Читати книгу - "Відьомські війни"

Я постукала в двері очікуючи, появи старенької. Ми повинні з нею познайомитись. Сподіваюсь в неї не буде серцевого нападу, містер Барнерсом доволі тяжко переніс би мою появу, добре що закляття навіювання спрацювало.

Повільна хода пані Кемс, змушує напружити слух, через декілька хвилин, легке човгання наближається до дверей. Пані Кемс неспішно відчинила двері. Вона поглянула на мене, без тіні страху. ЇЇ обличчя переповнило здивування. Без краплини страху.

— Меган? — не вірячи власним очам, запитала вона. Нас офіційно ніхто не знайомив. Ми знали одна одну через Лорейн. Моторна офіціантка своїм довгим язичком зуміла представити нас краще, ніж будь-хто. Неодноразово Лорейн розповідала в присутності старенької про бідолашну сирітку Меган, тому не дивно, що ми знаємо одна одну.

Я посміхнулась. Посмішка єдине, що можна дозволити собі в цю мить. Хвилювання змусило моє серце калатати, а обличчя пашіло червоним. Цій людині я вдячна прихистком в дуже темний час мого життя.

Клавдія поспішно запросила мене у будинок, не очікуючи відповіді. Ми повільно пройшли у вітальну, яка була заставлена свіжими букетами. Обидві сіли на диван. Декілька хвилин вивчали вираз обличчя одна одної. Кімната особливих змін не зазнала. Моє втручання пішло їй на користь, оновлений інтер’єр тішив око. Нарешті пані Кемс, вирішила заговорити: ти жива чи прийшла сюди у вигляді янгола смерті, щоб забрати мене?

— Перше. Я жива, — не думала, що викличу подібну реакцію у старенької. Вона видихнула з певним розчаруванням. Більшість людей видихнуло б з полегшенням. Клавдія не належить до більшості людей.

Я вирішила розповісти Клавдії правду. Відкрити свою таємницю — я відьма. Зізнатись, що переховувалась в її образі, обманюючи всіх навколо. Змусила зануритись в довготривалий сон. Крала дорогоцінний час. Єдину подяку, яку змогла придумати для неї — це ремонт будинку.

— Довгенько я так не висипалась, — посміхнулась старенька, поправляючи ажурну накидку. — Будинок потребував оновлення вже давно, — вона замовкла, і я знала небезпечність цього мовчання. Ховаючись у власних спогадах, закриваючись від решти світу, Клавдія намагалась захистити своє серце. Місце у ньому було вдосталь, та зачинено воно надто давно. Рудольф єдиний хто залишився у ньому. Розмовляти зі мною пані Кемс не збиралась, більше не збиралась. Обличчя жінки виражало безмовне запитання, коли я покину її. Я вирішила пробитись далі, спробувавши поговорити. Вона не може так легко закритись від мене, я знаю її краще будь-кого. Я була нею певний час.

Ажурна накидка ставала дедалі цікавішою. Пані Кемс жваво розпрямляла квіти, поправляючи пелюстку за пелюсткою.

— Коли використовуєш закляття образ, то воно дозволяє заглянути в спогади, відчуття людину яку копіюєш, — старенька на мить завмерла. — Я чудово розумію вас, вашу втрату. Біль пронесений через все життя. Рудольф ваше знайомство заручини з ним, — здалось Клавдія нарешті цілковито відірвалась від накидки. — Люди можуть казати мені шкода, але вони не зрозуміють, пізнати вашу сутність було виснажливо. Постійна туга стала моєю супутницею.

— Ти бачила Рудольфа? — посміхнулась вона. — Він був би хорошим чоловіком.

— Так я знаю, — жінка повернулась до ажурних накидок. Я взяла одну в руки розглядаючи їх детально, потім пригадала покликання Клавдії. — Ви шиєте?

— Час від часу. Здоров’я вже не те, але допомагає розрадити себе, — її погляд став доволі ніжним. Материнська нереалізована любов огорнула обличчя. — Я засмутилась почувши новину про твою смерть. Ще я хвилювалась за цього чорнявого хлопця. Він такий закоханий у тебе Меган. Побачивши вас разом у кафе, я згадала себе та Рудольфа. Ми також бути молодими, наївними повними сподівань. Не втратьте ваш шанс. За нагоди з вас вийде чудова пара.

Я зашарілася, пані Кемс говорить мені про кохання. В її устах це звучало настановою мудрої бабусі, що знає життя краще за мене. Пораду, якої ігнорувати не потрібно. Вона продовжила говорити, вихваляючи Нейтана, без згадки Клер.

— Хлопець добре тримався цілий рік. Після твого від’їзду він трішки змарнів та згодом став таким, як колись. Тільки певна порожнеча наповнювала його очі. Я зрозуміла, що він по вуха закоханий у тебе, а враховуючи наявність злої подружки поряд, — перша згадка Клер наближала мене до найважливішої частини плану. — З впевненістю скажу між вами кохання з першого погляду.

Слова прошили мене, немов електричний розряд.

— Я не кохаю Нейтана, — різко зазвучав мій голос, наповнюючи кімнату.

Кладія розчаровано поглянула в мої очі. Розчарування змінилось болем: я думала ваша пара схожа на нас з Рудольфом. — Дивлячись на неї, захотілось миттєво забрати свої слова назад.

— Я не впевнена, тобто не знаю, що відчуваю до Нейта. — Клавдія з надією поглянула в мій бік.

— Юність найпрекрасніша пора, ми самі до кінця не відаємо власних почуттів.

Правда полягає в тому, що мої почуття до Нейта залишаються туманними. Він дуже хороший, в багатьох якостях нагадує Стівена. Я б сказала, що краще Стівена. Хіба цього досить, особливо для кохання. Є люди яких бачиш декілька разів, перекинешся з ними кількома словами, нічого особливого, але вони залишають слід у твоєму серці. Як Алекс, моє серце защемило. Він подобався мені, дуже сильно. Позначити власні почуття до Нейта було складніше. Юнак врятував моє життя, кохає мене. Відповісти чимось йому, не можу. Навіть не скажу чи подобається він мені?

Час невпинно спливав. Пані Кемс запропонувала покинути вітальню. Ми перебрались в мою найулюбленішу кімнату — кухню. Сонячне проміння грало в приміщенні. Світло осяювало кожен куточок кухні. Букет айстр прикрашав стіл.

Старенька запропонувала випити лимонаду, подавши численні солодощі. Печиво, цукерки, пиріг з лимонною цедрою, вафлі. З задоволенням вмостившись за стіл, Кладвія продовжила нашу бесіду. Вперше, після смерті коханого її серце відчинилось для когось. Спілкуватись було до вподоби нам обом. Пані Кемс могла довіритись мені, адже я чудово знала біль, який супроводжував значну частину її життя. Моя таємниця — щодо надприродного походження з легкістю могла поміститись в голові нової подруги.

Нарешті наговорившись вдосталь, обличчя Клавдії спохмурніло.

— Маю відчуття, що бачу тебе в останнє.

Я знітилась, знаючи правду.

— Сьогодні я покину Пінс назавжди. Можливо, якби ви жили в іншому місті, наприклад в будинку сестри, то я могла б навідуватись до вас. Але в Пінс я не повернусь.

— Моя люба, — вона поклала долоню поверх моєї, легенько стиснувши руку, — дуже люб’язно, сердечно з твого боку, запропонувати мені покинути Пінс, перебратись поближче до родичів. Вибач, я не можу покинути