Читати книгу - "Стережіться, пане ректоре, або Справу веде потраплянка!, Софія Малинська"

Агата

Ректор не збрехав. Коли я прокинулася, на столі біля ліжка стояла зачарована таця з вечерею, що не давала їй охолонути, а ще — обіцяна вежа з підручників, пов’язаних з темами, що мене цікавили. І, що найголовніше, в кімнаті було світло! В обох кімнатах!

Але справжнє щастя на мене чекало саме у ванній. А саме — гаряча вода!

На фоні цього я навіть про вечерю та підручники тимчасово забула, й, скинувши одяг, залізла в гарячу ванну з паруючою водою, ледь не застогнавши від задоволення.

Шкіру приємно поколювало, зігріваючи змерзлі та втомлені за останню добу кінцівки, а в голові не було жодної думки… Якийсь час.

Така вже я, не вмію по справжньому розслаблятися. Та і не на часі воно.

Так, я отримала декілька днів перепочинку від лекцій, та однаково мала багато чого зробити. Та й загроза моєму життю нікуди не поділася.

Однак вилазити з гарячої ванни ще довго не хотілося. Принаймні я заспокоювала себе тим, що добре виспалася, і мала попереду достатньо годин для ознайомлення з усіма книжками, які приніс ректор.

Тож, провівши в гарячій воді з добру годину, й розчервонівшись від високої температури, я закуталася у пухнастий рушник, й, трохи зіщулившись на холодному повітрі кімнати, почовгала до таці з їжею. Вельми апетитною, треба сказати.

Сьогодні на вечерю приготували пюре з розтбіфом та тушкованими овочами, серед яких я точно впізнала кабачки, броколі, зелений горошок, моркву та цвітну капусту.

Згодна, не кожному таке подобається, але я, на щастя, серед таких людей.

Ректор навіть про десерт подбав — на одній з тарілок красувався рум’яний яблучний пиріг з хрумкою скоринкою, і вже знайомий чай.

М-м-м… Смакота!

— Ти б хоч одяглася! — похмуро пробурмотів Роттус з шухляди, на котрій дрімав ще коли я йшла до ванни, — А що як ректор повернеться та побачить тебе у такому вигляді?

На це я лише махнула рукою, жуючи пиріг.

Так, може й неправильно починати вечерю з десерту, але, щойно мені в ніс вдарив аромат печених яблук і солодкого бісквиту — ні про що більше думати не могла. Та й хто б втримався?

— По-перше, не думаю, що ректор сьогодні повернеться. Він і без того приділив мені забагато часу. Припускаю, що в нього багато роботи, й зайвий раз він до мене не зазиратиме.

— А по-друге? — гмикнув дух.

— А по-друге… — продовжила я, з насолодою проковтнувши черговий шматочок бісквіту з кисло-солодкими яблуками та ароматом кориці, — Це моя кімната, година пізня, в якому ще вигляді я маю бути, як не в непристойному? Якщо пану ректору такі важливі правила етикету, раптово з’являтися в моїй кімнаті без нагальної потреби він не буде. Принаймні без попередження.

Зазвичай я не читаю під час їжі. По-перше, це не дуже зручно, бо руки зайняті. А по-друге — не дуже люблю бруднити книжки.

Тож в своєму світі я віддавала перевагу фоновому перегляду фільмів та серіалів.

Та, враховуючи те, що тут я не мала особливих альтернатив, а прочитати найближчим часом треба було доволі багато, все ж потягнулася по перший підручник, намагаючись тримати його подалі від таці.

Це виявився оновлений збірник законів, прав і обов’язків громадян північного королівства. Величенький. Такий за один вечір не прочитаєш. Не весь — це точно.

Це, звісно, не було зайвим, та поки що я вирішила обмежитися тим, що цікавило мене найбільше. А саме — моїми правами, як жінки, в цьому світі.

Розгорнувши книгу, майже відразу відшукала зміст й примітку ректора поряд з цікавившим мене розділом, та розгорнула його на вказаній сторінці.

Поки читала, доїла пиріг та перейшла до основної страви.

Пюре виявилося ніжним, а шматочки м’яса та овочів в ароматній підливі просто танули в роті — ну справжня насолода!

А от місцеве законодавство… Чим більше я читала, тим похмурішою вимальовувалася картина.

Скажімо так, виправдалися майже всі мої найгірші опасіння.

Як жінка, я не мала права розпоряджатися власними фінансами чи долею. Замість мене до заміжжя це мав робити або батько, або інший опікун. Після — відповідно чоловік.

Більш-менш адекватні права мали вдови, за умов, що чоловік не мав інших спадкоємців та наступників, та… Магині, що досягли восьмого рівня, й працювали на державних посадах.

Тобто варіантів в мене було лише два: або вийти заміж за якогось одинака-стариганя, й дочекатися його смерті, або закінчити академію, сподіваючись на те, що до випуску мій рівень стане достатньо розвиненим, й піти працювати на ту саму державу з лайняними законами.

— Фемінізму на вас немає! — обурено пробурмотіла я, закриваючи книгу.

— Це ще що таке? Щось смачненьке? — спитав Роттус, раптом піднявши голову.

— Це рух такий, за права жінок. Ти тільки послухай! Мене можуть відіслати до храму, віддати заміж, зачинити в чотирьох стінах, заборонивши навчатися в академії, якщо так вирішить мій батько чи опекун! І все це проти моєї волі! Що в вас за світ такий відсталий?! Хіба ми, жінки, чимось гірші за чоловіків? Чи дурніші? Хто взагалі ці закони написав?!