Читати книгу - "Випадковий наречений, Ann Averina"

Настя

Додому ми доїхали швидко. Відсутність заторів, пусті вулиці, лиш поодинокі автівки, тому посприяли. Переступивши поріг квартири, на мій телефон прийшло сповіщення про вхідне повідомлення. Розблокувавши телефон, побачила, що Іра надіслала квиток. Швидко. Після того як ми поїхали минуло від сили хвилин двадцять. Це значить лише одне - вона точно не відступиться. Як би я не намагалась її відмовити, вона вперто вирішила летіти. Хоча може це й накраще? Розставити всі крапки в цій історії особисто, аби Ліам раз і назавжди забув про Ірине існування. А якщо раптом подруга розкисне, я допоможу, буду поряд, підтримаю. Я прийняла правильне рішення їхати з нею. Яким же було моє здивування, коли Макс запропонував летіти з нами. Але я вічливо відмовила. Йому не треба там бути. Ми впораємось вдвох. Та і до того ж у Макса робота, він не зможе надовго кинути її. Все ж він керівник і має контролювати все особисто. 

Прийнявши швидко душ, я вмостилась на ліжку. Речі буду збирати вже завтра, літак об одинадцятій дня, я встигну взяти необхідне, до того ж ми летимо ненадовго. Сподіваюсь. Гортаючи стрічку інстаграму, на телефон прийшло повідомлення від Яни, "Не спиш?". Не думаючи, одразу передзвонила. 

- Привіт, Ян. Не сплю. - Сказала я, щойно Яна взяла слухавку.

- Привіт, Насть. Вибач, що так пізно, але мушу нагадати, що майстер-клас Кріс Еванса за два дні. Ти ж не відмовляєшся скласти мені компанію?

- Звісно, що ні. - Сказала я, а сама вже чесно забула про нього, та буде ще один привід відволіктись. - Я ззалюбки. Якраз треба трохи розвіятись.

- Щось сталось? - З неприхованим хвилюванням, запитала Яна.

- Пам'ятаєш, я розповідала про Іриного колишнього в Америці?

- Так. Ліам здається?

- Так. Він потрапив в аварію, частково втратив пам'ять і думає, що вони з Ірою ще разом.

- Ого. Оце так повороти долі. Ти ж не хочеш сказати, що вона полетить до нього?

- Саме так. Я лечу з нею. Завтра.

- Це схоже на Іру. Але для чого? Хоче знову зійтись зі зрадником?

- Навпаки. Хоче розійтись із ним особисто. А я проконтролюю цей процес, щоб вона не попливла, від його гарних брехливих слів. 

- Зрозуміло. Правильно. Їй треба підтримка. То може вона захоче з нами піти на майстер-клас? Думаю їй теж варто відволіктись і переключитись.

- Не знаю чи захоче, але ми наполегливо порекомендуємо. - Сказала я, посміхнувшись.

- Звісно не так я собі уявляла зустріч з подругою через роки, але обставини не питають. - Мовила Яна, і схоже теж посміхнулась. - Розкажи, що там у вас з Максом?

- Живемо разом. Познайомився з моїми батьками. Допит від них пройшов. Ніби все добре. - Прикривши повіки, сказала.

- Ти якось занадто сумно про це говориш, мені ж не здається? - Сказала Яна. Вона завжди примудрялась вловити зміну настрою. Навіть через роки не втратила свою маленьку здібність. - Чи ти таки вирішила дослухатись до моєї поради?

- Схоже на те. Я з Максом почуваю себе як маленька дівчинка. Він огортає теплом, турботою, підтримкою, хвилюється за мене. Уявляєш, сьогодні в нас мало бути побачення, але замість цього він повіз мене до Іри, поговорити.

- Це схоже на нього. Він себе так поводить, бо ти йому не байдужа. І він зробить все, аби ти була щаслива. Колись ти згадаєш мої слова, якщо не передумаєш. А я за два тижні навідаюсь до вас і переконаюсь в тому, що вас все вийшло. - Впевнено сказала Яна.

- Знаєш, я теж цього хочу. Вперше поруч зі мною чоловік, поряд з яким хочеться забутись і розчинитись в ньому. 

- Настька, так закохалась! - Сказала Яна і щось гупнуло на фоні. - Ой, це Сергій. Передає тобі вітання, а мені каже, щоб тихіше говорила, бо розбужу доню. - Засміявшись, сказала подруга.

- Йому теж привіт передавай, і маленьку поцілуй. Я за вами вже скучила. - Сказала тихо я. Справді, я за ними скучила. Вони дуже гарна сім'я, з ними комфортно і весело. Сидячи в них на кухні, я думала, що було б класно, якби я теж стала частинкою їх родини. Влаштовували б собі зустрічі, відпочинки, проводили час разом.

- І ми скучили, Настунь. Давай так. Я теж візьму квиток на завтра, на вечірній рейс. В нас буде цілий день, щоб погуляти, поговорити. Покажете мені з Ірою місто. М? Як тобі?

- Я за. Іра теж буде рада. 

- От і чудово. Зустрінете мене?

- Звичайно. Тільки скинь час прибуття.

- Обов'язково. Добре, Насть, відпочивай. Гарного польоту. Скоро зустрінемось.

- Дякую, Ян. Надобраніч!

- Добраніч, Настунь. Максу привіт передавай.

- Передам, бувай. - Сказала я, і відключилась. Неодразу помітила, як у дверях стояв Макс, і розглядав мене.

- Ой. - Трохи перелякалась я. - Ти давно тут?

- Не хотів налякати тебе. - Сказав Макс, сідаючи поруч. - Рівно з того моменту, коли ти передавала вітання Сергію і поцілунок Стефі. - Глянувши в очі, сказав. - А мені? Поцілунок буде?

- Тобі не вистачило? - Сказала я, і мої щоки налились рум'янцем. Макс подався вперед, обдаючи гарячим подихом мої губи, і поцілував, ніжно, без всіляких зобов'язань. Я відповіла, поглиблюючи цей невагомий цілунок. Мить і явже лежу на ліжку, а Макс нависає наді мною. Його футболка відлетіла в бік. Я пройшлась пальчиками по його тілу, і одразу відчула їх поколювання. Внизу живота стягнуло в приємний вузол, а тілом покотилася хвиля збудження. Макс швидко впорався з моїм одягом, стягнув із себе залишок свого, і нависаючи наді мною, сказав.

- Ми ще можемо зупинитись, якщо ти не хочеш.

- Я не хочу щоб ти зупинявся. Продовжуй.. будь-ласка. - Сказала я, і вмить Максові губи накрили мої, досліджуючи моє тіло своїми руками.