Читати книгу - "Куплю тебе, крихітко, Олена Чжу"

/Дамір/

А день нічого такий, навіть сонячний.

Я почуваюсь бадьорим як ніколи. Холодний душ, шалено міцна кава, розминка. Навіть непогано, навіть теж нічого. Сьогодні є над чим попрацювати. Сьогодні зустріч із відмінними клієнтами. Бахтеярови виходять на співпрацю з італійцями. Мені подобається.

Я потягуюсь; рушник, яким обмотані стегна, ось-ось зісковзне вниз. Але мені якось це не має значення, тому що тут нікого немає. Навіть прикро, що маленька Поліна зараз не сидить на цьому стільчику, закинувши ніжку на ніжку, і не намагається збентежено відвести погляд.

О-о-о, я чудово знаю, як це буде... Вранці після до жаху спекотних ночей, сповнених дахового траху, вона виходитиме сюди, щоб зробити сніданок. А ще, щоб випити каву, яку я варю власноруч. Мені подобається процес, не бачу нічого поганого в тому, щоб напоїти свою дівчинку чудовою міцною кавою. Старший брат тільки пирхає, намагаючись дати зрозуміти, що ніколи не торкнеться чогось, що треба ставити на плиту.

– Це жіноче завдання – готувати, – каже він. – Моє завдання притягнути до будинку мамонта. Кожен має займатися своєю справою.

Я тільки гмикаю у відповідь тп згадую родича, який зараз живе в Азербайджані (так склалося) і є одним із найкращих кухарів країни.

Карім відразу відмахується, але нічого сказати не може. Яка різниця, чим ти займаєшся, якщо це кайф?

Так ось, Поліна... Вона буде в одній моїй сорочці на голе тіло. Всю решту одягу доведеться сховати до бысової бабусі, щоб не дай боже не вирішила щось надягти. Лише бархатиста шкіра, затверділі від бажання соски та легка тканина, через яку все чудово видно.

На моїх губах з'являється посмішка. Так-так мені однозначно подобається така ідея. Тепер вистачить мріяти, настав час займатися справою. Тому я не гаю часу та набираю Артема. Віддаю йому розпорядження поїхати за Поліною та привезти сюди. Нема чого їй стирчати там у себе. Як буде вирішено питання з італійцями, потім розберемося з її роботою. Якщо цей лакований цап спробує ще щось пред'явити моїй дівчинці, мало не здасться.

Ось чесно, я далеко не зразок честі та чесноти, але такі просто виводять із себе. Якщо ти настільки слабкий, що навіть не можеш спокусити бабу, щоб та сама впала до твоїх ніг, зриваючи міні-спідничку та стікаючи ніжки від бажання, то про що тоді говорити далі?

Мудак ти, а не мужик, якщо тягнеш лапи до жінки, намагаючись силою взяти своє.

У цьому питанні ми з Карімом сходимося у думках. Часом старший веде себе з пасіями як козел, але точно не як ґвалтівник. За таке я сам би його кастрував.

– Все буде, шеф, – звітує Артем.

Йому я довіряю, давно працюємо. А головне, якщо раптом Поліна завпертиме, то це таке, що візьме під пахву та донесе до мого дому, потім поставить на ніжки і скаже:

– Шеф, доставив.

Я швидко одягаюсь, щоб вирушити до головного магазину. Там треба подивитися, як ідуть справи. А потім до офісу до своїх архарівців, де вже має бути все підготовлено.

Мене зустрічають із радістю. Переглядаю звіти, перекидаюся парою слів із дівчатками-продавцями. Ті сяють усмішками так, що треба одягати чорні окуляри інакше можна засліпнути.

Звичайно, не скрізь господар може так просто підійти до своїх робітниць. Але я не маю корони. Дистанцію тримаю, але надлюдиною себе не вважаю. Це у нас у сім'ї не прийнято. Тому що кожна людина гідна шансу на зростання. І, якщо бог зробить так, що людина це зрозуміє і зуміє скористатися, то... тільки залишається порадіти за цю людину.

Дивлюсь уважно на руду Аліну. Вона притискає долоню до живота. Так поки що нічого не видно, але такий вигляд… Перехопивши мій погляд, дівчина відразу заливається рум'янцем.

– Це те, що я думаю? – цікавлюсь м'яко.

Вона стає зовсім червоною, хоча, здавалося б, куди сильнішою?

– Так. Чотирнадцять днів.

О, як чарівно.

Завжди тішуся, коли у моїх співробітників все добре з особистим життям. Єдине, що через час Аліна не зможе працювати далі, треба буде подумати про заміну.

І тут же спадає на думку думка: Поліна. Можливо, дівчинка не відмовиться. Так, мені зовсім не хочеться, щоб вона працювала, у мене на неї зовсім інші плани, але… раптом затятиметься і захоче якийсь час показати, що вона горда й незалежна?

З цими думками я їду до офісу.

Даринка у всеозброєнні. Така свіжа й прекрасна, наче прийшла не секретарську роботу працювати, а зачаровувати гарячого італійця синьйора Балдуччі. Особисто ми ще не зустрічалися, але по фотографіях молодий міцний чоловік, саме Даринкиного типажу.

– Із зали переговорів у РАГС, – гмикаю я, окидаючи поглядом.

Вона відразу спалахує, маленька чортівка.

– Даміре Арслановичу, що ви таке кажете! І в думках не було!

Я тихо сміюся:

– У думках навіть не знаю, але ось в одязі та макіяжі. Дарино, Дарино, дивися мені! Жодних вилянь хвостом!

Вона гордо здригає страшенно гарненький носик.

– Зроби мені каву, – кажу їй, проходячи повз секретарський стіл. – Будемо працювати.

– Зараз, Даміре Арслановичу.

У цій відповіді вже ні натяку на пирхання чи ображену невинність. Тому що справа – насамперед.

Поки чекаю на італійців, встигаю розібратися зі звітністю з магазинів у сусідніх містах. Загалом справи йдуть добре. В одному тільки магазині так-сяк, треба буде навідатися та розібратися.

Коли з'являється синьйор Балдуччі, я вже навіть встигаю скучити за спілкуванням. Він і справді не старий, цілком такий представницький італієць з пикою, на яку западають баби, що люблять гарячих красенів. Даринка тане як морозиво на сонці. Ну і гаразд, нехай порадіє, мужика у неї давно не було. Тим не менш, мужик тямущий. Відразу бачу, що не намагається обдурити та вигадати на будь-якій дрібниці. Робота мене задовольняє. Вона цілком відповідає тому, що я розраховував. Синьйор Балдуччі володіє декількома точками в Римі, тому налагодити продаж буде не так складно. Його справді зачарували вироби наших майстрів. Я щиро гордий за сім'ю Бахтеярових.