Читати книгу - "Скільки сліз до ненависті?, Буяна Іррай"

Минув рік

Після затяжної зими, сонячне проміння нарешті розтопило її останні прояви. Дерева почали розквітати, пташки радісно вигукували свої пісні. Якщо не вдаватися у деталі, то сьогодні чудовий день!

- Пані!

- Моя пані, де ви?!

Вигуки слуг, що настирливо шукають і не дають перепочити стали вже буденністю.

- Оріано! Ну скільки можна ворон лічити?! - О! А це вже Арет біситься.

- Тут я! Йду. - відчуваю себе дитиною, котру батьки кличуть додому під час веселої гри з друзями. - Йду!

Доводиться спускатися з моєї затишної гілки й повертатися до роботи...

За час нашого перебування тут, мій маєток майже відбудований. Певно не збрешу, якщо додам - відбудовано до його найславетнішого минулого. Ще коли моя прабабуся, сестра тодішнього князя сусідньої держави, вийшла за мого прадідуся та привезла зі собою придане, що могло зрівнятися з річним бюджетом цілого князівства, на цих землях вона побудувала доволі розкішне помістя. Звісно зміст таких витрат був недоречним, і як наслідок на наші землі унадилися кочівники, котрі ласі на грабіж. З наслідками так і не змогли розібратися ні мій дідусь, ні батько. В тім у мене є Арет, тож проблем не буде. Та й мисливці за грішми легко піддаються контрактам і стають ситним обідом моєму демону.

- Моя пані, - схилив голову Зореслав, мій новенький помічник, - ці листи потребують вашої відповіді.

Хлопцеві лише виповнилося сімнадцять, однак його кмітливості й гострому розуму можу лише позаздрити.

- І що на цей раз? - приєднався до бесіди Арет. - Твій колишній знову відправив тобі любовного листа? Чи то князь кличе до столиці?

- Набагато гірше, - хмикнув парубок та простягнув писульки. - До нашої пані сватається новоспечений столичний боярин. - з певною гордістю промовляє.

Я розгорнула листа і там справді пропозиція заручитися. Нічого дивного для юного аристократа, котрий шукає підтримки для самоствердження. І немає нічого легшого, ніж одружитися з іншою аристократкою, більш впливовою.

- А-Арет?! - схвильовано вигукую.

Мій демон розсердився, очі налилися пітьмою, а криваві зіниці палали. Це що ж його так скурвило?

- Та ну, - хапаю бідолаху за обличчя, - тебе так роздратував цей бідолашний боярин? Це пропозиція не про кохання, а політику. Невже не второпав?

- Мене бісить, що у того шмаркача взагалі думка така проскочила, а він тобі ще й цілого листа нашкрябав!

Йой! Це так смішно! Не можу втримати регіт. Цілую його ображене обличчя і намагаюся заспокоїти.

- У нас ще купа справ, немає часу злитися на такий дріб'язок.

- Погоджуюся, - втрутився Зореслав, - вам варто краще контролювати емоції, інакше про демонічну сутність дізнається більше людей.

- Не дізнається, я б їм постирав з пам'яті зайве, от і все. Якби не Оріана, то ти б теж нічого не пам'ятав.

- Арет, облиш юнака! Ми ж вже обговорювали цю тему.

*************

Наступні кілька днів всі працювали на максимум. Хоч у розпорядженні мала 53 найманих слуг та одного демона, в тім роботи вистачило всім. Маленькими кроками та спільними зусиллями, моє помістя відбудоване! З цієї нагоди заведено запрошувати аристократію на невеличкий (або величкий) бал. Я не збираюся нарощувати політичного впливу, але й повністю відсторонюватися від столичних бояринів не хочу. Отож підготовка до традиційного балу стала обов'язковою. Арет продовжував мені у всьому допомагати й за цей рік впевнилася, що кращого чоловіка не знайти! Якщо стосунки з Адамантом були схожі на непередбачуване море - сьогодні сонячно, а завтра розбиває хвилями човни. То з Аретом це як літні посиденьки в альтанці - затишно, спокійно, з довгими бесідами, і часом набридливими комахами. Мене не лякає його демонічна суть, скоріше це певна родзинка в стосунках. Або я просто ненормальна, що теж не виключення.

- То яку сукню одягаємо, пані?

- Багряну, - з усмішкою кажу. - Сьогодні обов'язково має бути багряна.

Служниці заметушилися виконуючи наказ. Розкішне, червоне вбрання було всипане дорогоцінним камінням, під тяжкістю котрих здавалося, що одягнена в кольчугу. Якщо не зауважувати цю дрібницю, то сукня неймовірна. Від кольору, до того як лягає на фігуру. Доповнити образ вирішила білосніжними орликами* на скронях. У волосся дівчата вплели кілька стрічок, натягати щось громіздке на голову не збиралася. Мені вистачає сукні. І не менш розкішне монисто* на шиї завершить образ.

- Моя пані, ви схожі на іноземну княжну! - захопливо протягнула наймолодша зі служниць.

