Читати книгу - "В обіймах привида, Анні Флейм"

Розмовляючи з Ерзебеттою, краєм свідомості я спостерігаю за незваними гостями. Демонолог та її ручний демон поводяться на диво пристойно. Не нишпорять по закутках, не намагаються нічого вкрасти, зламати чи проклясти. 

Звісно, якщо не вважати непристойним те, що за кілька хвилин до моєї появи на другому поверсі Айріналь облизує кров з прокушеної губи Ашльхелора, після чого злазить з його колін, на яких сиділа верхи.

Добре, що Ерзебетта не встигла це побачити — замало у неї досвіду спілкування з нестримними та прямолінійними у своїх бажаннях демонологами. Не те щоб я був у цьому надто досвідчений, але за своє недовге смертне життя встиг побачити всяке. І продемонструвати — теж.

Втім, такий зв'язок між демонологом та підкореним демоном бачу вперше. На Ашльхелорі — шлюбна печатка, поставлена цією дівчиною. Та сама вона відповідної не має. Висновок: або дуже могутня, або надто самовпевнена, що в її випадку — майже синонім до божевілля. Демони терплячі та завжди беруть своє. Хіба що цей — якийсь незвичайний, хто знає…

Хай там як, але відносна пристойність поведінки наших гостей навряд чи триватиме довго, тому, дозволивши собі лише на мить затриматись у пастці теплих рук, я все ж переношу свою душу нагору. І просто зявляюсь у кріслі, щойно Айріналь вмощується на своєму місці.

Демон насторожується, демонолог відчутно напружується.

— Чим зобов'язаний вашому візиту? — холодно запитую у цієї парочки. Я й за життя не славився гостинністю, тож чому це має змінитися після смерті?

— Твоя наречена запросила нас на чай, — усмішка, з якою промовляє це Ашльхелор мені відверто не подобається. Є в ній щось… хтиве. Це викликає у мене спалах злості. Такий самий, як і тоді, коли Ерзебетта зіткнулась з демоном в лісі.

— Вельми необачливо з її боку, — зауважую я.

— Ми прийшли з миром і без жодних злих намірів, — поспішає запевнити Айріналь.

— Тим краще для вас, — я переводжу погляд на демонолога. — Що ви взагалі забули в цій глушині?

— Сподіваємось знайти тут тишу і спокій.

— А знайшли мене, — саркастично усміхаюсь. — Ще й вдерлися на мою територію.

— Я вже перепросила за це, — сухо зауважує демонолог. — Хел не відчув жодних межових міток і…

— Брехня, — я байдуже перериваю її виправдання. — Вони були проігноровані.

Айріналь кидає швидкий погляд на свого демона, а той відповідає їй виразною гримасою, що підтверджує моє припущення. Отже, він має певну свободу дій.

Погано. Характер стосунків між ними стає все незрозумілішим.

— Я… не знала, вибачте, — опускає очі демонолог.

— Раджу тобі пильніше стежити за своїм ручним бісятком…

Зверхній тон та відкрита зневага, адже поруч з нею напевно сидить один з вищих демонів. Але так треба. Якщо Ерзебетта намагалася уникнути конфлікту, продемонструвавши гостинність, я — навпаки, прагну його спровокувати, щоб перевірити межі прийнятності. Моя територія — мої правила, і ця зустріч — зручна можливість продемонструвати, що наступне їхнє порушення призведе до серйозних наслідків.

Адже недарма некромантів не люблять не менше, ніж демонологів. Ми буваємо вельми винахідливими, коли доводиться захищати своє.

— Це у твоїх же інтересах, — вкрадливо додаю я і відчуваю, як магічна аура демона миттєво ущільнюється. Схоже, зараз вдарить. На це я і розраховував, для оцінки можливостей.

— Хел, припини, — тихо, але твердо наказує Айріналь, все ще дивлячись на стіл між нами. — Негайно.

Примружившись, я не відриваю погляду від Ашльхелора. Він розлючений. Чорні очі палають яскравим вогнем, а на голові навіть проявляються довгі чорні роги. 

Що ж ти вагаєшся? Бий вже. Покажи, який ти страшний та сильний демон.

Втім, попри мої очікування, він все ж підкорюється наказу демонолога.

Прикро. Було б цікаво випробувати на ньому кілька захисних чарів цього маєтку.

А ще — цікаво, це був наказ чи прохання? З огляду на використання скороченої форми імені — більше схоже на прохання. Хоча дівчина могла непомітно використати невербальну формулу стримування…

На сходах вже чути кроки Ерзебетти. Отже, часу замало, і слід остаточно поставити крапку в нашій розмові.

— Отже, шановне демонічне панство, попереджаю вперше і востаннє, — обводжу холодним поглядом парочку навпроти, — ще одна спроба перевірити межі моєї терплячості, і навіть найболісніша смерть здаватиметься вам обом жаданим визволенням. Адже ви знаєте, хто я і на що здатен. Все зрозуміло?

— Цілком, — сухо відповідає Айріналь.

— Приємного чаювання, — зловісно усміхаюсь я і поринаю в невидимість, щойно Ерзебетта ступає на верхню сходинку. Звісно, демонолог з демоном продовжуватимуть відчувати мою присутність, але це навіть на краще. Вони не мають забувати про те, де знаходяться і наскільки небажаним є їхнє перебування тут.

Кілька секунд розмірковую про те, чи варто, щоби ще й Ерзебетта відчувала мою присутність поруч. Щось мені підказує: варто, так їй буде спокійніше.

Заразом намічаю собі посилити охоронні чари на кордонах території маєтку. Це забиратиме більше сил, але Ерзебетта настільки справно постачає їх мені, що такі витрати цілком виправдані.

Розчинившись серед тіней, я спостерігаю за тим, як розгортаються подальші події.