Читати книгу - "Позасвіття, Лара Роса"

Лютецький-старший простягнув чималенький пакет:

– Тут є найбільш необхідне.

– Дякую, – холодно вичавив з себе Олекса.

– Я чекаю на тебе, – батько попрямував до сходів.

– Зараз буду.

Олекса віддав пакет дівчині:

– Якщо потрібна ванна, чи душ – на цьому ж поверсі праворуч, – і стрімко вискочив за двері.

Саме ця інформація їй була дійсно конче потрібна! Зсередини неї вже все аж волало від необхідності змити з себе пил та піт, навіть якщо вони були суто умовними. Хоч би якою коротенькою не була прогулянка – Ірені обов’язково треба було після неї в душ! Навіть якщо це було лиш з десяток кроків, щоб винести сміття: цього вже було достатньо, щоб вона почувалась брудною. А тут стільки біганини було!

Дівчина зазирнула у пакет й пораділа: нова білизна – ще запакована, футболка, м’які домашні штани й повний комплект засобів гігієни на будь-які випадки.

«Яка добра дівчинка, – полегшено зітхнула Ірена. – Прояв жіночої солідарності, як він є!»

Вона тихесенько вислизнула за двері – все ж таки у чужому будинку почувалась ніяково – й рушила у праву сторону. Та не зробила вона й пари кроків, як з вулиці долинули голоси: сердиті й напружені. Так, їй було відомо, що підслуховувати – недобре, та незрозумілість подій гнітила несамовито, а за правилом, яке було почерпнуте з фільмів та книжок, усе підслухане виявлялось доволі корисним.

Важко зітхнувши, Ірена, навшпиньки, рушила донизу. Думку про те, що її можуть просто застукати, вона гнала капцями якомога далі. Врешті решт, скаже, що шукала де води напитись.

Дівчина принишкла до дверей. Чоловіки, здається, сиділи на ґанку.

– Вирішив пожити нормальним людським життям?! – голос Олекси аж бринів від злості.

– Це – моя особиста справа, – глухо відповів його батько.

– Ну, так! Це – твоя особиста справа! А я – плід необхідності. Знаряддя задля досягнення спільної мети!

Кілька хвилин стояла цілковита тиша, й Ірена вже подумувала піти, щоб не попастись на підслуховуванні, та Лютецький-старший все ж вирішив продовжити розмову:

– Ти – моя помилка.

Дівчині здалось, що вона навіть скрегіт зубів почула:

– Я забув! – розлючено кинув Олекса. – Мене ж не повинно було бути! Я – вічне нагадування про твою недосконалість! Тільки скажи мені, – почулось його гучне дихання, немов би він намагався себе утихомирити, – про що тобі нагадуватиме твоя «нова» дитина?! Так само муштруватимеш її, як мене?

– Лана не має відношення до нашого світу, – буркнув батько.

Олекса аж присвиснув:

– Дай вгадаю! Чергова жертва твого зваблення, з якою ти мав намір просто скинути напруження, чимось зачепила тебе, і ти вирішив, що маєш право ще на одну помилку! Цікаво: чим ця дитина платитиме?

– Це – не твої проблеми! – гаркнув Лютецький-старший.

– Та звісно, – процідив син, – проблеми чекають декого іншого.

– А які проблеми чекають цю Ірену?! – ледь не просичав батько. – З собою не хочеш побути чесним?!

– Без мене її чекали ще більші проблеми! – ошкірився син.

– Гадаєш, вона тебе врятує? В тебе ще є можливість це зупинити.

– Твоя пропозиція мене не влаштовує, а я, на щастя, вже не той хлопчик, котрим можна маніпулювати. Все, що мені від тебе потрібно – машина. З іншим – розберусь сам!

– Я вже сказав – завтра, – дещо втомленим голосом відповів Лютецький-старший.

– Дякую і на тому.

На ґанку почулось шарудіння й Ірена, намагаючись видавати звуків не більше, ніж мишка, чкурнула нагору. Вона ще чула чоловічі голоси, та спокійно видихнула, лише коли за нею причинились двері у ванній.

«Фух! – перевела вона подих. – Чим далі в ліс, тим дрова товщі! Мені ще й пощастило з сім’єю, у зрівнянні з Олексою. Цікаво: чим це я його врятую? – зсередини в неї щось защемило. – Мене знов використовують? Він возиться зі мною лише задля свого порятунку?! – дівчина прикусила губу та так, що аж відчула солонувато-залізний присмак. – Чому це знов відбувається зі мною? Невже я не здатна збудити хоч в комусь щирі почуття? Невже я здатна тільки на те, щоб бути використаною?!»

Ірена вчепилась пальцями у край ванни до болю в кісточках. Вона ледь стримувала бажання перевернути тут все, а ліпше – жбурнути чимось важким декому у голову. Дівчина відкрутила кран і втупилась у водяну струю. Дуже хотілось втопитись…