Читати книгу - "Списоносці"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
До цієї події я ретельно підготувався. На той час в мої плани ще не входило викриття організації: я вирішив дочекатися зустрічі Мітько і потім за допомогою своїх списоносців затримати Кочмароша, не дати йому втекти. Та збутися моїм планам не судилось. І сталося це так.
Десь наприкінці липня Мітько доповів, що в один з понеділків Сас повинен принести на фабрику листівки. Вони були виготовлені на його квартирі.
Я дав вказівку сторожі, щоб як тільки прийде Сас, його привели до мене. Цього дня о шостій ранку я вже сидів у своїй конторі.
Чекав я недовго. Два пожежники привели до мене Саса. В його очах світилися тривожні вогники. Я довго дивився на хлопця, що стояв переді мною. В руках у нього був невеличкий коричневий чемоданчик, в якому він носив на роботу їжу. Сас занепокоєно переступав з ноги на ногу.
— В чому справа, Сас? Що з вами? — спитав я, наче нічого не знаю.
Він судорожно ковтнув слину.
— Машини… машини треба завести, пане директор…
— Облиште ви ті машини. Заведуть їх і без вас. Я хочу з вами поговорити.
— Я вас слухаю, пане директор…
— Чому ви не поставите чемодана і не сядете?
По обличчю його промайнула квола усмішка.
— Дякую. Я не втомився, — відповів він полегшено і поставив чемодан біля своїх ніг.
Мені не хотілося приголомшувати хлопця одразу, ї я почав цікавитись його минулим, сім'єю. Сас відповідав докладно.
— Заходила до мене ваша сестра, — сказав я йому. — З того часу часто думаю про вас. Якось хотілось би вам допомогти.
— Дуже вам вдячний…
— Сестра вже десь працює?
— Ще ні. Ніде не приймають її, — відповів Сас понуро, втупивши очі в килим.
— Гм, це погано. А мати як себе почуває?
— Так, як звичайно почуває себе кожна непрацездатна, сліпа жінка, — відповів він. З інтонації я зрозумів, що мої питання йому не дуже до вподоби. Раз по раз на лобі в нього з'являлися зморшки.
— Важке у вас життя, — грав я далі.
— Авжеж нелегке, пане директор.
Я запалив сигарету, з насолодою затягнувся і випустив дим. Але Сасу не запропонував закурити.
— А втім, знаєте, Сас, я думав і над тим випадком з купанням. Ви, здається, маєте рацію. Адже вам справді треба десь митись. Я визнаю, що слід більше дбати про робітників, цікавитись умовами їхнього життя, їхнім відпочинком. Але, на жаль, — вів я далі, — нас, підприємців, передусім цікавить прибуток. — Слово «прибуток» я вимовив з особливим притиском і помітив, що брови Саса піднялися вгору. — Хоч продукт, — іронічно зауважив я, — насправді виробляєте ви. Так же?
Сас підозріло глипнув на мене, але нічого не відповів.
— Так, так, друже, нещадна річ — оця експлуатація. Капітал не знає милосердя. Як, на вашу думку, правду я кажу?
Сас облизав пересохлі губи і промовив хрипкуватим голосом:
— На цих справах я не розуміюся, пане директор. Працюю, та й усе. І радий, що маю змогу працювати.
— Ви не хочете краще жити, солодше їсти, відпочивати, вчитись? До речі, що ви снідали сьогодні вранці?
— Ще нічого, — відповів здивовано Сас.
— Як же так?
— Я взяв дещо з собою, — пояснив він, — бо звик снідати близько дев'ятої години.
— І що ж ви принесли з собою, дозвольте спитати? Мене цікавить, що їдять мої робітники. Прошу, покажіть, що ви снідатимете сьогодні.
— Чи це, пане директор, важливо?
— Мене це надзвичайно цікавить!
— Я не маю звички виставляти напоказ свою бідність.
— Не соромтеся. В чемодані у вас їжа чи щось інше? Ану відкрийте!
— Прошу вас, пане директор, я можу вже йти?
— Ні, ні, я не жартую! Мене справді цікавить, що там у вас. Я хочу допомогти…
— Але ж я бачу… бачу, що ви зволите насміхатися з мене!
— Облиште, друже. Не соромтесь.
Обличчя Саса пополотніло. Він підняв чемодан з підлоги і міцно затис під пахвою.
— Пане директор… я сьогодні нічого не приніс… Я сьогодні хочу звільнитися з вашої фабрики, бо, як ви знаєте, за фахом я інструментальник і вже влаштувався на роботу за професією. Словом, я прийшов попросити свою трудову книжку.
— Ви хочете залишити фабрику?
— Так, пане директор, це моя давня мрія.
— Не розумію… Чому ж ви притягли з собою чемодан, коли в ньому немає їжі?
— Та, знаєте, тут у мене робочий костюм… І… Словом, ще деякі дрібниці, які я хочу віднести додому. Прошу вас, пане директор, дозвольте йти?
— Ні! — мій голос став твердішим.
Саса вразила раптова зміна мого тону. Якусь мить він
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Списоносці», після закриття браузера.