Читати книгу - "Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів"

її нинішній стан і діяльність. Емоції супроводжують практично будь-яку цілеспрямовану інтелектуальну діяльність людини. Активний психофізіологічний характер і механізм емоцій був розкритий П. Анохіним. Емоційні стани людини особливо інтенсивні в так званих критичних, екстремальних ситуаціях, тому що емоції, за визначенням К. Прібрама, виконують функцію “внутрішнього пристосування”. Описане вище і було одним із тих факторів, який визначив вибір такого досить поширеного і значущого для успішного виконання будь-якої діяльності людини стану, як емоційний стан, для вивчення його з точки зору впливу на характеристики мови.

2. Фахівці стверджують, що вивчити характер впливу функціонального стану людини на характеристики її діяльності вигідніше на тлі саме емоційних станів, оскільки однією з визначальних рис емоційного стану є його “інтегративність”, його винятковість щодо інших станів і реакцій. Крім того, емоційні стани охоплюють увесь організм людини, а тому не можуть не знайти досить чіткого відображення в характеристиках поведінки, яку ми спостерігаємо, і зокрема в характеристиках мови.

3. При виборі для дослідження стану емоційної напруженості керуються передусім практичними міркуваннями. Справа в тому, що стан емоційної напруженості як один із інтенсивних емоційних станів може суттєво впливати на перебіг і загальну ефективність діяльності, він стосується як відносно простих процесів, наприклад, сенсорних, так і складних, наприклад, інтелектуальних, мотиваційних і вольових. Тому своєчасна і об’єктивна діагностика стану емоційної напруженості людини особливо за таким вигідним і надійним каналом зв’язку, як мовний, що доступний для спостереження в найскладніших умовах емоціогенної ситуації, безумовно становить великий практичний інтерес. Від своєчасної діагностики цього стану (причому без використання додаткових каналів зв’язку з досліджуваним, що потребує, як відомо, застосування контактних датчиків і складної телеметричної апаратури) залежить не тільки можливість контролю за успішним досягненням мети діяльності, а й забезпечення безпеки людини, яка виконує цю діяльність у критичній ситуації.

Криміналістична діагностика людини здійснюється за допомогою певних засобів.

Поліграф (детектор брехні, викривач брехні, лай-детектор) (від грецьк. poly — багато і grapho — пишу) — багатоканальний осцилограф для одночасного запису різних функцій організму (дихання, кровообігу, потовиділення тощо) при його комплексному дослідженні. Цей прилад реєструє емоційний стан досліджуваного при впливі на нього словесним подразником. У ряді країн використовується для встановлення факту, що досліджуваний володіє певною інформацією про подію, яка розслідується. Назву “детектор брехні” (англ. lie detector) дали приладу журналісти.

Ідея реєстрації змін фізіологічних функцій при розслідуванні обставин злочину виникла дуже давно. Так, бедуїни Аравії вимагали, щоб учасники суперечки лизали гаряче залізо: той, хто обпікав язик, вважався брехливим. Стародавні китайці давали допитуваному жувати порошок з рису, який він потім спльовував: якщо порошок був сухим, підозрюваний вважався винним. У середньовічній Британії підозрюваний, який не міг проковтнути “випробувальний” шматок хліба з сиром, теж вважався винним. Вожді племен у Африці запримітили, що підозрювані у злочині хвилюються, у них тремтять руки і вони не можуть виконати роботу, що потребує обережності. Тому підозрюваному в зґвалтуванні давали в руки по пташиному яйцю: при появі потерпілої рука винного стискалася від переляку і яйце тріскалося. Ці тести ґрунтувалися на ранніх спостереженнях фізіологічних змін, які часто супроводжують емоційну напруженість людини: потік слини зменшується — ротова порожнина стає сухою, сильне хвилювання викликає тремтіння рук тощо.

