Читати книгу - "Червоний рахунок, Сергій Фішер"

Злата задумалася. У випадку Максима було багато спільного з її історією — та ж схема, той же Дамир, ті ж маніпуляції. Але була й різниця: Максим не просто потрапив у пастку, а й активно допомагав ловити інших.

— Якщо хочеш мою пораду, — сказала вона нарешті, — будь чесним. Визнай усе, що зробив, поясни, як Дамир використовував тебе. І найголовніше — покажи, що ти змінився і зрозумів свої помилки. Не просто словами, а реальними діями.

— Якими, наприклад? — Максим виглядав справді зацікавленим.

— Ти навчаєшся на юридичному, — Злата кивнула. — Можеш запропонувати свою допомогу тим, хто постраждав від схеми. Допомогти підготувати апеляції, зібрати докази. Як Аліса, подруга Віки.

Максим нерішуче кивнув.

— Дякую за пораду. Я... спробую.

Коли він пішов, Соня подивилася на Злату з сумішшю здивування і захоплення.

— Ти щойно допомогла хлопцю, який тебе зрадив?

— Я просто відповіла на його питання, — Злата знизала плечима. — Що він робитиме з цією порадою — його справа.

— Раніше ти була менш... поблажливою до людських слабкостей, — зауважила Соня.

— Можливо, тому що раніше я не розуміла власних, — відповіла Злата, крутячи в пальцях браслет з кулоном-ключиком. — Всі ми припускаємося помилок. Різниця лише в тому, чи готові ми визнати їх і змінитися.

Після занять вони з Сонею поверталися до гуртожитку, обговорюючи майбутні екзамени і плани на літо. Сонячне проміння грало на поверхні фонтану, того самого, біля якого колись відбулася перша серйозна розмова Злати з Дамиром.

— Дивно, як змінилося життя за останній рік, — сказала Злата, зупиняючись біля фонтану. — Пам'ятаєш, як ми сиділи тут у вересні? Я тільки вступила, була така налякана і невпевнена.

— А тепер ти організовуєш студентські комітети, розробляєш етичні кодекси і даєш поради про моральні дилеми, — Соня посміхнулася. — Ким ти станеш до випуску? Міністром освіти?

— Дуже смішно, — Злата легенько штовхнула її плечем. — Я просто намагаюся робити правильні речі. Особливо після того, як стільки часу робила неправильні.

Вони сіли на лавку, насолоджуючись теплим весняним вечором. Повз проходили студенти, дехто вітався зі Златою, дехто просто кивав. Її популярність у кампусі стала чимось природним після всіх подій зими.

— До речі, ти вирішила, що робитимеш з пропозицією від видавництва? — запитала Соня. — Вони ж досі чекають відповіді?

Злата зітхнула. Після суду над Дамиром вона отримала кілька пропозицій від журналістів і видавців написати статтю або навіть книгу про свій досвід викриття корупційної схеми. Спочатку вона категорично відмовлялася, але останнє звернення — від невеликого соціально-орієнтованого видавництва — змусило її задуматися.

— Не знаю, — чесно відповіла вона. — Частина мене хоче поділитися цією історією, щоб інші могли вчитися на моєму досвіді. Але інша частина... не хоче повертатися до всього цього, копирсатися в болючих спогадах.

— Розумію, — кивнула Соня. — Але подумай: якщо не ти розкажеш цю історію, її розкажуть інші. Можливо, спотворять факти, додадуть сенсаційності.

— Це правда, — Злата задумливо дивилася на водограй. — Можливо, це було б корисно — розповісти все з моєї точки зору. Показати, як легко можна потрапити в такі ситуації і як важко з них виплутатися.

— І як важливо робити правильний вибір, навіть якщо це складно, — додала Соня.

— І як не варто повторювати мої помилки, — Злата слабо посміхнулася. — Добре, я подумаю про це на канікулах. Можливо, напишу щось на зразок свідчення.

Вони продовжили свій шлях до гуртожитку, але в голові Злати вже складалися перші рядки можливої книги. Не сенсаційної історії про викриття корупції, а чесної розповіді про дівчину, яка робила помилки, потрапила в небезпечну ситуацію, але знайшла в собі сили протистояти маніпуляціям і змінитися.

У кімнаті гуртожитку Злату чекав сюрприз — невеликий пакунок, залишений на її ліжку.

— Що це? — запитала вона Марину, яка сиділа за столом, працюючи над рефератом.

— Не знаю, — Марина знизала плечима. — Його приніс кур'єр, коли тебе не було. Сказав, що це терміново.

Злата обережно відкрила пакунок. Всередині була невелика коробочка і запечатаний конверт. У коробочці виявився елегантний срібний брелок для ключів у формі маленької книги. На обкладинці крихітної книжечки був вигравіруваний напис: «Правда відкриває всі замки».

— Гарна річ, — зауважила Марина, підійшовши подивитися. — Від кого?

Злата розкрила конверт і прочитала короткий рукописний текст:

«Злато,

Завтра мене переводять до колонії. Новий початок, нове життя. Я вирішив, що хочу почати його з чесності. Тому вибач за всі маніпуляції, брехню і використання. Ти заслуговувала на краще.

Брелок — мій прощальний подарунок. Ти знайшла ключ до правди, використай його з розумом.

Д.»

Злата перечитала записку кілька разів, відчуваючи дивну суміш емоцій. Дамир... надіслав їй подарунок і вибачення перед тим, як надовго зникнути з її життя. Це було несподівано і зворушливо, але також викликало підозри. Чи не було це ще однією маніпуляцією? Спробою залишити слід у її житті, змусити думати про нього?