BooksUkraine.com » Наука, Освіта » Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію, Борис Джонсон 📚 - Українською

Читати книгу - "Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію, Борис Джонсон"

134
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію" автора Борис Джонсон. Жанр книги: Наука, Освіта. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 102
Перейти на сторінку:
що вкупі тривали п’ять місяців. Йому відомий був той край, і він глибоко поважав та захоплювався американцями.

Уперше Черчилль гостював в Америці у 1895 році, коли зупинявся у материного друга Бурка Кокрена, чий стиль риторики, як стверджував, і перейняв. У 1900 році він знову їздив туди у лекційне турне щодо бурської війни, за що американці зробили його мандрівку не такою «гладенькою», оскільки, вважали, він поширював ідеї колоніального менталітету. Аудиторії були неоднорідні, і після прослуховування деяких із його героїчних оповідей дехто схилявся взяти сторону бурів. Цей досвід, можливо, трохи вплинув на його ставлення до Америки, коли у 1920-х його вкрай обурювали їхні спроби вплинути на переміщення військово-морських сил Британії, особливо на Карибах. Коли Едді Марш дорікав йому за імперіалістичну позицію, порадивши «поцілувати Дядька Сема в обидві щічки», Черчилль відповів: «Так, але не в усі чотири».

Він набув таких антиамериканських поглядів (на одному етапі навіть припускаючи можливість піти на них війною), що Клементина вважала, ніби він дискваліфікував себе як міністра закордонних справ. У 1929 році він іще раз там побував і спостерігав біржовий крах Волл-стрит (де на власні очі бачив, як чоловік викинувся із хмарочоса), та був, зрозуміло, приголомшений «сухим законом».

Коли американець, борець за помірковане вживання, якось повідав йому: «Направду сильний напій кусається й жалить, як гадюка», — Черчилль відповів: «Я шукаю такий напій усе своє життя».

Та вирішальним став візит до Америки у 1931 році, після того як він склав повноваження і коли почався, мабуть, найбільш правокрильний період його політичного життя. Він спостерігав за американським духом підприємництва, те, як їхні найкращі мужі йшли у бізнес, а не в політику. Він бачив, як Америка досягає il sorpasso106 — випереджаючи Британію та міць інших європейських держав, і явно перетворюється на безумовно найпотужнішу економічну машину на землі. Він усвідомив, що відновлення світової економіки залежало від американського розширення та зростання.

Зник Черчилль-антиамериканець; зникли будь-які думки оминати труднощі американського виклику. Тепер він формулював нову доктрину — ідею двох націй зі спільним минулим, спільними традиціями, об’єднаними органами правління та «тримачами» англосаксонських принципів демократії, свобод та рівноправ’я, закріплених законом.

Так зародилася непохитна пропаганда об’єднання «англомовних народів», із його англо-американською особистістю в ролі уособлення цього союзу. Він вніс пропозицію спільного громадянства. Та навіть запропонував, щоб фунт і долар злилися у єдину валюту, і створив ескіз цікавого символа, що поєднував £ та $.

Таким був Черчилль у пошуках здобуття прихильності Америки у 1940 році. І почав він зі стану, знайомого кожному закоханому на землі, який можна назвати «романтичною асиметрією». Іншими словами, стосунків, що важили значно більше для нього, аніж для Вашингтона.

Як він пізніше зізнався, жоден закоханий не вивчав так старанно примх своєї обраниці, як він вивчав Франкліна Рузвельта. Оскільки колись президент служив у військово-морському флоті, Черчилль писав йому словами, що просто домагалися ласки, «як один колишній військовий моряк іншому». Користався будь-якою можливістю телефонного зв’язку з Білим домом. Почав опікуватися американськими журналістами і навіть запрошував їх до Чекерза.

Він спрямовував свої промови на американську аудиторію, яка дедалі зростала. А великий спіч 4 червня 1940 року завершив таким прямим зверненням.

Попри те що значні простори Європи та численні давні й славетні держави пали або ще можуть полягти під натиском гестапо та усієї ненависної машини нацистського панування, ми не падемо духом, ми не зазнаємо невдачі. А дійдемо до самого кінця. Ми битимемось у Франції, воюватимемо у морях та океанах, захищатимемось зі зростаючою впевненістю й посиленою міццю в небі, ми оборонимо свій острів, хай би якою була ціна. Боротимемось на узмор’ї, боротимемось на посадкових смугах, боротимемось на полях, і на пагорбах, і на вулицях. Ми не здамося ніколи. І якщо, у що я відмовляюся і на крихту повірити, цей острів чи значна його частина буде підкорена й зморена, наша заморська імперія, озброєна, під обороною Британського флоту, перейме естафету й продовжить нашу боротьбу та зусилля, допоки, із Божою волею, Новий Світ, зі своєю могутністю й міццю, прийде та визволить Світ Старий.

Зверніть увагу на заклик до Всевишнього, який тоді, як і зараз, був значно вагомішим гравцем в американській політиці, аніж у британській. А в кульмінації Черчилль використовує ту саму формулу, що й у промові про Оран у липні: покладає своє рішення на розсуд «Сполученим Штатам».

Поволі почав відбуватися якийсь поступ — проте дуже тугий та дороговартісний. Спочатку була угода про обмін есмінців на бази. Британія передала свої військові бази на Трінідаді, Бермудах і Ньюфаундленді, а взамін отримала 50 запліснявілих есмінців. Старезні корита ледь трималися на плаву — і тільки дев’ять із них залишались боєздатними до кінця 1940 року.

Потім американці погодилися продати трохи зброї, та умови, продиктовані Актом про нейтралітет, означали, що Британія повинна платити готівкою — «гроші на бочку». У березні 1941 року Америка прислала до Кейптауна крейсер, аби забрати у країни останні 50 тонн золотих зливків, наче судовий пристав, що за несплату кредиту забирає ваш телевізор. Британський бізнес продавали в Америці за найнижчими цінами. А коли британці почали заявляти, що збанкрутували, американський уряд навіть піддав сумнівам здатність Британії заплатити, наче відділ соціальних послуг, котрий звинувачує пристаркуватого пенсіонера у приховуванні своїх статків.

Стосовно ж ленд-лізу, за яким поставки розтягувалися на період майбутніх сплат: Черчилль публічно назвав їх «найбільш непостидним вчинком в історії». Але не «для протоколу» казав, що з Британії здирають шкіру й м’ясо аж до самої кістки. Відповідно до умов домовленості, американці наполягали на впливі на британську заморську торгівлю та блокували імпорт до Об’єднаного Королівства з Аргентини такої необхідної солонини.

Положення ленд-лізу поганили британське право провадити власну політику комерційної авіації навіть після закінчення війни. Просто здригаєшся, коли чуєш, що ці, здавалося, некорисливі та непостидні дії уряду США тягнули за собою виплати, що їх було погашено — заждіть — 31 грудня 2006 року, коли містер Ед Болз, тогочасний економічний радник канцлера Скарбниці, виписав останній чек на 83,3 мільйона доларів, або 42,5 мільйона фунтів, та написав листа із подякою уряду США. А чи була ще хоч якась країна настільки рабсько-прискіпливою до погашення своїх боргів?

Велись свого часу суперечки, що Америка, мовляв, забрала у Британії на ранніх стадіях Другої світової стільки готівки, що її ліквідність врешті підняла США з депресії. Перший скрегіт шестерень американської воєнної машини було оплачено золотом Об’єднаного Королівства. Проте, попри забезпечення чудових умов, на зорі 1941-го було достатньо американських політиків, які

1 ... 64 65 66 ... 102
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію, Борис Джонсон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію, Борис Джонсон"