Читати книгу - "Червоний рахунок, Сергій Фішер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Навчальний семестр наближався до кінця, і разом з ним завершувався перший рік Злати в університеті. Рік, який стартував з шантажу викладача, виправлення оцінок і наївних спроб обійти систему, а закінчувався справжніми досягненнями, чесно заробленими оцінками і новою репутацією.
Судова справа Терещенка набирала обертів. Кожного тижня з'являлися нові свідчення, нові докази його корупційної діяльності. Журналісти розкопували деталі його схем не лише в університеті, але й у бізнесі та політиці. З поважного бізнесмена і філантропа він перетворився на символ системної корупції, обличчя проблеми, яку довгий час воліли не помічати.
Злата стежила за цими новинами з сумішшю задоволення і тривоги. Задоволення від торжества справедливості, тривоги від думки, що вона могла стати частиною цієї брудної системи, якби вчасно не зрозуміла, куди її затягують.
Одного теплого травневого вечора, коли вона поверталася з додаткових занять з французької (ще один новий проєкт, який вона почала цього семестру), її зупинила неочікувана зустріч. На лавці перед корпусом сиділа Віка — дівчина з яскраво-червоною помадою, яку Злата востаннє бачила на вечірці в клубі, організованій Дамиром. Тоді Віка попереджала її про справжню природу Дамира, про те, як він використав і покинув її подругу.
— Привіт, — сказала Віка, підводячись, коли Злата підійшла ближче. — Давно хотіла поговорити, але все не випадало нагоди.
— Привіт, — Злата зупинилася, відчуваючи легке збентеження. Вони не були подругами, ледь знали одна одну. — Щось сталося?
— Я хотіла подякувати, — Віка дивилася на неї прямо, без свого звичного зухвалого вигляду. — За те, що ти зробила. За викриття Дамира і Терещенка.
— Не варто, — Злата знизала плечима. — Я просто захищала себе.
— І допомогла багатьом іншим, — наполягала Віка. — Включно з Алісою.
— Алісою?
— Моєю подругою, — пояснила Віка. — Тією, яку відрахували минулого року через Дамира. Вона подала апеляцію, і завдяки новим доказам, які з'явилися в справі Терещенка, її поновили. Вона зможе продовжити навчання з осені.
Злата відчула хвилю радості і полегшення. Її дії дійсно допомогли комусь конкретному, реальній дівчині, чиє життя було зруйноване маніпуляціями Дамира.
— Це чудово, — сказала вона щиро. — Я рада за неї.
— Вона хотіла б зустрітися з тобою, — продовжила Віка. — Поговорити. Можливо, подякувати особисто.
— Звісно, — Злата кивнула. — Коли їй буде зручно.
Вони обмінялися контактами, і Віка пішла, залишивши Злату з почуттям, що все, через що вона пройшла, мало справжній, позитивний вплив. Не лише на неї саму, але й на інших. Можливо, це і є найважливіший результат усієї цієї історії — можливість виправити несправедливість, допомогти іншим, змінити щось у системі, яка дозволяла таким, як Дамир і Терещенко, маніпулювати людьми.
Наступного дня, під час обіду в університетській їдальні, Злата розповіла про цю зустріч Соні.
— Бачиш? — сказала Соня, відкладаючи виделку. — Твоя справа стала прецедентом. Тепер інші, кого використали Дамир і Терещенко, можуть вимагати справедливості.
— Схоже на те, — Злата помішувала чай, обмірковуючи ситуацію. — І це чудово. Але також трохи лякає.
— Чому?
— Бо я не прагнула бути символом чи героїнею, — зізналася Злата. — Я просто хотіла залишитися в університеті і врятувати свою репутацію.
— Іноді найбільші зміни починаються з найпростіших бажань, — філософськи зауважила Соня.
Вони сиділи деякий час мовчки, кожна заглиблена у власні думки. Раптом до їхнього столика підійшов Максим — хлопець з юридичного, який виявився «кротом» Дамира в їхній групі підтримки перед форумом. Після викриття він уникав зустрічей зі Златою та іншими членами групи, а тепер стояв перед ними, нервово переминаючись з ноги на ногу.
— Можна з вами поговорити? — запитав він, не дивлячись їм у очі.
Соня кинула на Злату запитальний погляд, і та кивнула, вказуючи на вільний стілець.
— Я хотів вибачитися, — сказав Максим, сідаючи. — За те, що здав вас Дамиру. За те, що записував розмови і перекручував їх. Це було... неправильно.
— Чому ти це зробив? — запитала Злата, дивлячись на нього без осуду, просто з цікавістю.
— Спочатку через гроші, — чесно відповів Максим. — Дамир добре платив за інформацію. А потім... через страх. Він мав на мене компромат, як і на інших.
— І тепер, коли він у в'язниці, ти вирішив вибачитися? — Соня не приховувала скептицизму.
— Тепер, коли він у в'язниці, я зрозумів, як близько був до того, щоб опинитися поруч із ним, — Максим зітхнув. — Слухання щодо мого випадку наступного тижня. Можуть відрахувати.
Злата знала про це. Антон розповідав, що проти Максима відкрито дисциплінарне провадження за фальсифікацію доказів і співучасть у корупційній схемі.
— І що ти хочеш від нас? — запитала вона прямо.
— Нічого, — Максим похитав головою. — Просто вибачитися. І, можливо... порадити, як мені вчинити. Ти пройшла через схожу ситуацію і залишилася в університеті.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоний рахунок, Сергій Фішер», після закриття браузера.