- Дякую за вашу працю, - простягнула дівчатам мішечок з грішми.

Служниці покинули кімнату залишивши мене на самоті. Цікаво, чи готовий мій демон? Дістаю зі шухляди невеличку скриньку. Йому ж сподобається? Скоро дізнаюся...

Я поквапилася у великий зал, адже гості починали прибувати. З натягнутою усмішкою зустрічала кожного. Коли люду стало багатенько, музиканти заграли спокійну мелодію. Арета все ще не бачу. Що могло його так затримати? Впасти у тривогу не давали гості, котрі продовжували підходити привітатися. Нарешті до зали увійшла найшанованіша людина князівства, а за ним і той, з ким не хочу перетинати шляхи...

- Оріано, скільки часу минуло? - лагідно усміхнувся старий. - Маєш чудовий вигляд, тобі пасує місце голови роду.

- Мій Князю, для мене честь бачити вас у своєму скромному маєтку.

- Не назвав би його скромним, - з незрозумілою інтонацією наголосив молодий княжич. - Радий тебе бачити, сподіваюся сьогодні ти подаруєш мені танець, - підморгнув засранець.

Ми ще перекинулися кількома фразами та наступним в черзі на привітання стояв Адамант. Він мав гарний вигляд, хоча й ходили чутки, що той зліг з тяжкою хворобою. Сьогодні його супроводжувала граційна шатенка, і в мене виникло дивне відчуття наче ми з нею знайомі.

Парочка наблизилася і деякий час просто мовчки стояла. Моя натягнута усмішка починала сповзати з обличчя, однак першою заговорила пані:

- Прийміть мої найщиріші вітання, для мене велика честь бути тут.

Попри помпезність у тоні, я чітко відчувала дещо інше... Дещо небезпечне. Те, що не притаманне людям.

- Як цікаво... - вирвалося у мене. Схоже переді мною ще один пожирач. Чи краще сказати "пожирачка"? Почекаю Арета, аби підтвердив мою гіпотезу.

- Давно не бачилися, Ріано.

- І було б краще, якби не бачилися ще, - грайливо промовляю, на що той усміхнувся.

Я очікувала ще чогось, але ця дивна парочка не продовжила бесіду, а попрямувала до інших аристократів. Моя тривожність нікуди не зникла, тому наказую кільком охоронцям не спускати очей з них.

Нарешті сюди спустився Арет і я трішки заспокоїлася. Невеличка промова, подяка за увагу і добро на танці, вклалася у п'ять хвилин! Аплодисменти, музика, все чудово. Прямую до свого демона, що спостерігав у іншому кінці зали. На ньому темно бордове вбрання, що не надто популярне серед чоловіків, в тім йому пасувало.

- Дозвольте запросити на танець, - протягую руку.

- Хіба це не роль чоловіків запрошувати жінку на танець?

- А є різниця?

Арет хмикнув та взяв мою руку. Ми закружляли під музику. У чоловіка був доволі холодний вираз обличчя, що власне мене й збентежило.

- Все добре? - запитую.

- Стримую гнів, щоб не повбивати ту когорту чоловіків, з котрих так і сочиться захоплення і збудження до моєї жінки.

- Фух! А я думала щось серйозне. - полегшено видихаю.

Музика в танцю добігає кінця, час для мого плану! Подаю знак музикам і вони затихають. Пари припиняють кружляти й настає короткотривала тиша...

Тягнуся до коробочки та роблю крок назад. Схиляю коліно, як у романах з особистої бібліотеки Арета і кажу:

- Ти найкраще що сталося у моєму житті. І щоб там не підготувала нам доля, я готова все пройти, якщо ти будеш поруч. Арет, прошу, стань моїм чоловіком! - дарую йому найчарівнішу свою усмішку.

- О-р-і-а-н-о! - крізь зуби проціджує. Не такої реакції очікувала. - Одного дня я просто вб'ю тебе! - схиляє коліно і шепоче мені у вухо. На його щоках видніється рум'янець і попри всю ніяковість чоловік тягнеться до обручок, щоб перехопити ініціативу.

- А дзуськи! - витягую чоловічу обручку. - То ТАК, чи НІ?

- Господи, Оріано! - ще більше зашарівся. - ТАК!

Задоволена собою і результатом в цілому, натягую йому обручку. Арет робить те саме. На радощах цілую без п'яти хвилин свого чоловіка.

- Я чесно тебе приб'ю! - погрожував демон.

Зал вибухнув оваціями. Арет взяв себе під контроль та повернув невимушений вираз обличчя. Чоловік ніжно взяв мене під руку й решту вечора не відпускав. Вигукнувши кілька тостів та з його природною загадковою харизмою, він швиденько отримав схвалення від жіночої половини знаті.

- А чому старигань не виглядає здивованим?

- Разом із запрошенням я відправила Князю необхідні документи, щоб той особисто дав згоду на шлюб. Отож ми з тобою офіційно чоловік та дружина з вчорашнього дня.

- Але я нічого не підписував.