Поліграф реєструє зміну лише фізіологічних параметрів організму, пов’язану з виникненням емоцій, адже він є фізичним приладом і реєструє лише фізичні параметри організму. “Брехня” чи “правда” є юридичними і етичними поняттями, тому жодними фізичними приладами їх зареєструвати неможливо, хоча сигнали приладів можуть відображати реакцію людини на певні подразники і сприяти висновку про причетність чи непричетність певної особи до конкретного об’єкта. Роль поліграфа полягає в тому, щоб подати сигнал, коли те чи інше запитання або дія є причиною емоційного збудження людини.

Перша спроба записати за допомогою приладу фізіологічне супроводження емоційного виразу брехні була зроблена у 1895 р. італійським криміналістом Ч. Ломброзо, який вимірював зміну пульсу і тиску крові у підозрюваних під час допиту і незабаром доповів про певні успіхи у визначенні вини особи. У 1914 р. ще один італієць В. Бенуссі заявив, що він у змозі пов’язати зміни частоти дихання з брехнею. У 1915 р. адвокат з кримінальних справ В. Марстон і американський студент-фізіолог Х. Монстерберг (який передбачив можливість визначення брехні за допомогою запису фізіологічних змін) здійснили у Гарвардському університеті (США) досліди з визначення кореляції між брехнею і змінами тиску крові, про які вони доповіли науковій громадськості у 1917 році. Під час Першої світової війни Національна науково-технічна рада США запропонувала застосувати цей метод у службі безпеки країни, але з різних причин ідею не було реалізовано. Однак вона привернула увагу Дж. А. Ларсена, офіцера поліції, який здійснював психологічні дослідження і в 1921 р. сконструював прообраз сучасного “детектора брехні” — поліграфа. Він проводив безперервний запис трьох параметрів під час допиту, об’єднавши методи Ч. Ломброзо, В. Бенуссі і В. Марстона, — тиск крові, частоту пульсу і частоту дихання. Л. Кілер з Каліфорнії (США), теж співробітник поліції, вдосконалив прилад і продовжував розвивати поліграф, використовуючи його для техніки допиту у кримінальній лабораторії Північно-Західного університету США.

Прилад Л. Кілера з 1928 р. у тому чи іншому вигляді став промисловим зразком: простий і часто компактний, він записував частоту пульсу, зміни кров’яного тиску, частоту і глибину дихання, електричний опір шкіри, ритм серцебиття, інтенсивність виділення поту, зміни вмісту кисню у крові, зміни напруги м’язів рук і ніг, зміни електричних потенціалів шкіри, зміни біострумів мозку, температуру шкіри, рух очей, зміни діаметра зіниць, слиновиділення і навіть рух шлунку.

Серед поліграфів — “детекторів брехні”, що різняться між собою певними конструктивними особливостями, відомі поліграфи Кілера, Ларсона, Лі, Рейда, апарати Стільтонга, фотополіграф Дерроу, реактограф, варіограф тощо. У США налічуються понад 50 фірм, що випускають “детектори брехні”. Окремі поліграфи можуть реєструвати більш як 20 фізіологічних показників. У Росії вперше ідею “детектора брехні” подав професор Московського держуніверситету О. Лурія.

Вперше “детектор брехні” увійшов у практику поліцейського розслідування у 1920 році. Нині “детектором брехні” обладнані майже всі поліцейські управління і великі поліцейські дільниці США, Німеччини, Англії та інших країн. Виникла професія операторів, що спеціалізуються на проведенні допитів із застосуванням “детектора брехні” і розшифруванні показань приладу. Операторів готують на навчальних курсах, у різних поліграф-школах, таких, наприклад, як курси детекції брехні при Нью-Йоркському університеті. Існують також дві національні організації — Американська академія наукового допиту і Американська академія досліджень за допомогою поліграфа. Їх метою є вдосконалення методики допиту за допомогою “детектора брехні” і максимальне поширення цього приладу у слідчій і судовій практиці.

Застосування поліграфа практикується