Читати книгу - "Наречена для дракона. Частина 2, Марія Люта"

Франк вийшов зустріти нас із Феліксом і хотів допомогти мені піднятися в карету. Але я взяла руку Фелікса.

Франк... Я розбила йому серце. Чи міг він через це стати зрадником? Адже саме він розповів комусь про нашу зустріч із принцом Арати на стайнях Академії. І все-таки мені хотілося вірити, що він зробив це без злого наміру.

- Анно, ти... - коли ми опинилися всередині, Франк поцілував мені руку. Він виглядав і справді настільки враженим і збентеженим моїм зовнішнім виглядом, що довго не міг підібрати слів. Нарешті він просто зітхнув.

- Дякую, Франк, - відповіла чемно, але прохолодно.

- Ваша Високість, - Моргенштайн схилив голову перед принцом. - Давно не бачилися, друже...

- Друже? - Фелікс примружився. Він зайвим терпінням точно не страждав. - Звідки ти дізнався про наше прибуття в Ріцу?

- Я не...

- Не ухиляйся, Франку. Очевидно, що це ти доповів моєму батькові.

Моргенштайн підібгав губи і похитав головою.

- Я не міг не дізнатись.  Але не я сповістив короля. Одна дівчинка з вікна ненароком побачила вашу появу. І за півгодини про це знала вся Ріца. А через годину - усі навколишні селища.  Мені лише прийшов вісник із наказом супроводити вас.

- Звичайне дівчисько впізнало Анну? - Фелікс не поспішав вірити своєму другові.

- Ви й справді не розумієте, що у нас діється... Обличчя Анни в Араті більш відоме, ніж короля. - Франк  різко відкрив фіранки на вікнах. - Дивіться!

Ми з принцом разом визирнули надвір. Всевидячий! Стіни будинків, дерева, освітлювальні стовпи – все було обклеєне моїми портретами. Написи були найрізноманітніші, але здебільшого:  "Наше тіло - наше діло!", "Наші гроші - тільки наші!", "Освіта - це не привілей", перекреслена фраза "Діти, кухня, церква"  і тому подібні.

- І так по всій країні. Король спочатку боровся, проводив арешти. Але кожен арешт виводив на вулиці ще більше протестувальників. Не повіриш, але в пекарнях та пральнях зараз працюють солдати, жінок там просто немає!

- Кому ти розповів про нашу зустріч з Анною на стайнях? - перебив розповідь Франка Фелікс.

Моргенштайн одразу напружився і скосив очі.

- Не бреши, що це не ти.

Франк зітхнув і запустив п'ятірню у волосся:

- Я дуже шкодую. Я був сам не свій. Я не міг навіть уявити... У ніч балу, після зустрічі з тобою, я трохи випив. Ви разом тоді танцювали цілий вечір, і, знаєш, це було нелегко. Тоді до мене підійшов... - Франк заплющив очі й знов шумно видихнув. - Я не брешу, правда. Але я не пам'ятаю хто. Я вже ламав над цим голову, всі мізки собі вивернув, а згадати так і не зміг!

Звичайно, менталіст подбав, щоб Франк не згадав. Іншого я й не чекала.

Я відкинулася на спинку, спостерігаючи у вікно, як ми в'їжджаємо в чергове поселення. Станиця Глибока. Тут ми зустрілися з Арденсом. "Точніше, з Габріелем," - я з усмішкою поправила сама себе. Всевидячий! Адже до нашої зустрічі мене хвилював лише іспит з ББП. Це було не так уже й давно, і все-таки мені здавалося, що з того часу я стала старшою на ціле життя. Сподіваюся, у Арденса все гаразд. Я хотіла послати йому вісник, написати лише, що я люблю його, але утрималася: адже Дарк попереджав.

- ... і я також розповів йому про  Бовема, - закінчив Франк.

Я ж стрепенулась, розуміючи, що "проспала" щось важливе.

- Бовем зараз мертвий. Як і багато інших, - Фелікс був сліпий до каяття Моргенштайна.

- Що ти розповів про Бовема, Франку? - я нахилилася до хлопця та взяла його за руку.

Франк сковтнув і прочистив горло.

- Лише те, що ти з ним регулярно зустрічалася на стайнях також о восьмій ранку. Це все, що я пам'ятаю.

Я стиснула сильніше руку хлопця, той же зовсім скис і сором'язливо відвів погляд:

- Ось тільки прокинувся я в кімнаті Бовема. Вочевидь, я з тим чоловіком чомусь  пішли до нього. А може, я був і сам  - не знаю, Бовем того мага також не згадав... Навколо було багато спиртного. У нас страшенно боліли голови. Але у Бовема значно сильніше, він не міг оклигати ще добу. Ну і проґавив, коли йому вісник прийшов з повідомленням про відрахування і повістка до війська, - Моргенштайн раптом випростався і розправив плечі. - Анно, якщо ти не хочеш їхати до палацу, я не примушуватиму тебе. Біжи, сховайся, якщо це потрібно. Я максимально потягну час.

- Ні, Франку, краще відразу з'ясувати, що потрібно королю...

- Тобі ще щось відомо? - Фелікс був насторожі, не поспішаючи вірити каяттю Франка. - Можливо, є підстави остерігатись замаху на Анну чи чогось ще?

-  Ні, нічого такого. Тільки от вчора я отримав не один вісник, а два. Зміст однаковий: доставити Анну до палацу.

- Від кого ж другий?

- Від наслідного принца.

- І якого лисого дідька Філіпу потрібно від Анни!?

Франк знизав плечима і кивнув на купу газет, що були дбайливо приготовані, щоб скрасити нашу подорож.

- Не знаю. Ймовірно, також поговорити про "червону лихоманку".

Я присунула пресу до себе та зацікавлено розгорнула першу газетку. Справді, новини про червоні протести були чи не на кожному розвороті. А ось про одноденну війну і розгромний програш в ній - лише скупі згадки. Деякі служителі пера навіть називали її "прикрим зіткненням прикордонних загонів" або ж списували на спробу масової підземної втечі з Фортеці шибеників.

І ось я дісталася до дня явлення Фелікса світу. І знову: про промову принца - лише кілька слів, а ось наших з ним знімків...

- Ми разом маємо непоганий вигляд, - підморгнув мені друг. – Якщо з твоїм драконом не складеться, пропоную тобі партнерський шлюб.

Франк поперхнувся, я ж закотила очі і замахала долонькою біля обличчя, наче віялом:

- Яка романтична пропозиція! Про таку мріє кожна дівчина! І все ж я відмовлюся.

Я могла продовжити в жартівливому тоні, але тут якраз відкрила наступний розворот - і всю жартівливість як вітром здуло. На наступному знімку, зробленому в Драковій фортеці, Арденс дбайливо притискав непритомну мене до себе, немов я була найважливішим скарбом. А я навіть не знала, що він мене на руках тоді ніс... Я сумнівалася хвилину, соромлячись хлопців, а потім взяла і відірвала картинку, згорнула в кілька разів і сховала... собі в ліф. А куди ще її було діти?