- Тебе тільки це хвилює? А факт створення для тебе цілої особистості з родинними зв'язками й т.д., цілком нормально?

- Даремно гавкнув, пробач.

- Ха-ах! - розвеселив. - Ой! З голови вилетіло! Ти бачив Адаманта? Поруч з ним якась жінка, мені здалося що вона теж пожирачка. - У відповідь чоловік усміхнувся. - Отже, я вгадала... Ми нічого не будемо з цим робити?

- А що ти хочеш зробити?

- Мене хвилює, чи не зашкодить ця парочка нам.

- Не хвилюйся, моя Ріано, пожирачі не можуть боротися проти собі подібних. Та й в Адаманта зовсім інші плани.

- Які? Що у нього за контракт?

- Ти сама скоро все зрозумієш...

                      ********************************************

Час продовжував свій доволі одноманітний рух і так змінилося кілька сезонів. Ми не проводили весілля у його традиційному понятті. Для нас обох це зайве. Я продовжувала займатися роботою голови роду Чорногірських. Не можу сказати що землі різко почали процвітати, але всі жили в мирі. Набіги зі сторони кочівників стали рідкістю, а князівство не вело жодних війн зовні. Хороші умови, щоб просто радіти й веселитися. Якби не одне "але".

Нехай я щось проміжне між пожирачем та смертною, в тім не оминула мене втрата емоцій. Я все краще розуміла природу демонів, і втрачала те що називають "гуманність". Лише поруч з Аретом все ще почуваюся "живою". Можу злитися, радіти, сміятися, плакати, кохати, чи сумувати. Мене не хвилює більше ніхто. Живий, чи мертвий. Немовля, чи немічний. Просто байдуже. А найголовніше - цей факт не лякає. Коли Арет розповідав про свої відчуття, то здавалося що це щось страшне й огидне. Чи не краще померти, ніж жити так прісно. Однак зараз не бачу в цьому проблеми. Думки зовсім інші. Сама "я", зовсім інша.

- Як справи у моєї коханої? - вже традиційно завітав через вікно.

- Любий, цю звичку ніяк не змінити?

- Ти про мою епічну появу? - простягає букет квітів.

- Ого! Де ти дістав стільки квітів? Зараз же не сезон.

- Ріано, це дрібниці. - Нахилився до мене й пристрасно поцілував. - Розкажи, як в тебе справи? Що робила поки мене не було.

- Розповідь буде довгою, тому тобі краще сісти, - хтиво вдивляюся йому у вічі.

Чоловік з усмішкою притягує до себе і садить на коліна. Його пальці швидко ковзають під сукню, вульгарно задираючи поділ вверх, стрімко рухаючись до місця задоволення. Вже звично обплітаю його шию руками. Проводжу язиком контур чоловічих губ та збуджено видихаю. Трохи поспіхом розшнуровую сукню і гордовито спустивши ліф, показую груди. Дивлюся йому в очі, наче вимолюючи ласки для них. На щастя Арет чудово знає мої вподобання. Його язик повільно облизує ореоли. Від задоволення прогинаю спину. Легке поколювання у кінцівках від збудження й обірвані видихи, як тому підтвердження.

Грішно, хтиво і вульгарно! Мої стогони, моя поза, моє бажання. Але кого це хвилює?

- Арет, візьми мене... - благаю.

- Слухаюсь, моя Пані.

Якби він не був збуджений, йому завжди вдавалося тримати витримку. Не знаю, чи це збочений ритуал, чи щось сакральне. Арет ніколи не входив, допоки я його не попрошу, чи то дозволю.

- Я вже казав, що ти прекрасна?

- Вчора казав.

- Ти прекрасна, Оріано. Настільки, що зводиш з розуму.

Мабуть, я теж збоченка, адже в процесі кохання ці слова мене ще більше збуджують...

- Тоді божеволій зі мною, Арет!

Наші любовні ігри затягнулися до вечора. Втомлені, але задоволені й щасливі ми нарешті сіли поговорити про справи.

- То які новини? - питаю.

- Князя вбито, молодий княжич втік у сусідню державу, але сумніваюся, що там він виживе. Адамант успішно захопив владу. Половина боярин його вже підтримує, а з допомогою пожирачки сама розумієш, питання часу, коли інша половина теж здасться.

- Та мені якось байдуже. Щоб до нас не пхався і нехай робить як душа бажає.

- Я домовився з пожирачкою про нейтралітет наших земель. Політика Адаманта нас не чіпатиме.

- Цей дурень продав душу за місце Князя, якось сумно.

- Якщо не зміг досягнути успіху в коханні, то компенсує його владою.

- Невже всі чоловіки такі, Арете?

- По-перше, не всі чоловіки знаходять кохання. По-друге, не всі у кого є прутень заслуговують називатися чоловіками. А тепер нумо спати.

- Спати? Ти пожирач. Тобі не обов'язково спати у людському розумінні.

- Але я люблю спати поруч з тобою, - вмостив у ліжко, накрив і притягнув до себе.

- Мене це тішить. - чесно відповіла. - На добраніч, коханий.