Читати книгу - "Випадковий наречений, Ann Averina"

Настя

Опиратись почуттям як виявляється складно, особливо якщо вони взаємні. Чи жалкую я про те, що піддалась спокусі і втратила голову, хоч мої установки в голові явно тому суперечать - ні, однозначно ні. Поруч з Максом я відчуваю себе щасливою. Не знаю як надовго це почуття буде зі мною, та зараз я хочу відпустити усі думки і просто насолоджуватись моментом. Насолоджуватись ним. Як наприклад зараз. Макс лежить переді мною, такий гарний, спокійний і мило сопить. Його пасма падають на очі, і це робить його дуже привабливим. Його губи м'які і пухкі, так і манять до нового поцілунку. Дивно, але раніше я не відчувала нічого від простого поцілунку. Але те як цілує Макс це щось нереальне. Думки одразу плутаються, колінка починають тремтіти, тілом розноситься хвиля задоволення і бажання, а коли він торкається мене, шкіру неначе струмом вражає і це добіса приємно. Так, у мене були стосунки після невдалих шкільних, де мене просто використовували, але й ті не можна назвати приємними. Про них знає лише Іра, але я не вдавалась у подробиці, адже чомусь із самого початку знала, що довго ми не будемо разом. Зі Стасом ми познайомились як тільки я приїхала до Львова. Він жив на два поверхи вище від мене. Він мені подобався, як чоловік, тому з рівня дружби ми досить швидко перейшли на рівень стосунків. Спочатку все було добре, квіти, побачення, розмови, які були легкими і невимушеними. Та він не викликав в мене бурхиливих відчуттів. Ніби ми були просто добрими друзями. Ми ніколи не афішували свої стосунки, не з'являлись на заходах разом, не ходили в надто людні місця. І в якийсь момент Стаса ніби підмінили. Він почав ревнувати до всього живого. Звинувачув мене у всіх наших сварках та непорозуміннях. І кожен раз коли я хотіла розірвати стосунки, він вибачався, ледь не на колінах повзав переді мною, обіцяючи, що цього більше ніколи не повториться, але повторювалось, кожного разу одне і те ж. Та останньою краплею стало те, що він майже підняв на мене руку, бо йому здалось, що я фліртувала з баристою в кав'ярні. Після того я витримала і все ж наважилась на розрив. Деякий час Стас мене переслідував, вкотре божився, що він зміниться, але я не могла дозволити собі знову наступити на ті самі граблі. І він відступив, і вже два роки я живу в спокої. Та мій спокій порушив Макс. Своїми словами та діями він змусив мене повірити, що кохання справді існує. І воно не хворе, як у минулому випадку, а чисте і щире. Можливо це ще не можна назвати коханням, але це вже вийшло за межі простої симпатії. 

Стрілка годинника показувала шосту ранку, а отже треба збиратись. Піднявши руку, я провела пальцями по обличчу Макса, легко і невагомо, аби не розбудити. Підняла пасмо, яке спадало на очі і легенько закинула його на верх. Провела пальцями по легкій щетині, спускаючись трохи вниз, спустилась до гарних м'язистих грудей, і повільно окреслила кожен кубик пресу, який виднівся на животі. Вії Макса затріпотіли і він розплющив очі, ледь я встигала забрати руку.

- Доброго ранку, рання пташко. - Сказав Макс добіса сексуальним і хриплим голосом, від якого спиною побігли мурашки, і тілом майнула хвиля збудження. 

- Доброго. - Все, що вдалось видавити із себе. Один момент і я вже притиснута до гарячого тіла хлопця. Його руки власницьки блукали моїм тілом, а губи вивчали кожну клітинку моєї шиї. - Макс.. - Мовила, але його ім'я потонуло в солодкому стогоні, коли він віднайшов чутливе місце на моїй шиї. 

- Не відпущу нікуди. - Прогарчав Макс, встискаючи ще міцніше в своє тіло.

- Я не хочу цього, але ж ти знаєш, що мусиш відпустити. - Сказала я, сама не бажаючи щоб Макс відпускав. Руки ковзнули до його голови, стискаючи пасма волосся. З його рота вийшов збуджений рик, на що моє тіло вже почало тремтіти. Поспіхом звільнились від зайвого одягу і піддались солодкій спокусі..

Через годину після реально доброго ранку я вже бігала квартирою, збираючи речі. Мала надію, що надовго не затримаюсь в Лос-Анджелесі, тому брала лише неохідні речі, чітко складаючи в голові образи, аби не набрати зайвого. Так як ми з Яною ще плануємо відвідати майстер-клас, кинула у валізу тренувальну форму. Ще косметички з доглядом, засобами гігієни та косметику, і валіза зібрана. Поспішила в душ на ранкові процедури, і за якихось півгодини зайшла на кухню в білому махровому халаті. 

- Твоя кава. - Сказав Макс, ставлячи переді мною чашку ароматної кави, і поцілував в губи. Цей невинний жест змусив знову моїх мурах бігати спиною.

- Дякую. - Сказала я, надпиваючи смачний напій.

- Зараз маю зробити кілька робочих дзвінків і повернусь до тебе снідати. - Сказав Макс, виходячи з кухні, обдавши щирою посмішкою.

- Добре.

Питання про сніданок швидко відпало, адже на кухні стояв надзвичайний запах смаженої яєшні з беконом, та тостів з авокадо. Вирішила, що поки чекаю на Макса непогано було б засервірувати стіл. Дістала тарілки, виделки, серветки, поставила тости посеред столу, та виклала яєшню. З кімнати Макса донісся його підвищений голос і я попрямувала туди перевірити, що сталось. Зупинившись біля прочинених дверей, я могла добре чути про що так емоційно говорив хлопець. Я не люблю підслуховувати, але те що я почула, змусило мене тихо стояти і слухати.

- Ти розумієш, що між нами нічого не може бути. Якого дідька ти знов вриваєшся в моє життя ніби тобі тут медом намазано. - З гнівом говорив Макс, до співрозмовника. Чи співрозмовниці? - Та чхати я хотів на це. Не вірю, що ця дитина може бути моя. Ти завжди ставилась до цього відповідально. Пила якісь свої пігулки. І зараз, коли моє життя налагоджується, ти хочеш зруйнувати його? - Продовжував Макс. А в моїй голові засіло слово дитина. І схоже за все він говорив зі своєю колишньою. Вона вагітна. Від Макса? Струснувши головою, ніби думки від цього зникнуть продовжила слухати. - Добре. - Гаркнув Макс. - Зустрінемось сьогодні. Але якщо ти думаєш, що зможеш цим мене повернути, ти глибоко помиляєшся. - Сказав Макс, і кинув телефон на ліжко. Взявся за голову і тяжко видихнув. Ну от і все. Гарна картинка і рожеві окуляри миттю впали на землю, розбиваючись на мільйони друзків. Я не зможу допустити аби дитина росла без батька. Тому все що лишається це продовжувати слідувати грі. Але поки, Максу не треба знати, що я все чула. Та іробити вигляд, що все чудово, коли це нічорта не так, я на вмію. Тому тихо і швидко попрямувала на кухню, вгомовуючи емоції, які потихеньку брали верх на здоровим глуздом. Швидко допивши каву, помила чашку і рушила в кімнату збиратись. В коридорі ледь не налетіла на Макса, який швидким рухом згріб мене в обійми.