Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

Наші стоїки, як знаєш, твердять, ніби все у природі виникає з двох начал: причини і матерії. Матерія лежить бездіяльна — річ, до всього готова, але, поки її ніщо не рушить, — ні до чого не здатна. Натомість причина, тобто розум, надає матерії вигляду, обертає нею, як хоче, добуває з неї всілякі вироби. Тому-то треба визнати, що мусить бути те, з чого якась річ твориться, як і те, за допомогою чого вона твориться. Це останнє — причина; перше — матерія. /3/ Будь-яке мистецтво — це наслідування природи. Так ось: те, що я говорив про всесвіт, віднеси тепер до всього, що творить людина. Статуя, скажімо, — це початково й матерія, що підлягала роботі митця, і сам митець, який надавав тій матерії вигляду. Матерія статуї — бронза, причина — митець. Така ж сама умова й усього сущого: кожна річ — це те, з чого вона створена, і те, що її створило. /4/ На думку стоїків, є лишень одна причина — те, що створює речі. А от Аристотель вважає[216], що про причину можна говорити трояко: «Перша причина, — каже він, — це матерія, без якої нічого не можна зробити; друга — митець; третя — форма, що дається кожному виробу, приміром, статуї». Цю форму, до речі, Аристотель називає «ейдос». «Ще й четверта, — зазначає він, — долучається до них причина — це намір, з яким приступають до твору». /5/ Поясню тобі, що це таке. Отже, бронза — перша причина статуї; та статуя ніколи б не могла бути виготовленою, коли б не було того, з чого її відлито, викарбувано. Друга причина — митець: не могла б та бронза набути вигляду статуї, коли б за неї не взялися досвідчені руки. Третя причина — форма: статуя ніколи б не отримала назви «Дорифор» чи «Діадумен»[217], коли б їй не надали саме такого обличчя. Четверта причина — намір, з яким стають до роботи: якби його не було, того наміру, то статуї взагалі б не виготовили. /6/ То що ж таке намір? Те, що спонукає митця, те, заради чого він бере до рук різця: якщо він має на думці продати свій твір, то це — гроші; якщо трудиться задля свого ймення, то — слава, а якщо готує дарунок для храму, то — побожність. Отже, причиною є також те, з якою метою виготовляється та чи інша річ. Таж не вважаєш, що до причин викінченого твору не варто зараховувати того, без чого той твір взагалі б не був створений. /7/ Платон додає ще й п’яту причину: зразок, який називає «ідеєю»[218]. Це те, на що поглядає митець, аби не схибити, втілюючи свій задум у матеріал. І зовсім не має значення, чи той зразок, на якому він час од часу зупиняє око, десь осторонь, чи таки в ньому, ним же сприйнятий і довірений пам’яті. Ось такі зразки всіх речей має у собі божество, що охоплює своїм помислом і числа, і форми всього, що має бути створене; те божество й сповнене тими безсмертними, незмінними, невтомними образами, які у Платона мають назву «ідеї». Приміром, гинуть люди, — а людськість, на зразок якої створюється людина, залишається, і не завдає їй жодної шкоди те, що ті люди страждають, загибають. /8/ Отож, як повчає Платон, є п’ять усіх причин: те, з чого; те, через кого; те, в якому вигляді; те, на подобу чого; те, задля чого; врешті — те, що з тих причин виходить. Так, аби не відходити від нашого прикладу — статуї: те, з чого вона, — бронза; те, через кого, — митець; те, в якому вигляді, — форма, якою вона наділена; те, на подобу чого, — зразок, за яким створював її митець; те, задля чого, — намір митця; те, що з тих причин виходить, — сама статуя. /9/ Все це, говорить Платон, є також у всесвіті: творець — це бог; те, з чого всесвіт створено, — матерія; форма — це вигляд і порядок, що спостерігаємо довкіл; зразок — те, на подобу чого бог створив таку оздобну велич; намір, задля якого він усе це створив. /10/ Запитаєш, мабуть, який же був намір у бога? — Доброта. Читаємо ж у Платона: «Що спонукало бога створити світ? Бог добрий. Добрий же не скупиться іншим на добро. От він і створив, що лиш міг найкращого»[219]. Тож вислови свою суддівську думку — скажи, чиї слова видаються тобі найвірогіднішими; саме найвірогіднішими, а не найправдивішими, бо до остаточного вирішення цього питання нам так далеко, як до самої чистої правди.

/11/ Те, що Аристотель і Платон говорять стосовно тієї юрби причин, то їх насправді або надто багато, або надто мало. Адже коли до причин зараховувати все те, без чого взагалі ніщо не може бути зроблене, то їх надто мало; хай тоді причиною вважають також час: без нього ж ніщо не може статися; так само й місце: як зробити якусь річ, коли не буде місця, де б її зробити? Або ж рух: ніщо ж без нього не виникає, ані не гине — жодного мистецтва не може бути без руху, жодної переміни. /12/ Але ж ми дошукуємося першої, загальної причини. Вона мусить бути простою, оскільки і матерія проста. Що ж це за причина? Звісно, дійовий розум, тобто бог. А щодо наведених причин, хоч би скільки їх було, то це не окремі причини: всі вони залежать від однієї — тієї, що діє. /13/ Скажеш, причиною є форма? Але ж митець прикладає її до свого твору, отже, це якась частка причини, а не сама причина. Так само й зразок не є причиною, а лиш її необхідне знаряддя. Зразок настільки потрібний митцеві, як різець чи напилок: без них мистецтво й кроку не зробить, але вони не є ні частинами мистецтва, ані його причинами. — /14/ «Намір митця, — кажуть вони, — тобто те, заради чого він береться до роботи, — це причина». — Хай так. Але ж це не дійова, а лиш побічна причина. Таких причин не злічити, а ми шукаємо загальної причини. Тут їх і зрадила звична для них тонкість, коли вони твердили, начебто