Читати книгу - "Академія Ніваріум. Літня практика, Анна Скрипка"

- Гей, ви там живі? - пролунав голос Матео звідкись із глибин звалища.

На секунду відволікшись на нього, я відвернулася від Абігора, але майже одразу повернулася назад, вловивши краєм ока рух. Гор важко піднімався, але застиг, відреагувавши вже на мої різкі рухи. Потім усе ж вирівнявся і почав обтрушуватися, уникаючи перетинатися зі мною поглядом. Сумно посміхнулася, усвідомивши, що він побоюється мене, моєї природи, тоді як і я перестала йому довіряти, чекаючи на чергову капость. Може, це й на краще...

- Ну, ви чого не відгукуєтеся? - докірливо запитав Тео, нарешті діставшись до нас.

Злегка захекавшись він то прикривав ніс хусткою, то забувшись дихав так. Потім оступившись на черговій купині й ледь не впустивши конспект, який дбайливо притискав увесь цей час до себе, хлопчина скривився й, озирнувшись, видав:

- Може, й фізичну чистку проведемо, якщо вже тут і ви йти не поспішаєте? - він розкрив зошит і, викликавши слабенького світлячка, почав перегортати сторінки. - Десь тут я бачив те, що потрібно...

- Я вранці повернуся сюди й очищу, а з тебе вистачить на сьогодні. Поки не знатимеш напевно обсяги свого резерву, краще зайвий раз не ризикувати, - зупинив його Гор і несподівано додав, - і, до речі, як для новачка в магії - ти чудово впорався.

***

Прибувши додому, ми по черзі привели себе до ладу, добре, що ванну кімнату було облаштовано просто в будинку, в маленькій прибудові. Маги, які відбували тут практику, себе не образили, тому ґрунтовно подбали про власний комфорт. Вода подавалася з підземних джерел і підігрівалася спеціальними артефактами, заряджати які слід було раз на десятиліття. Ще один артефакт був розташований над прихованою зливною ямою, призначений очищати її в міру наповнення. Як опалення тут можна було використовувати каміни або ті ж нагрівальні артефакти.

Усі ці дрібниці я відзначала про себе дещо відсторонено, просто щоб не зациклюватися на тому, що сталося на пустирі. Однак гнані думки все одно наздоганяли мене, змушуючи переживати все заново. Ми з Абігором не заговорювали на цю тему, додому йшли мовчки, тільки Матео захоплено переказував свої враження від використання першого і настільки потужного заклинання.

- Я ось тільки зараз зрозумів одну річ, - задумливо простягнув він удома, коли ми зібралися на кухоньці попити заспокійливого чаю на ніч, - як маги поодинці б'ються з нежиттю, подібною до дрекавацу, якщо ми його утрьох ледве вгамували?

- З поперемінним успіхом, - похмуро відповів йому Гор, після чого, допивши чай, обполоснув кухоль і відійшов до дивана - готуватися до сну.

Матео послідкував його прикладу, влаштовуючись на ніч на старому розкладному кріслі, я ж вирушила в єдину окрему кімнату. Минуло вже більше половини ночі і пора було лягати спати. Не те, щоб я сильно втомилася, але нав'язливі думки не давали спокою і єдиний спосіб від них відпочити - сон.

***

Наступного дня, щойно прокинувшись, Карро вирушив до мера, відзвітувати за виконану роботу і очистити звалище, ми ж з Матео зайнялися приготуванням пізнього сніданку або раннього обіду. Пізніше ми збиралися скупитися в дорогу. Однак, події попередньої ночі внесли деякі корективи в наші плани.

Повернувшись, Абігор з порога приголомшив новиною, що ми всі запрошені на вечірній прийом у будинок мера. Урочистість було заплановано у зв'язку з повноліттям його доньки, але, дізнавшись, що ми позбавили Геррот від нежиті, та ще й так швидко, пан Корр на радощах виявив бажання бачити нас у якості своїх гостей. 

- З чого це такі люб'язності? - з підозрою запитав Тео.

- Найімовірніше хоче вибудувати добрі стосунки з нами, як потенційними штатними магами, - знизавши плечима відповів Гор.

- Це, звичайно, все чудово, - сказав Матео, і окинувши свій одяг скептичним поглядом, - але щось мені підказує, що мене туди не пустять.

До речі, одягнений він був хоч і в недорогий, але гарний одяг: щільні темні штани, заправлені в шкіряні черевики з високими берцями, світлу легку сорочку і коричневий замшевий жилет.

- У мене теж немає відповідного до нагоди одягу, нічого страшного - візьмемо на прокат, - байдуже відповів йому Гор, а потім уперше подивився прямо на мене, - Ніко, а в тебе як справи з цим?

- У мене все є, - відповіла на автоматі, але тут же подумки поморщилася - є, та не все.

Кивнувши, що почув мене, Абігор відвернувся і зайнявся своїми справами. А після сніданку хлопці вирушили на ринок - запастися їжею в дорогу і підібрати собі вбрання. Я тим часом вирішила також підготуватися до вечора. Повернулася до кімнати і відшукала в сумці сукню, яку купувала на випускний бал, але так і не "вигуляла" її.

Розправила на ліжку своє вбрання з найтоншого блакитного шовку, милуючись ним, немов справжнім витвором мистецтва. Ліф сукні прикрашала тонка срібна вишивка, доповнена блискучими сапфірами. Від талії каскадом йшли шари шифону блакитних відтінків, наче морські хвилі, що огинають володарку сукні в заворожуючому танці. На шовковому подолі нижньої спідниці крихітні переливчасті кристали розсипані, як зірки в нічному небі, і м'яко мерехтять під час кожного кроку.