на чолі міжнародного виробництва: вона продавала мільйони речей, сотні митців працювали на неї, існували мистецькі галереї, названі її іменем, і двадцять тисяч крамниць по всьому світу пропонували її лінії модного одягу, прикраси й товари для дому — але така масова продукція не була метою Альми. Вона залишалася вірною принципу ексклюзивності. Після двох місяців вправлянь з чорною тушшю, повернувшись до Сан-Франциско, Альма збиралася експериментувати з кольорами.

Її брат Самуель уперше після війни опинився в Парижі. Альмин важкий багаж включав баул з фотоплівками її рисунків, а також сотнями зразків каліграфії та малюнків, покликаних надихнути її на нові ідеї. Багаж Самуеля був мінімальним. Він прилетів з Ізраїлю в камуфляжних брюках, шкіряній куртці, армійських черевиках, а в його легкому наплічнику лежали дві пари білизни. У свої сорок п’ять років Самуель і далі жив, як солдат, — бритоголовий, з продубленою сонцем, наче підошва, шкірою. Для брата й сестри ця зустріч була прощею в минуле. З плином часу, завдяки постійному листуванню, вони розвинули свою дружбу, оскільки обоє мали хист до письма. Альма напрактикувалася в цьому в юності, коли з головою поринала в свої щоденники. Неговіркий, недовірливий Самуель вмів бути красномовним і привітним у своїх епістолах.

У Парижі взяли напрокат автівку, і Самуель повіз сестру до того села, де колись загинув. Альма була його штурманом, бо пам’ятала маршрут, який подолала разом з дядьком і тіткою в п’ятдесяті роки. Відтоді Європа піднялася з руїн, і вона насилу впізнавала місце, що колись було суцільним згарищем, а тепер відродилося, оточене виноградниками й лавандовими лугами, осяяне сонцем у найкращу пору року. Навіть цвинтар мав урочистий вигляд: надгробки, мармурові ангели, хрести, металеві загорожі, тінисті дерева, горобці, голуби, тиша. Доглядальниця, привітна дівчина, повела їх вузькими стежками між могил до меморіальної таблички, встановленої давним-давно родиною Беласко. Табличка була ціла й непошкоджена: Самуель Мендель, 1922 —1944, льотчик Королівських ВПС Великої Британії. Нижче вони побачили ще одну бронзову табличку, меншого розміру: Загинув у бою за Францію та свободу. Потішений Самуель зняв берет і почухав потилицю.

— Метал, здається, щойно почистили, — завважив він.

— Мій дідусь чистить його й доглядає солдатські могили. Це