Читати книгу - "Свобода"

— Ні, звичайно, все чудово. І це добре, що ти здатна з цим упоратися. Я так пишаюся тобою! Справді, Джесіко, мені здається, тепер весь світ біля твоїх ніг.

— Дякую тобі.

— Просто... як ти дивишся на те, щоб поїхати зі мною до готелю? У мене там гарно. Можемо замовити їжу в номер, дивитися фільми, вип’ємо щось із міні-бару. Тобто ти можеш щось випити, я сьогодні не буду. Просто щоб побалакати, тільки між нами, дівчатами, тільки ми удвох — на один вечір. А повчитися ти ще встигнеш, осінь Лише почалася.

Петті втупилася очима в підлогу, очікуючи на вирок. Вона до болю чітко розуміла, що пропонує щось нечуване для них обох.

— Гадаю, я краще повчуся, — заперечила Джесіка. — Я вже обіцяла Вільяму.

— Будь ласка, Джессі! Тільки одна ніч. Тобі нічим не завадить, а для мене це так багато значить!

Коли Джесіка на це нічого не відповіла, Петті змусила себе подивитися в обличчя дочки. Та із залізним спокоєм роздивлялася головний корпус коледжу, на фасаді якого Петті помітила викресаний на кам’яній плиті напис — настанову від випуску 1920 року: «Не марнуйте своєї свободи».

— Дуже тебе прошу! — продовжила вона.

— Ні, — Джесіка все ще не дивилася на матір. — Ні, я просто не хочу.

— Вибач, я вчора забагато випила і наговорила дурниць. Я б дуже хотіла пояснити тобі все.

— Я не караю тебе, — Відповіла Джесіка. — Просто бачу, що тобі зовсім не подобається мій коледж, мій хлопець...

— Ні, він хороший, дуже милий. Він мені справді подобається. Просто я приїхала сюди побачитися з тобою, а не з ним.

— Мамо, я дуже полегшую твоє життя. Ти не помічаєш? Не вживаю наркотиків, нічого не роблю з того лайна, що завжди коїв Джоуї, не засмучую тебе, не влаштовую сцен, я ніколи...

— Знаю! І щиро вдячна тобі за це.

— Гаразд, тоді не треба скаржитись, якщо в мене є власне життя і друзі та якщо я не хочу раптово змінювати свої плани заради тебе. Ти і так можеш користуватися всіма перевагами моєї самостійності, і найменше, що ти можеш зробити для мене, — це не змушувати почуватися винною.

— Джессі, це ж тільки одна ніч! Навіщо влаштовувати таку драму через одну ніч?

— То й не влаштовуй сама.

Спокійність Джесіки та її байдуже ставлення до неї здалися Петті певним покаранням за те, якою правильною та байдужою була вона сама до своєї матері, коли їй було дев’ятнадцять. Вона відчувала себе такою поганою, що будь-яке покарання здавалося доцільним. Заощадивши сльози для більш слушного випадку, відчуваючи, що вона не заслуговує на будь-яку емоційну перевагу, що їй, можливо, нададуть сльози чи втеча До вокзалу, вона зібрала все своє терпіння й пообідала в їдальні разом із Джесікою та її сусідкою. Вона поводилася, як доросла, незважаючи на те, що знала: із них двох справжня доросла — це Джесіка.

Повернувшись до Сент-Пола, вона продовжила заглиблюватися в надра шахти свого психічного здоров’я. Від Річарда листів не надходило. Авторка хотіла б сказати, що і Петті не надсилала йому більше повідомлень, але тепер усім уже зрозуміло, що її здатність помилятися, страждати та принижувати себе була безмежною. Один е-мейл, надіслання якого її не бентежить, був відправлений Річарду, коли Волтер повідомив Петті, що Моллі Тремен убила себе, випивши забагато снодійного у своїй квартирі в Нижньому Іст-Сайді. У тому е-мейлі Петті була сама доброзичливість і дуже сподівалася, що Річард запам’ятає її саме такою.

Решта історії життя Річарда тієї зими та весни обговорювалася усіма, зокрема — в журналах «Піпл», «Спін» та тижневику «Ентертейнмент»: після виходу альбому «Безіменне озеро» з’явився справжній «культ» особистості Річарда Катца. Майкл Стайп і Джефф Твіді опинилися серед знаменитостей, які миттєво визнали «Горіховий сюрприз» і заявили, що колись були фанатами «Травматикс». Неохайні білі чоловіки з вищою освітою, старі прихильники Річарда, можливо, вже розпрощалися з молодістю, але дехто з них точно став впливовим редактором журналів, присвячених мистецтву.

Щодо Волтера, то його обурення, яке відчуваєш, коли твоя улюблена, нікому не відома група раптово потрапляє до абсолютно всіх плей-листів, не знало краю. Звичайно, Волтер пишався тим, що новий альбом назвали на честь озера біля будиночка Дороті і що так багато пісень з нього були написані саме там. На щастя, Річард написав на ту музику такі слова, що кожне «ти», звернене до Петті, можна було адресувати й померлій Моллі; саме так він налаштовував усіх журналістів, розуміючи, що Волтер читатиме і зберігатиме кожну вирізку з газети, пов’язану зі своїм другом. Але Волтер більшою мірою був розчарований і ображений моментом слави Річарда. Хоча він і казав, що розуміє, чому Річард йому більше зовсім не телефонує, що друг зайнятий по горло, але насправді він цього не розумів. Їхня дружба зараз повернула на шлях, якого він завжди побоювався. Річард, навіть у найгірші свої часи, ніколи не був на самому дні. У нього завжди був особистий музикальний порядок денний, до якого Волтера ніколи не долучали і який завжди прокладав Річарду шлях до сердець його прихильників, завжди спрямовував на перемогу. Декілька дрібних музикальних журналістів виявилися такими настирливими, що навіть зателефонували Волтеру, аби взяти в нього інтерв’ю, тому його ім’я з’явилось у кількох маловідомих виданнях, здебільшого — в Інтернеті; але Річард в усіх інтерв’ю, що потрапляли до рук Волтера, називав його просто «один справді добрий друг з коледжу», і.жоден із серйозних журналів не згадував його імені. Волтер не заперечував би, якби Річард віддав належне його моральній, інтелектуальній та навіть фінансовій підтримці, і йому було дуже боляче від розуміння того, як мало він значив для Річарда порівняно із тим, як багато Річард значив для нього. А Петті, звісно, не могла розповісти все, що знала, аби довести Волтерові, наскільки він дорогий Річардові. А коли врешті-решт Річард знайшов час, щоб зателефонувати йому, біль Волтера додала отрути до їхньої розмови і відвернула Річарда від подальших дзвінків.

І так Волтер знову згадав старе змагання. Він перебував у тимчасовому спокої, довівши, що це він — старший брат, але Річард знову змусив його понервувати. Річард, можливо, й програвав йому в шахи, у тривалих стосунках та добропорядному громадянстві, але весь світ обожнював, любив та прославляв його за твердість волі, цілеспрямованість та пречудові