Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

— Гівнюк! гей, гівнюче!

— Припини, Фердінане! припини!..

Завжди мене стримує! мене, такого справедливого, такого правдивого!.. той мене жорстоко скривдив! і привселюдно! і навмисно!..

— Сподіваюся, що він там згорить, твій ведмідь! твій ведмедик! ви ж змовилися? скажи-но! скажи!

— Та ні, Луї, поміркуй! звісно, ні!

— Ну то нехай твій блазень і палає! ліпило! щоб я бачив, як він обпікатиметься, мов глиняна статуетка! на своєму місці!

Вррромб! Вррромб!

Вам може здатися одноманітним… змальовую вам усю вакханалію… а як інакше? як було насправді!.. над нами пролітає двадцять ескадр несамовитих…

Овва, вітряк хилиться! і ми теж! весь наш будинок!.. сильний порух повітря! він теж хилиться коло поручня! здається, зараз проламає, упаде… але ні! ударяється і з'їжджає на інший бік!.. заспраг був гондольєр, та тепер, либонь, ще тяжче! мабуть уже язика не відчуває!.. отакий самум з Леваллуа! і навіть ми тут у кімнаті, здається, тушкуємося від такого жару!.. очі передусім! очі! вії вже не опускаються!.. я геть нічого не вигадую!.. хто там був, вам скаже: виверження! п'ятдесяти… ста кратерів від бомб, звідки до небес злітають снопи жару!.. і не тільки до небес, а й навколо! але вітряк усе одно не горить! он дивіться: Жюль на всіх своїх коліщатах! як він снує! обертається! крутиться! але поручня не збиває!.. ні! де там!..

— Навіжений! Навіжений!

Кричу йому!

А він собі каруселить! підмосток хитає, гойдає, хиляє, а він на ньому в гондолі! від перила до перила!.. і на якому вітрі! дме від заводу «Рено»! з заходу, справді, як із печі! торнадо за торнадо! я не вигадую! Виверження по всій околиці… не якийсь один квартал!.. заводи, мов смолоскипи!.. усе летить на нього, на блазня у візку… просто в пику! він із завітряного боку, більше, ніж ми… вітряк хилиться від вихорів!.. увесь цілковито… і велика підпора, і драбина!.. О, той нагорі їздить, хитається, знову рушає! раптом вітряк нахилиться, той фіґляр полетить сторчака! у бузок! у бузок у полум'ї і форсфорі! але ні, хапається за поручень! розвертається! знову рушає! гай-гай, жонглер усіх стихій! аби розлютився, кинувся б додолу!.. лаю його на всі заставки! він петляє вихилясом… міркую собі… міркую… усе-таки!.. це ж треба було втрапити, щоб випхати його нагору… чи він попросив друзяк? от загадка!.. є сили, хвилі, є ще багато чого!.. мене нічого не здивує після Жюлевих витівок! як він утримується на вітряку… акробат-мистець!

— Стрибай, кровопивцю!

Ніби трохи стихло… вітряк стає на місце… але порив тепер зринає з іншого боку, від «Дюфаєля»… потужне відбиття!.. такий удар, що я думаю, це вже кінець!

Гей! Морем плавець!

Ходовий вітерець!

Співаю йому… та йому плювати!.. він кидається на інший поручень! на нього падає світло на тулуб, на лице, на ніс… тільки його видно над Парижем… звісно, ген нагорі, у повітрі! обсипаного жаринками! порив за поривом!… навіть нам до кімнати у вікно залітає чимало! потріскують! ми теж можемо загорітися! нам щастить, як і Жюлю!

— Хочу пити, Лілі!.. ти не хочеш пити?

Вона мовчить… я її торсаю… тримаю обома руками…

— Ти хочеш пити, Лілі?

Вона тільки на Жюля дивиться!.. очей з Жюля не зводить! Жюль горішній, жонглер бомбами! я теж кричу Жюлеві!

— Нумо, кокоточка! стрімголов!

Справді, він зволікає, от мудень!.. спонукаю його!.. він шугає зигзагами, знову! от так пригода!.. ніколи не проламає поручня!.. хоч він і хиткий…

— Агов, мокра курко!

Кричу йому.

— Іди під три чорти!

Це його відповідь.

А от це особиста образа!.. мене охоплює гнів! кров закипає!

— Зараз піду!

Попереджаю Лілі.

— Ти його звідти забереш? Забереш?

Рішення ухвалено.

Вона здивована.

— Ти? Ти?..

— Більше нікому? Ти?

— Так, іду! рішення остаточне!

Але цієї миті: Брррум!.. перед нами! вибух! отам, просто внизу… хотів із ним поговорити… дихання сперло!.. хапаюся за балкон… ледь не падаю!.. мені зле!.. справді зле!.. але не хочу, щоб вона туди рушала, тобто Лілі!.. щоб вона згоріла заради того брудного ведмедя?.. ти ба, спрага його палить? горлянку пора промити?

— Пити? Пити хоче?

Що за світ!

Звісно, той розбишака хоче пити! А мене не пускає!

— Кидайся донизу, гей, глек сциклин! мистець!

Оговтуюся…

— Звідник! боягуз!

От моя відвертість! і крізь яке торнадо!..

А він водить пальцем коло рота!.. мовляв, не проти випити!.. Демонструє нам!..

— Ти ба! у нього спрага!

— У мене теж спрага, відьмо! я теж не маю що випити!..

Їй байдуже до моєї спраги!

— Жюлю! Жюлю!

Вона його гукає.

Ох, негідники!… брррум! і вранг! одна за одною!.. будинок знову хилиться!.. одна з віконниць відривається разом з цеглиною!.. не тільки підлога! стіни! стеля! усе ходором!.. Не тільки Жюля водить з боку в бік!.. він, може, й спраглий… а ми що, може, не спраглі?

— Не хочеш умирати, свинтусе?

Кричу йому.

Геть не хоче вмирати! кружляє несамовито у візку…

Спрага! спрага!.. показує рукою!

Над вітряком той самий пекучий вітер, що і в нас! у нас не більше питва, ніж у нього!

— Стрибай-но, лапальнику! що, в штани напудив?

Боягуз, це про нього! страхопуд! у своєму кублі ще тримався!.. гарненько його випхали на вітряк!.. там уже газової лампи «Ауер» немає! там, як у печі! пика вже ясно-червона!.. нехай шугає туди-сюди!.. шукає, де прохолодніше! не в скруті у юті!.. три на три метри простору! але, перепрошую, вид! увесь розжарений Париж! весь Париж у вогняному морі! а горизонт!

Його обвили пекучі повіви, пляшки буде замало!

— Йду! Йду!

— Ні, не підеш!

Сперечаємося.

— Нехай йому вогонь спалить хоч пику, хоч легені, хоч селезінку, не підеш! так йому й треба! так йому й треба!

Тепер я розлютився,