Читати книгу - "В обіймах привида, Анні Флейм"

Коли я піднімаюсь нагору, від легкої та невимушеної поведінки наших з Ліамом гостей не залишається і сліду. Демон виглядає зловісно роздратованим, а демонолог здається зніченою.

Що привид встиг їм сказати за ті кілька хвилин, що я забарилася на сходах?

Мабуть, щось не надто приємне. Адже я цілком можу собі уявити, наскільки уїдливим та холодним він може бути з тими, хто йому не подобається. 

— Перепрошую за довге очікування, — з ніяковою усмішкою я переводжу погляд між гостями в очікуванні, доки таця з посудом, чаєм та солодощами статечно опуститься на стільницю.

— Що ви… — демонолог сіпає куточками губ в натяку на усмішку у відповідь, але виходить не надто впевнено. — Час пролетів непомітно за розмовою з хазяїном маєтку.

Ледве стримую вже іншу, зловтішнішу усмішку. Кілька хвилин розмови з Ліамом виявилися для неї настільки захопливими, що все попереднє очікування змаліло у порівнянні з цим. 

Разом з тим я відчуваю, наскільки прохолодно на другому поверсі. Отже, привид поруч, спостерігає — як і обіцяв.

Демон весь цей час свердлить мене немигтючим поглядом непроникно чорних очей. Довге волосся темним водоспадом спадає по його плечах, досягаючи підлокітників крісла.

— Отже, — на щастя, мої руки не тремтять, коли я берусь за чайник та починаю одну за одною наповнювати чашки, — я правильно розумію, що ви теж нещодавно оселились тут?

— Так… — Айрін задумливо спостерігає за моїми діями, наче розмірковуючи — допомогти мені чи ні. — Вирішили пошукати тихе місце, де ми… нікого не потурбуємо.

Ввічливо усміхаюсь, кивком прийнявши відповідь.

— Я теж керувалася цим, коли обирала, куди поїхати зі столиці, — ставлю чашку з ароматним напоєм перед демонологом. 

— Хіба в столиці так погано? — дивується та.

— Непогано, але… — зітхаю, демонструючи всю глибину своїх страждань, — надто багато людей вважало, що це я вбила свого чоловіка.

— А це не так? — несподівано запитує демон. Від його голосу по спині та шиї пробігають мурашки.

— Ні, не так, — спокійно заперечую і, обійшовши стіл, ставлю наступну чашку перед ним.

Здається, за весь час, що Ашльхелор на мене дивиться, він жодного разу не кліпнув повіками. Від цього стає ще моторошніше.

— Та і який сенс мені його вбивати? — додаю я. — Між нами не було кохання, але ми принаймні поважали одне одного.

— Щоб вийти заміж за іншого, наприклад, — вкрадливо озивається демон.

— Якщо ви про поточну мітку, то вона з'явилася значно пізніше.

Мої слова пролунали доволі сухо. Тому що я пам'ятаю, як назвав цю мітку мій співбесідник. Можливо, це брехня, але треба буде все ж не забути розпитати про це Ліама.

Третю чашку я ставлю для нього. Навіть з огляду на те, що привид не братиме участі в чаюванні, не буде зайвим нагадати про його присутність тут. Четверту ставлю собі. В центр квадрата, сформованого чашками, над якими в'ється ароматна пара, ставлю солодощі та тарілочку з колотим цукром. Щойно я це роблю, як таця зі спорожнілим чайником піднімається в повітря та сама по собі пливе вниз, вочевидь — на кухню. Мимоволі усміхаюсь, і лише після цього помічаю зацікавлений погляд демонолога.

— І як воно, бути нареченою привида?

Не те щоб я не очікувала на це запитання, з огляду на цікавість цієї парочки до мого особистого життя, але необхідність щось відповісти змушує мене на кілька секунд замислитися.

— Дуже… зручно, — врешті-решт відповідаю я.

— Он як… — з якимось незрозумілим виразом тягне Айрін.

— Хоча б тому, що я впевнена — він завжди поруч, — додаю з милою усмішкою і першою торкаюсь ложечкою грудки цукру на вершині таких самих шматочків.

Треба було захопити спеціальні щипці, але я не пам'ятаю, де саме вони лежать. Тож, доведеться відкинути формальності. Кинувши цукор до чашки, обережно помішую напій. Демонолог повторює мої дії, демон взагалі навіть не торкається чашки — відкидається на спинку крісла та переводить погляд між Айрін та мною і назад. Ну а на те, що Ліам проявиться та складе нам компанію, я не розраховую взагалі.

Тиша за столом не здається незатишною. Але й розслабленою її не назвати. Отже, знову доведеться говорити мені, адже один з обов'язків господині дому — підтримувати розмову.

— Ви казали, що ми — сусіди. Але я не пам'ятаю, щоб поблизу були інші маєтки. Ви купили землю?

— Так, — киває демонолог. — Плануємо невдовзі побудувати поблизу Фейта… сімейне гніздечко, — останні слова дівчина промовляє з відчутним сарказмом. 

— О, це велика справа, — похитую головою, уявивши собі масштаб робіт, — рік-два забере.

— Півроку, — рівно заперечує дівчина. — Щонайбільше, — з хитрою посмішкою додає вона та скоса зиркає на мене.

Лише за кілька секунд я розумію, що саме Айрін має на увазі. Вона ж демонолог. Отже, будівництво буде… Незвичайним. Навряд чи це сподобається Ліаму. З іншого боку — якщо вся ця чортівня коїтиметься не на нашій території — то яке нам діло до цього?

— Зручно бути магом, — повертаю усмішку демонологу.

— І небезпечно, — холодно додає демон.

Я відчуваю, як усмішка застигає на моєму обличчі. По якій грані ходить ця дівчина, маючи при собі такого… супутника? Мабуть, я не надто хочу знати про це докладно.

— В цьому світі є чимало небезпечних речей, — додаю до свого голосу трохи задумливості. — Але не всі вони здатні принести користь.

— Наприклад, привид…

— Хел, припини, — рівно промовляє Айрін.

Демон зиркає в її бік — чи то мені здається, чи то в його очах спалахує полум'я — і… Слухняно замовкає. Його обличчя набуває відстороненого вигляду, а очі заплющуються.

— Перепрошую, він іноді… нестриманий на язик, — дівчина ніяково усміхається та робить перший ковток м'ятного чаю.

— Нічого, з ким не буває, — знизую плечима та теж відпиваю зі своєї чашки. — У мого чоловіка був знайомий, так той, коли нервував, починав лаятися гірше портового п'яниці.