Читати книгу - "Червоне і чорне"

Але якось у кінці іспиту, коли він відповідав про отців церкви, один лукавий екзаменатор, спитавши Жюльєна про святого Ієроніма та його палку прихильність до Цицерона, заговорив про Горація, Вергілія та інших світських авторів. Потайки від товаришів Жюльєн вивчив напам'ять багато рядків 8 цих авторів. В захопленні від своїх успіхів він забув, де вія знаходиться, і на повторне запитання екзаменатора з запалом став читати напам'ять і переказувати своїми словами оди Горація.

Екзаменатор хвилин з двадцять не заважав йому перебувати в цьому засліпленні, потім прибрав суворого вигляду і почав гірко докоряти йому за те, що він гаяв час на світську науку й набрався таких марних і гріховних думок.

— Я дурень, пане і ви маєте рацію, — сказав Жюльєн скромно, врозумівши, що став жертвою підступу.

Ця каверза екзаменатора навіть у семінарії всім здалася підлого, але це не перешкодило тому, що абат де Фрілер, ця спритна людина, яка так вміло налагодила цілу мережу Безансонської конгрегації і чиї донесення в Париж наганяли жах на суддів, префекта і навіть на старших офіцерів гарнізону, поставив своєю владною рукою напроти прізвища Жюльєна № 198. Де Фрілер з насолодою робив цю неприємність своєму ворогові, янсеністу Пірару.

Вже десять років він докладав усіх зусиль для того, щоб усунути його з посади ректора семінарії. Абат Пірар сам додержувався тих правил поведінки, яких він навчав Жюльєна: був порий, благочестивий, не займався інтригами, ретельно виконував свої зв’язки. Але Господь бог у гніві своєму дав йому жовчний темперамент, дуже чутливий до образ і зненависті. Жодна образа не проходила безслідно для його палкої душі. Він сто разів подав би у відставку, але вважав, що повинен залишитись на посаді, призначеній йому провидінням. «Я перешкоджаю розвиткові єзуїтизму та ідолопоклонства», — казав він собі.

Перед тим як почались іспити, він, мабуть, місяців зо два не розмовляв з Жюльєном, а проте захворів на цілий тиждень, коли в офіційному повідомленні про наслідки іспитів побачив № 198 напроти прізвища учня, якого вважав гордістю семінарії. Єдина втіха для цієї суворої людини була в тому, щоб якнайпильніше стежити за Жюльєном. Він з великою радістю побачив, що той не виявляє ні гніву, ні бажання помститися, ні зневіри.

Через кілька тижнів Жюльєн одержав листа і весь затрепетав: на конверті був штемпель Парижа. «Нарешті, — подумав він, — пані де Реналь згадала свою обіцянку». Якийсь пан, що підписався Поль Сорель і назвався його родичем, посилав йому чек на п'ятсот франків. У листі було написано, що, коли Жюльєн буде й далі так успішно вивчати добрих латинських авторів, він щороку діставатиме таку саму суму.

«Це вона, це її добрість! — зворушено подумав Жюльєн. — Вона хоче втішити мене; але чому немає жодного дружнього слова?»

Він помилявся щодо цього листа. Пані де Реналь, піддавшись впливові своєї подруги, пані Дервіль, цілком поринула в глибоке каяття. Мимоволі вона часто думала про дивного юнака, зустріч з яким збурила все її життя, але нізащо не наважилась би написати Жюльєнові.

Якби ми висловлювались семінарською мовою, то, напевне, назвали б чудом одержання п'ятисот франків і сказали б, що небо обрало саме пана де Фрілера для того, щоб зробити Жюльєнові цей дарунок.

Двадцять років тому пан абат де Фрілер, прибув до Безансона з єдиною убогою валізкою, в якій, кажуть люди, і містилося все його майно. Тепер він був одним із найбагатших власників окрути. За час свого поступового збагачення абат де Фрілер купив половину одного маєтку, другу половину якого дістав у спадщину пан де Ла-Моль. На цьому ґрунті між двома високими особами виник великий судовий процес.

Незважаючи на своє блискуче становище в Парижі й свої придворні посади, маркіз де Ла-Моль, пересвідчившись, що боротись у Безансоні проти старшого вікарія, про якого казали, що він призначає і звільняє префектів, небезпечно. Але, замість того, щоб виклопотати собі субсидію на п'ятдесят тисяч франків під якоюсь пристойною назвою, передбаченою бюджетом, і поступитися абатові де Фріяеру цьому дрібному позові заради п'ятдесяти тисяч, — маркіз затявся. Він вважав, що на його боці право. Непохитний доказ — право!

Але дозволимо собі спитати — чи е на світі такий суддя, в якого нема сина чи хоч принаймні якогось родича, якого треба вивести в люди?

Щоб справа стала ясною навіть сліпому, скажемо, що через тиждень після першого судового вироку пан абат де Фрілер з'явився у колясці монсеньйора єпископа до свого адвоката, щоб власноручно передати йому орден Почесного легіону. Пан де Ла-Моль, трохи розгубившись від таких рішучих дій ворожої сторони і почуваючи, що його адвокати ось-ось здадуться, звернувся по пораду до абата Шелана, а той зв'язав його з паном Піраром.

На той час, про який іде мова, їхній зв'язок тривав уже кілька років. Абат Пірар взявся до діла з властивим йому запалом. Він постійно зустрічався 8 адвокатами маркіза, вивчив його справу, переконався, що справедливість на боці маркіза, а тому став одвертим прибічником Ла-Моля проти всемогутнього старшого вікарія. Останній був страшенно обурений такою зухвалістю, та ще й з боку якогось жалюгідного янсеніста.

— Гляньте лишень на цю придворну аристократію, що так заноситься! — казав своїм близьким друзям абат де Фрілер. — Пан де Ла-Моль навіть не послав ніякого хрестика своєму агентові в Безансоні, і не подумає втрутитись, коли його усунуть з посади. А проте, як мені пишуть, цей благородний пер щотижня пишається своєю блакитною стрічкою в салоні міністра юстиції, хто б той не був.

Незважаючи на всі старання абата Пірара, панові де Ла-Молю, хоч він був завжди в прекрасних стосунках з міністром юстиції і особливо з його канцелярією, вдалось домогтися після шестирічного клопотання тільки того, що Його процес не був програний остаточно.

Постійно листуючись з абатом Піраром з приводу цієї справи, до якої вони обоє ставились ревно, маркіз оцінив своєрідний розум абата. Поступово, незважаючи на величезну різницю в суспільному становищі, їхнє листування набрало дружнього тону. Абат Пірар писав маркізові, що шляхом різних переслідувань його хочуть примусити подати у відставку. Обурений підлою махінацією, вчиненою, як він гадав, навмисно проти Жюльєна, він розповів усю цю історію маркізові.

Цей вельможа був дуже багатий, а проте не скупий. Він ніяк не міг умовити абата Пірара, щоб той щось прийняв від нього хоча б на поштові витрати, зв'язані з процесом. І тут йому спало на думку послати п'ятсот франків улюбленому учневі абата.

Пан де Ла-Моль завдав собі клопоту власноручно написати