Читати книгу - "Бог Дрібниць"

сон: огрядний безлиций чоловік стоїть навколішки над трупом жінки. Він обтинає їй волосся. Ламає всі кості. Навіть найдрібніші. Пальці. Вушні кісточки тріскають, ніби сухі галузки. Хрусь-хрусь — м’яко хрустять переламані кістки. Піаніст, який убиває клавіші піаніно. Навіть чорні. І Рахель (попри те, що через кілька років, в електричному крематорії, скористається тим, що долоні будуть слизькі від поту, і висмикне свою руку з дядькової) любить їх обидвох. І піаніста, і піаніно.

І вбивцю, і труп.

Поки двері поволі розсипатимуться під ударами, Амму, намагаючись подолати тремтіння в руках, підшиватиме Рахелі стрічки, які зовсім не треба було підшивати.

— Пообіцяйте мені, що завжди любитимете одне одного, — скаже вона, притягнувши дітей до себе.

— Обіцяємо, — скажуть Еста з Рахеллю. І не знайдуть слів, аби пояснити, що жодного «одне одного» для них просто не існує.

Жорна-близнюки і їхня мати. Заціпенілі жорна. Скоєне ще повернеться, аби спустошити їх. Та це буде вже згодом.

Зго-дддоммм. Розкотистий дзвін, що здіймається з глибини порослого мохом колодязя. Тремкий і волохатий, наче ніжка нічного метелика.

Тоді ж — лише непослідовність і сумбур. Наче все нараз втратило сенс і розпалося на окремі фрагменти. Зовсім не пов’язані між собою. Блиск голки Амму. Колір стрічки. Переплетіння ниток у вишитому хрестиком покривалі. Двері, які повільно подаються під ударами. Окремішні речі, які самі по собі нічого не означають. Так, немовби ділянка мозку, яка відповідає за тлумачення прихованих візерунків життя і пов’язує образ із відображенням, блиск — зі світлом, переплетіння ниток — з тканиною, голку — з ниткою, стіни — з кімнатою, любов — зі страхом, гнівом, жалем, просто ні з того ні з сього перестала працювати.

— Пакуй свої речі і забирайся геть, — скаже Чако, переступивши через купу уламків. Він височітиме над ними. З хромованою дверною ручкою в руці. Раптом на диво спокійний. Вражений своєю силою. Своєю об’ємністю. Своєю страхітливою могутністю. Безмежністю свого жахливого горя.

На підлозі червонітимуть друзки розтрощених дверей.

Амму, незворушна зовні та пройнята дрожем усередині, навіть не підведе очей від свого нікому не потрібного шиття. Бляшана коробка з кольоровими стрічками лежатиме відкрита в неї на колінах, у кімнаті, де настане кінець її статуську.

У тій самій кімнаті, де (після того, як надійде відповідь від спеціалістки з виховання близнюків із Гайдарабада) Амму пакуватиме для Ести невеличку дорожню скриню і торбу захисної барви: 12 бавовняних майок без рукавів, 12 бавовняних майок з короткими рукавами. Есто, ось тут чорнилом написане твоє ім'я. Його шкарпетки. Його штани-«дудочки». Його сорочки з гострими комірцями. Його гостроносі бежеві штиблети (з яких піднімався гнів). Його платівки з записами Елвіса. Його пігулки кальцію і сироп «Відалін». Його Безкоштовного Жирафа (який ішов у комплекті з «Відаліном»). Його книги «Премудрощів», томи 1–4. Ні, любий, там нема ріки, тому нíде рибалити. Його Біблію у білій шкіряній палітурці з застібкою-блискавкою, оздобленою аметистовою запонкою імперського ентомолога. Його горнятко. Його мило. Авансом — його подарунок на день народження, який у жодному разі не можна розпаковувати наперед. Сорок зелених бланків листа для пересилання в межах країни. Дивися, Есто, я написала на ньому нашу адресу. Тепер тобі треба тільки його скласти. Тримай, спробуй скласти сам. І Еста акуратно складе зелений бланк уздовж пунктирної лінії, де написано: «лінія згину», і гляне на Амму з усмішкою, яка розіб’є їй серце.

Обіцяєш писати? Навіть якщо не буде про що?

Обіцяю, — скаже Еста. Не зовсім усвідомлюючи, у яку ситуацію потрапив. Гострота сприйняття у нього буде дещо притуплена силою-силенною мирського майна, яке раптом на нього звалилося. І все це належить йому. На цих речах проставлено чорнилом його ім’я. Їх зараз запакують у скриню (на ній теж стоїть його ім’я), яка лежить відкрита на підлозі у спальні.

У тій самій кімнаті, куди через багато років повернеться Рахель і побачить мовчазного незнайомця, який спочатку миється сам, а потім пере свій одяг крихким яскраво-синім милом.

Незнайомця з гладкими м’язами медової барви. З морськими таємницями в очах. І з сріблястою дощовою краплею на вусі.

Естапаппічачен-Куттаппен-Пітер-мон.

12

Кочу-Томбан

Звук ченди здіймався над храмом велетенським грибом, підкреслюючи тишу довколишньої ночі. Тишу самотньої, мокрої дороги. Тишу дерев, що наглядали звідусіль. Затамувавши подих, Рахель з кокосом у руках ступила через дерев’яні ворота у високій білій огорожі на подвір’я храму.

Всередині були білі стіни, поросла мохом черепична плитка і місячне світло. Все тут пахло недавнім дощем. На високій кам’яній веранді спав на підстилці худорлявий священнослужитель. Біля подушки у нього стояв великий латунний таріль з монетами, який нагадував ілюстрацію з комікса: ось що, мовляв, йому сниться. Подвір’я було всіяне місяцями — по одному в кожній калюжі. Кочу-Томбан уже відходив свої обрядові кола і тепер стояв прив’язаний до дерев’яного стовпа біля купи свого ж таки лайна, яка ще парувала. З почуттям виконаного обов’язку й порожніми кишками він і заснув; один бивень спочивав на землі, другий показував на зірки. Рахель тихенько підійшла ближче. Вона побачила, що шкіра на ньому висіла тепер вільніше, ніж колись. Та й Кочу-Томбаном його вже годі було називати. Бивні виросли. Він став Велья-Томбаном. Великим Бивнем. Вона поклала кокос на землю біля слона.

Шкіряста зморшка трохи розтулилася, і з-під неї на Рахель водянисто зблиснуло слонове око. А потім заплющилося, і довгі, сягнисті вії знову прикликали сон. Зі спрямованим до зірок бивнем.

У червні вистави катакалі можна побачити нечасто. Проте є храми, повз які мандрівна трупа не пройде без танцю. Раніше аєменемський храм до них не належав, однак тепер завдяки його розташуванню все змінилося.

В Аєменемі танцювали, щоб змити приниження після відвідин Серця пітьми. Приниження покраяних на кавалки вистав біля басейну. Приниження заробітку на туристах, щоб порятуватися від голоду.

Повертаючись із Серця пітьми, танцівники зупинялися у храмі, щоб попросити прощення у своїх богів. Щоб вибачитися за зневажливе спотворення прадавніх історій. За обмін своєї ідентичності на готівку. За марнування свого життя.

У таких випадках присутність глядачів-людей, звісно, віталася, але була зовсім не обов’язкова.

В кутамбаламі — широкому критому коридорі з колонами, який прилягав до самого осердя храму, де жив Синій Бог зі своєю сопілкою, — били у барабани барабанщики і танцювали танцівники, в міру поринання в ніч поступово змінюючи кольори. Рахель сіла долі, схрестивши ноги й опершись спиною